Богдан Чепурко

Ці нові вірші знаного поета – своєрідні реквієми-посвяти відійшлим і ще не відійшлим братам по перу й по духу, тут йдеться про історичну пам’ять загалом. Перші 7-8 поезій присвячені пам’яті Григора Мовчанюка, Славка Павуляка, Петра Сороки, Василя Пилип’юка й розстріляних поетів.

* * *

Ой ти дубе горелюбий,
Розпрощаймось в ранню рань:
Не шуми мені край зруба –
В прірву серця ніжно глянь!
Ні на мить не забарюся,
Ні навіщось зажурюсь…
Ой ти дубе горелюбий,
Снись мені, а не комусь.
Там, де грім грімницю любить,
Де Вкраїна Бога вчить –
Мовкне тиша в темнім зрубі,
Хтось задумавсь і мовчить.

04–5.06.2018 р. в Осівцях

ПРОЩАЛЬНА

Сто раз на вічність помираю,
Лечу у безвість раз у раз.
Прощай, пращай, мій рідний краю,
І ти, любов моя, прощай!
Вже я між зорями літаю
Понад твої й мої літа –
Люблю тебе, мій рідний краю,
Й за що, Вкраїно, не питай!
Усім, кого з жалем лишаю,
Частинку серця я лишив.

Прощай, прощай, мій рідний краю,
Хоч, може бути, я й не жив.
У вирій мчить душа крилата,
Курличуть пісню журавлі.
Прощай, Петрова наша хато,
Прощайте Петрики сумні!

5–6 червня 2018 р. Осівці – Петрики

* * *

Пахне степом. І лісом. І листям.
Полином. Полином.
Я від себе давно віддалився –
Може, й сном, може, й сном.
Ще живу. Ще сміюсь. Ще б приснився.
Як в степу половецький полин.
Обрій світлом моїм засвітився:
Був я сам – на весь всесвіт один!

5–6 червня 2018 р. Осівці – Львів

ЖНЕЦЬ

Жну живі слова між літер,
Пахне морем мурава…
Живий вітер, Божий вітер –
Сни й несни мої порвав.
Добрий жнець із мене, Врітру:
Жну в покіс за ланом лан…
Жене в плечі жвавий вітер –
Найсправжніський вітрюган!

07.06.2018 р. Львів

ПОЕТ

Настане час: Настасівський* – той час.
У позачассі. В Божій подобизні.
Він безподобний для вчорашніх нас –
Ним повниться душі висока тризна!
Хтось був, як був. Він досьогодні є:
Гіркавий час гаркавого згадає.
Зелені русла лісу пташка п’є
І в провал дня крізь зорі заглядає.
Вже все – як все. Нема в житті тебе.
Й ніколи в білім світі вже не буде.
Вже лебідь твій у землю погребен –
Й із блудних віршів проситься на люди!
Твій день у молитвах старих закляк.
Ніщо тебе вже більш не потривожить.
Іде Чумацьким Шляхом Павуляк**,
Бо щоб не йти – він просто вже не може.
Вломилися сонця за небокрай,
Паде зоря молочна на Настасів.
Сказав би я зорі, що не згорай,
Й тобі б сказав: „Ще трохи не вмирай!” –
Пасе зоря корову в зорях красу.

