Богдан Чепурко

Ці нові вірші знаного поета – своєрідні реквієми-посвяти відійшлим і ще не відійшлим братам по перу й по духу, тут йдеться про історичну пам’ять загалом. Перші 7-8 поезій присвячені пам’яті Григора Мовчанюка, Славка Павуляка, Петра Сороки, Василя Пилип’юка й розстріляних поетів.

* * *

Ой ти дубе горелюбий,
Розпрощаймось в ранню рань:
Не шуми мені край зруба –
В прірву серця ніжно глянь! Продовжувати читання “«Нас ніколи таких вже не буде»”

Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”

Минулого року у Львівському університеті відбулася презентація англомовної книги Андрія Даниленка From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819 – 1897) and the Formation of Literary Ukrainian (Boston: Academic Studies Press, 2016) – «Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819-1897) і формування української літературної мови». Недавно редактор журналу зв’язалася з автором, професором кафедри сучасних мов і літератур в університеті “Пейс” у м. Нью-Йорк (Pace University, New York), одним з найкращих мовознавців зарубіжжя, щоби задати йому кілька запитань. Продовжувати читання “АНДРІЙ ДАНИЛЕНКО: «Відомості про книжку пішли гуляти світом»”

Віктор Палинський

1. Розпочну, як бачу, відчуваю, сприймаю…

…Вчитуюсь у тексти і гортаю; гортаю і вчитуюсь ув альбомного зразка форматне енциклопедичне видання (у двох томах) «Художній метал, світовий та український», 419 с.; друга книга – «Художній метал України ХХ–ХХІ століть», 275 с. Мимоволі, все більше заглиблююсь у авторський світ Ростислава Шмагала, знаного львівського мистецтвознавця, доктора наук, професора. Це якраз той випадок, коли разом, з дуже зацікавленим та професійно заангажованим у процес творення таких книжок, видавництвом «Апріорі» у 2015 році заслано у світ, без зайвини, унікальну «енциклопедію художнього металу»; до цього нічого подібного у нас, українців, не було. Тут дещо приглушу пафос. Але!.. Продовжувати читання “Двокнижжя Ростислава Шмагала, яке долає часоплин”

Реконструкція виступу на відкритті композиції «Привітання життя».
Львів, 20 листопада 2016 року

Данило Ільницький

Рік тому у Львові відкрито скульптурну композицію, символічно присвячену Богданові Ігорю Антоничу. Проект було реалізовано упродовж 2009-2016 років за кошти Львівської міської ради. Скульптор – Володимир Одрехівський, архітектори: Олександра Лібич, Денис Белюх, Олександр Матушков. Під час відкриття, ведучим якого був актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Олег Онещак, виступили представники влади (зокрема міський голова Львова Андрій Садовий), лемківських середовищ (зокрема голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина та голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович), композицію освятив єпископ УГКЦ Венедикт Алексійчук. Подія зібрала численну громаду: представників суспільно-культурних, мистецьких і наукових середовищ, зокрема, працівників Музею-садиби родини Антоничів у Бортятині.

Із розповіддю про Б. І. Антонича виступив дослідник життя і творчості письменника Данило Ільницький. Пропонуємо реконструкцію висловлених тоді думок. Продовжувати читання “ГАРМОНІЯ І СИНТЕТИЗМ АНТОНИЧА”

Проект «Пазли пам’яті» є закінченням подорожі, яка розпочалася два роки тому на Форумі видавців у Львові: випадковою знахідкою книжки Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська. Впродовж цих двох років Львів, місто-магніт, притягував двох авторок проекту – Асю Ґефтер та Олесю Здоровецьку. Важливим моментом мандрів були люди, які ділилися думками, враженнями та роздумами про місто та про ширші горизонти й аспекти пам’яті.

Пропонуємо авторизовану стенограму дискусії «Як наздогнати Дебору Фоґель?», яка відбулася 19 вересня 2017 року в Музеї Ідей за участі Ірини Старовойт, Юрка Прохаська, Данила Ільницького, Анастасії Любас та Андрія Павлишина і спровокувала жваву бесіду. Продовжувати читання “ЯК НАЗДОГНАТИ ДЕБОРУ ФОҐЕЛЬ? (дискусія)”

Надія Мориквас

Правду кажучи, мова піде про перше прочитання – 2001 року, коли вийшла книга, бо перечитань було багато і ще будуть. А тоді, на межі тисячоліть, ця книга засвідчила, що література – живий організм, підвладний змінам, як саме життя. Що письменник може творити сюжетну канву художньої повісті на документальному матеріалі і говорити про себе, про свій рід чи про своїх сучасників. Це було справді обіцяючою тенденцією в Україні. І більше того, в усьому світі відбувався такий процес: літературний світ, здавалося, втрачає цікавість до творів чистої белетристики. «У світі дедалі більше зростає вага ось такої літератури факту, документу, історичної літератури, біографічної – листи, щоденники, спогади, есеї, автобіографічний роман – яка нині досягла рівня белетристики й переживає свій ренесанс», – стверджував найплодовитіший український письменник у цьому стилі Михайло Слабошпицький. І справді, художня література має тенденцію до «одокументалення» і навпаки. Чи витримується тут чистота жанру? І якщо не витримується, – то чи є це вадою сучасної літератури, чи – свідченням певної її «лібералізації»? І чи не тому заслуженої популярності набув саме художньо-документальний есей – з його найбільш вільною, особистісною формою висловлення, яка так пасує до оповіді від першої особи. Продовжувати читання “КОЛИ ФАКТИ МАЮТЬ СИЛУ МЕТАФОРИ. Перечитуючи книгу Лариси Крушельницької «Рубали ліс»”

Оксана Смерек

***

Бувають люди розлогі, як карта світу.
Острови замість очей.
А там живність усяка,
Рослинність небачена.
Твердь між ними
До неба простягається.
Повітря сьорбаєш:
“Хай цей острів не закінчується,
Хай вода з нього питною буде,
Сіль священною,
Камінь великий – не спотиканням…”
Рівно до того місця,
Де місяць у водах дині скибку ховає,
У потойбіччя плине.
Бувають люди, як сувої згорнуті.
З руху першого відкладаєш
Мовчиш так, ніби всіх твої мови
На крапці зупинилися.
Очі дрібні, за стіною заховані,
Що на ній ноги проковзують,
Тіло звисає.
“Прірва,” – кажеш
І берега пускаєшся… Продовжувати читання ““Де місяць у водах дині скибку ховає””