20–21.09.2017 р. Тернопіль – Львів

__________
* Настасів – село на Західному Поділлі
** Хлопець з Настасова

ПОГРОЗЗЯ

Пам’яті Василя Пилип’юка

Зарізана трава пахтить зелено кров’ю.
Ряхтить роса на пні: ще є, а вже нема.
Й калині кажу йти до краю по здоров’я,
Бо день такий, що в ніч всурмилася сурма.
Цей клич мені за так дарує сивий вітер,
Й у холоді дрижить щось дивне з потойсвіть.
Й лягають у покіс зелені букви літер.
Й бездарно шелестить в ярах зелений ліс.
Це хто? Це ти й не ти мовчиш мені в надриві
Про щось таке, що рве шум травня голіруч.
Й летять мої думки в твої думки вродливі.
Й гремлять громи в серця з-під потойбічних круч.
Кого я тут забув, забивши кіл осики
В звідьмачене і здідьчене „нехай!”
Й не скажеш, що в віршах я був занадто дикий,
А все ж в погроззі літ не раз цей світ кохав.
Взоруючись на правду й дух свободи,
Але й на щось таке, що довжить мої дні,
Й казали мені там: „Будь ближче до природи!”
А я впиравсь, бо дух казав, що ні!
Тепер чи й не тепер дійду таки й дозрію
Зловити мрію за крихке крило:
Не впасти і без тебе я зумію,
Та лиш з тобою ми поборем зло!
Цвіте в мені й росте щось ніжне і високе –
Така ж сумна ця ніч, і день такий смутний!
Ходімо у світи, творімо рух і спокій,
Й назвемось в тих світах триквіттям золотим.
Бо третє – те, що в нас подовжує природу –
Пагінням раз у раз на сотні поколінь.
І буду я любить те, що в устах Народу
Розкрилює любов. На світло. Світло й тінь!

08.05.2018 р. у Львові

РОЗСТРІЛЯНІ ПОЕТИ

Розстріляні поети перемовляються через лихоліття –
Їм нема що приховувати,
Їхні жарти вимушені, їхні жертви даремні…
Розстріляні поети пишуть петицію до Творця
Не про свою смерть, а про щось зовсім інше ,
Наприклад, про любов, якої ніхто не бачив, але вона є.
Чи про слово, яке було спершу але давно перестало бути.
Розстріляні поети знали від початку,
Що нічого не знають, але все одно писали –
Кров’ю на асфальті вилами по воді.
Розстріляні поети – це не ти чи я:
Це самознищення світу, вигублення сяйва,
Щось надто життєздатне, життєдайне.
Вони мандрують Чумацьким Шляхом,
Блукають потемки, подумки – затиснуті в говоріння.
Так це пастка, але пустка ще страшніша.
Розстріляні поети мовчать у словотворі,
Розмовляють з Мовою – навіть, якщо вона мертва.
Розстріляним поетам нема що робити на цьому світі –
Їх світ інший.

31.12.2017 р. за півгодини до Новоліття

НА АСФАЛЬТІ

Душа спинилася край криги
Й травнево дихає довкруг.
Помер Грицько, Григорій, Григір –
Східноподільський Мовчанюк.
Нічого більше не напише,
Хоч в слові й славі не згрішив.
Й мовчать думки його колишні,
Неначе в світі він й не жив.
Минається життя, й немає
В позаминуле вороття.
Григорку, Григоре, хто знає:
Чи й жилось тут… Й що буде там…

13.05.2018 року По дорозі зі…

ПОХІД

Надлужжя. Налужжя. Залуги.
Розлилися води на броди.
Йдуть перші. Йдуть другі. Йдуть други.
Йдуть люди. Йдуть в засвіт народи.
На Ви йдуть. На тебе. На мене.
На все, що було й не відбулось.
Йде жовте на біле й зелене.
Йде вітер на вилиці вулиць.
Йде тиша. Йдуть вірші й не вірші.
Йдуть далі. Й ще дальше. Й найдалі.
Йде все, що в часах найважніше:
Йде поле, здичівши, у праліс.
Йдуть ранні. Йдуть пізні. Йде пісня.
Йдуть добрі й недобрі за обрій.
Мій друже, живи і не бійся!
Йдуть руси. Йдуть укри. Йдуть обри.

30.09.–02.10.2017 р. Цебрів – Львів

ТАЙЗІЛЛЯ

Кажи мені, кажи – нікому не розказуй
Про тайну тайн в печалях вищих правд:
Щоб я вмирав і жив, й прийняв свій рок відразу,
В зелі втопивши зло, в любові – жала зрад.
Бо й зілля те – в нім тайни дух зелений,
Що обезводнює наповнене ущерть…
Й бренчить сто сонць у хлорофільних венах.
Й обнявшись із життям, йде завжди вчасна смерть.

07.10.2017 р. у Львові

МИ ОСТАЛИСЬ З ТОБОЮ ТАМ

Ми остались з тобою там,
Де вітри до зорі торкались,
Де були ще тамті літа,
Й не було ще думок про старість.
Де шаліли твої уста,
Й шаліново душа світилась…
І любов ця була проста,
Й щось від неї ще нам залишилось.
Ми були й не були тоді,
Нам серця розривали груди.
Ми були молоді, молоді –
Нас ніколи таких вже не буде.

10.10.2017 р. у Львові

* * *

У Лисиничах дуб старий росте,
Якщо його ще холуї не розпиляли.
Задивлений той дуб на ліс і степ –
Ген аж в сльозу розкаяну Каяли.
Бо дме і дме степами знов орда –
Не половецька вже – в піски мої полянські:
Й просякне в суглинки піщані кров руда
До чорноземних коренів ще антських!
Там, в захоронці воїн впокоївсь –
Романтик крові й захисник народу –
Його душа від верху аж до споду
Пронизана вкраїнським духом слів.
Він мову нашу чує тут і там,
Бо знає, що душа непереможна.
А дуб шумить. І гілка його кожна
Говорить про Вкраїну всім вітрам.
Бо ще не вмерла і вовік не вмре
Душі вкраїнської наснага і потуга.
Цвіте у лісі гетсиманському цвіт-терн –
Й всі, хто вродивсь, народжуються вдруге.

21.10.2017 р. У Львові

НА ЗОЛОТІЙ СОЛОМІ

Там ти і я. В посмертні фоліанти,
В непам’ять, в безпросвіття голосне
Атланти йдуть, таланти, скити, анти:
Та тільки там не буде вже мене!
Піду в світи. У засвіти. Додому.
Там Бог і я. І вірність. І любов.
Летить моя душа на золотій соломі
І цідить в чарки відшумілу кров.

29.10.2017 р. у Львові

В НЕЗНАЄМЕ – НІЗВІДКИ

Снується в сні, як сонце пестить сніг
Й розкаюється лагідно і ніжно
За все, що так розтьохкалось в мені
У цій зимі ласкаво білосніжній.
Вже мить щемить. Вже висвятився сніг.
Вже ти і я завмерли в ніч різдвяну.
Мовчить душа – на душу іній ліг,
Й зоря зорі розказує про Тайну.
В снігах засну. Покриє сніг в півсні
Той горбик, що насипали знедавна.
Й хтось інший присне в світ нові пісні,
Й нащеплять флору перебіжні фавни.
Ніщо не зрушить дерево в землі.
Зима розкине білі заметілі.
Й повергне пам’ять в небуття Вергілій.
Й завіє Вій цю хуртовину слів.
У сні й не в сні засипле наву сніг –
Ця долька й так малесенька, як щіпка.
І буде тепло в тих снігах мені.
Й до вас прийду – в незнаєме нізвідки.

04.12.2017 р. Ярчівці – Озерна;
07–10.12.2017 р. у Львові

НАТОМІСТЬ

Туман. Зима. Крізь сито мокрий сніг
Дрібоче й сіється на землю і на душу.
До ніг мені далекий обрій ліг
І щось в мені таємне розворушив.
Іду крізь ніч, і ніч в мені не спить –
Іде за мною в галактичну далеч.
Й на мить малу лягає інша мить,
Й щось шепче незабутнє надобраніч.
Це ти й не ти – закрилась, відійшла
У позаобрії близькі й далекі.
Й лишила в споминах кривавий шрам –
Як запах слів старих з бібліотеки.
Вони шумлять, як ліс, в моїй крові
Й розбуджують стару мою свідомість.
Це ти і я. Й думки ці не нові.
Ніхто за нас не втілится натомість!

21–23.01.2018 року. Львів

РОЗГІРЧЕ

Це ключ до гір. Розгірче говорінь.
Мовчання слів, що завтра заговорять.
Це ти і я. Це янь твоя та інь.
Смиренна суть й аскеза невпокорень.
Трияра стать охрещених громів,
Що б’ються до основ палеоліту.
Щілина на той світ, щоб ти зумів
Вернутись на цей світ – з тамтого світу.
Це змовчане впокорення, що жде
Грози розкаянь й тайни божих звершень.
Це ніч і день. Це слово молоде,
Що поривається знов вимовитись вперше.
Городище здригається, як звір,
Коли його стріла здобичницька торкнеться,
Й під шкіру перша крапля із-під зір
Впаде й прониже кров твою з-під серця.
Печерне капище розкаже, що і де –
Було й не збулось, чи й давно забулось.
Й надскельний грім розріже лютий дерн
Й впаде відлунням між завмерлих вулиць.
Це ти і я – розколоте в серцях.
Це птах душі, що рветься в піднебесся.
Це те, що впало на Чумацький Шлях
Й востаннє проситься у те, що вперше.
Ще гір не є. Ще в Голіградах ніч.
Й Шовковиця ще не запряжена у Воза.
Й сльоза твоя й моя розчахлись насвсібіч
Й летять в гіркі рядки метаморфози.
Оновлений, пірнай в душі глибінь,
В мандрівку серць, затвердлих у молитві.
В подвоєння душі, в розкрайнє янь та інь,
В любов сердець, що б’ються в лютій битві.

28.01.2018 року. Львів

ПОТЯГ

Рушив потяг зі Львова в Тернопіль:
Сколихнувся вагон і помчав…
Світ втомивсь від орди у Європі –
Бог дививсь й іронічно мовчав.
Три сосни, як три долі в узліссі:
Хтось для когось веселку беріг –
Утомився кричати на вільсі
Молодий, як в піснях, буревій.
Буду я тебе пити, як сонце:
Молодити в устах ворожбу.
Буде серпик все тонше і тонше
Вирізьбляти всесвітню журбу.
Розпізнав я смутну твою долю –
Перегірклу, як жовтий полин.
Заарканив ординець тополю –
З ковилою зоставсь я один.
Рушив потяг зі Львова в Тернопіль:
Ти застрягла у серці мені.
Ти для мене – невживаний допінг.
Твої очі, як пісня, сумні.
Україно, моя Україно,
Ти для мене у світі одна.
Ходять бузьки в крові по коліна:
Йде за тебе у світі війна.
Я ніколи тебе не покину –
Буду битись на смерть знов і знов:
За життя, що одне, до загину;
За єдину і вірну любов!
І якщо упаду, Україно,
В цій кривавій і підлій війні –
Прийдуть бузьки по в’язочку сіна
У некошені трави мої.
Рушив потяг зі Львова в Тернопіль:
Сколихнувся вагон і помчав…
Сто століть вже Вкраїна в Європі –
Сто століть європейці мовчать.

01.02.2018 р. у Львові

ЗИМОВІ ДЕРЕВА

Зимові дерева зашкалюють снігом –
Із гілки на гілку падуть снігурі.
Стриножилось слово. Зай в серці розбігавсь.
Хвилюється світло в найдальшій зорі.
Проміниться промінь, а в ньому щось тепле
Зідхає й пульсує, бо хочеться знов –
Уникнути слави, обрізок і щеплень.
Зостатися справжнім: хоча й не дано!
Там тато і мама – зустрінемсь не скоро:
Ще тиша по жилах тече, як ріка.
Ще хиляться квіти й хвилюється корінь:
Й липневий цикорій розцвівсь і запах.
Ще грізно рокоче зимою і літом –
Так тихо, й ще тихше життя молоде.
Це травень і червень, це березень й квітень,
Це – грудень у груди й любов на щодень.

13.02.2018 р. у Львові

ВІЧ У ВІЧ

Зоря в зорі зорю признала,
Серця тулились віч у віч.
Якби я знав, якби ти знала –
Яка глибока вкраїнська ніч!
Заквилить в Полтві кров Каяли,
Притулить Альту гін сторіч.
Якби я знав, якби ти знала –
Яка глибока вкраїнська ніч!
Пливу в обіймах Ідеала,
Лечу в серцях своїх на Січ.
Якби я знав, якби ти знала –
Яка глибока вкраїнська ніч!

14.02.2018 р. Львів

СКАРБ

Вдолині спить стара печаль.
Вгорі не спить старий Дніпро.
У черепках думки мовчать –
Про при і пра, про пра і про.
Надуло снігу навпорош.
Досипле крупки навпрошки.
Тужба й тяжба, смиренність прощ –
В підльоднім диханні Ріки.
Здригнесь Верецький перевал
В устах ще Невицьких легенд –
На позаріччях скорбних скал,
Розбитих темним часом вщент.
Скорбить у пащах пущі скарб –
Із ним душа моя скорбить:
Історії нетлінний карб
Врубавсь у гори й пра-горби.
І тиша пише так на так
Сповідну Книгу запитань.
Й кров каже в Тустані: тут стань –
В круговороті обертань!

15.02.2018 р. у Львові

ПІСНЯ ПРО КОПИЧИНЦІ

Вже вечір надворі – панбіг хороводить.
Хористки в дорозі – лиш світить одна:
На небо зірниця найперша виходить –
Пресвітла солістка небесного дня.
Це ти, моя сестро, з роботи підвечір
Приходиш до храму зірки напувать –
Піснями, що стали, як зірка найперша,
І в ангельськім хорі до Бога спішать.
Удосвіта вранці, ранесенько-рано
Зберуться хористки ще в темній порі
Й поквапляться знову в дорогу до храму
Й прихилять до серця усім по зорі.
Вже зорі погасли – лиш денницю видко:
Це матір устала дитя годувать…
Чого ж ви погасли так рано, так швидко,
Де ви погубили своїх зоренят?
В Копичинцях тиша стоїть за горбами.
Зоріє Нічлава – зоря до зорі.
Вклоніться до тата, вклоніться до мами –
У слушну хвилину, у вчасній порі.

18.02.2018 р. у Львові

ТУТ І ТАМ

Ще гаснуть зорі душ людських,
І лиш надія гріє нас.
І за роками йдуть роки –
В забутих рисах давніх рас.
Прийди в мені до мене ти,
Найперший предку Україн,
Й дозволь найменшим перейти –
З позаминулих поколінь.
Я так стуживсь за тим, що там,
Де нас, теперішніх, нема:
Була ж епоха золота –
Я їй любов свою віддам!
„Ще нас нема, ще ми не є!” –
Кричать зачаті в лонах тіл…
І тут, і там життя моє –
Розтяте пам’яттю навпіл.

24.02.2018 р. у Львові

ЛЮТИЙ. БЕРЕЗЕНЬ. КВІТЕНЬ.

Тиша відсутніх звуків глибша за явну тишу:
Візьму тебе на руки, в зорях тебе заколишу.
Хто ще візьметься знати, що з то.го станеться завтра?
Будеш мене кохати. В понадприсутніх мантрах.
Виповіш в потойсвіттях – все, що в цім світі снилось.
В лютому. В березні. В квітні. Тернами. Край потилиць.
Літечко поза літом. Бистро ж – літа за літами.
Хто ще тебе розквітне й впише в замшілий камінь?
Дівчино – чину диво – хочеш мене перебути.
Ніжно. Повіж. Правдиво. Квітень. Березень. Лютий.

25.02.2018 р. у Львові

СВИДНИЦЯ

Думним потоком тече річ.
Звір перелітній виє.
Може, тебе я умкну з потойбіч –
Станеш моєю!
В Свидні розвидниться сторч вереда:
Чуєшся. Світишся. Карна.
Вирветься, збувшися, жаль із плода.
Станешся. Втілишся. Гарна.
Я тебе, люблячи, вбережу
Від ворожби і черні –
Задля небесних моїх зажур,
Задля утіх вечерніх.
Молишся. Маєшся. Мінишся. Ні!
В незабутті розвійся:
Я тебе вирву в святій війні –
З пащі смертного війська.
Денниця світиться. Гріється ніч
Біля погаслих вогнищ.
В сонмі соборів – жах протиріч:
Ти ще своє відстогнеш!

26.02.2018 р. у Львові

ТЕПЕР Й ТОДІ

В крові викохуються найвірніші вірші –
Ніяково ж любитись абияк –
Й здогадливо віщують щось давніше:
Ненаше ні й невбите, може, й так.
З вікна душі – глядачки несогірші.
Снуються вряд й невряд, але – навряд,
Чи ми стаєм у віршах бодай інші:
Молодші від або старіші над!
Не чутно ще чуттів. Стомились соки
Співати пісню мерзлих холодів.
Поїду в гори, або в степ широкий –
Старезно вічні й ніжно молоді.
Й ніхто мені нічого незабарно
Не вкаже й не закаже, бо ж весна –
Й прийдеш до мене ти, як завжди, гарна,
В ненатле „нате”, і в натхненних снах!
Прийдеш у день такий, що годі й знати –
Для чого хтось в життя моє спішить.
Й шумить садок вишневий коло хати,
Й Шевченків хрущ вкраїнські букви вчить.
Й кричать з далеких лемківських околиць
Сумний Антонич і німий Дровняк,
Й відщипують з Вкраїни – майте совість! –
Усе, що вберегла любов людська.
Й кричать з далеких лемківських околиць
Сумний Антонич і німий Дровняк,
Й відщипують з Вкраїни – майте совість! –
Усе, що вберегла любов людська.
Летить в заобрій світообраз тайни –
Розкрай душі в заобріях зідхне…
Й зорітиме зоря невмерлої Украйни –
Й тоді, коли не буде вже мене!

04–11.03.2018 р. у Львові

ВЕЧІР НАСТАНЕ

Вечір настане, дівчино гожа,
Вийди, кохана, – ніч на сторожі.
Буду любити нині і завтра –
Ти моє щастя, ти моя правда.
Буду хотіти в снах опівночі –
Розговорити яснії очі.
В темнії ночі, в пахощах зілля –
Ти моя радість, ти моя вірна!

08.03.2018 р. у Львові

БІЛІ ПРОЛІСКИ

Білі проліски – світлі проблиски
Безпечального, бо росте…
Срібно світиться й окоториться
З неймовірного – в золоте!
Завеснілося. Заяснилося.
Розспівалося в сто пісень.
Усім серцем я слову звірюся,
Й не зневірюся – нащодень.
Моя ясочко, моя квітонько,
Моя зіронько голосна,
Прочини мені в душу хвіртоньку:
Неотворену – бо ж одна!

11.03.2018 р. у Львові

ВЕЛИКДЕНЬ

Великдень йде в ще молоді Карпати.
Голосять квіти про великий день.
Й не хочу я нічого більше знати:
Лиш те, що в серці й більш анічогень!
Душа співає великодню пісню –
Зодягнута в оновлене добро.
І нездійсненне хилиться у дійсне,
І Ти в тій пісні головний акорд.
Такий, як є: б’єш в гупала сузір,
І дзвінко падаєш росою в різнотрав’я.
Й відроджуєшся в пащах чорних дір –
Немов в часах й світах ніколи й не вмирав я.
Це ти і я – це незбагненних див
Воскресле всоте вірне повсякчасся.
Це всяк, хто на цім світі трохи жив
Й пізнав хоча б на мить земного щастя!

24–27.03. 2018 р. у Львові

ВИНО З КУЛЬБАБ

Весна вмивається в дощах і в голосах.
Брунькуються веснянки вогнекрило.
„Ти хто?” – питає мене Птах.
„Я тут!” – кричу йому щосили.
Ще з ночі день у замислах росте
Й не думає, чи варто доростати…
Й назустріч поривається світати
На рідну землю грішне і святе.
Роззолотілися вже сонечка малі,
Цвіточки розпашілися під небом.
Й що ще мені у цьому світі треба?
Щоб хліб й до хліба – на святім столі!
Сьогодні світяться у сні моїм й не в сні,
А завтра забіліють білим зерням:
Крізь день і ніч летітимуть й ще вернуть
Нам трелі солов’їно голосні.
Росточками зіпнуться над пісні
І парашутиками здіймуться у простір –
Таке, як є, але чи так вже й просто
З кульбаб вино точити навесні?
Весь край – у подоляночках… Розкрай
Моєї карми долю неминучу!
Розкриливсь день. Крізь пекло каже рай,
Щоб я себе невдачами не мучив.
Живу з всіх сил, і ти мене не муч,
Бо прийде час – і всі майнем за обрій.
Життя ж таке, як завше: голіруч
Торкнусь меча – і знову стану добрий!

Вербна Неділя й початок Страсного тижня
у Львові. 01–03.04. 2018 року

УКРАЇНО МОЯ!

Свист осики вночі розпотрошує ліс.
Карі очі твої по яругах блукають.
Крик пульсуючих серць хлюпне кров’ю навскіс –
В розпростерті слова, в ритми щирих розкаянь.
Там, над провалом карм, моя пісня звучить –
Йдуть відлуння з проваль у подвоєну тишу.
І тобі, і мені із відкритих очей
Сльози в вирій летять: усе вище, і вище.
Такий дивний цей світ і в тобі, і в мені.
Така вірна любов зраду серця чарує.
Не кажи мені так, не кажи мені ні,
Бо і так ніхто в світі тих слів не почує.
Україно моя, хто ще знає Тебе,
Як той я, що прийшов іздалека до Тебе,
Щоб відчути в серцях золоте й голубе
Й рватись з чорних проваль до блакитного неба.

07.04.2018 р. Львів – Залуги

ДОНБАС

Застоялась вода. Не дихає зідхання.
Розкрилися пелюстя золоті.
Цвіте моя любов від вечора до рання.
Ростуть мої думки – ще ті, а вже не ті.
Розвеснено пашить в дібровах біла тиша.
В зелених ватрах дібр ростки життів мовчать.
І на полях душі хтось вірний правду пише
Про те, що все згорить, а рани не згорять.
На винищених вщент могилках великодніх,
На крашанках століть стиснулося добро –
Й щомить мені щемить, що можна й що не можна,
Й сто раз перевертається Дніпро.
Прийшов я на цей світ, щоб жити раз на вічність
Й любити це життя, а в ньому рідних вас…
Й стрічати сто смертей в окопах опівнічних
За сторозстріляний пахолками Донбас.
Країно чорних рік й ночей вишнево карих,
Чи хтось ще знає де любов Твоя не вмре,
Й хто викрикне з грудей за лихо злої кари –
Орді московській за нове й старе?
На лютнях грає край нові акорди люті,
І нива шелестить колоссям до землі.
І каже мені Бог: Вкраїні нашій бути,
Й не смію я промовчати, що ні.

14.04.2018 року Львів

НЕЖДАНО

Такий цей час – найкращий із часів,
Бо в ньому я, хоч, може , й не найкращий.
Й не всі. Й усі. В дощах. В сльозах. В росі.
Виспівують добрийдень в юнім щасті.
Бо й вірно так на сонячних мечах
Летить бджола в післягрозову ніжність.
Й весь світ бренить в розширених очах.
І мить стремить вписатися у вічність.
Й неждано так розвихрилась душа,
Й розказує, що там… Бо ж там! Ще далі –
Чекає нас в росі, в сльозі, в дощах –
Жаданий рай божественних реалій.

24.04.2018 р. Львів

СХІД СОНЦЯ

Розкрайньо рано досвіток зірчить:
Навчу його погідно розширятись,
А хто ж мене в нових сонцях навчить –
На дні душі розквітнути й мовчати?
Замислився ручай. Журчить собі… Й свірчить
Зелений коник перед водосвяттям.
Багряну грань за руку беручи,
Розчинюсь у воді поміж лататтям.
Із жабуриння вигулькне зоря,
Затоплена світилом в мить світання.
Вогонь в степу смиренно догоря.
На вітрі попіл шелестить поранній.

27.04.2018 р. у Львові

ПОВНЯ

Повний місяць, повний місяць –
Чим ще я тебе наповню?
Буде битись серця відчай,
Перевтілюючись в повню.
Знов і знов, ще раз, ще трішки –
Перейму цю мить повняву.
Й схочу я, маленький грішник,
Врівноважить слово й славу.
У відлуннях місяцевих,
Обумовивши незнане –
Скрикне небо: „Де ж ви, де ви,
Ті що влились в світло тайни?”
Й засміється передгроззя,
Наливаючись по вінця.
Й стане потойсвітній розум
Битись в місяць, в повний місяць!

29.04.2018 року. Львів

ЯК ТИ ВКРАЇНОЮ БУЛА

Змінились русла рік прадавніх.
Роззолотілися ліси.
Журчить журба в старезних плавнях.
Щось стогне в багнах, б’ється, багне.
Хтось вже в забрам’я зголосивсь.
Пливуть самотні не в самотність –
В самезну самість, й в ночах тих
Їм помагає незворотність
Часів безвічно золотих.
Занурився в глибоку нору
Чимсь наполоханий пан лис –
І блідий місяць на ту пору
В безмежжі зорянім завис.
Й така печаль мене обняла,
Й така любов в мені росла!
І я дививсь все далі й далі,
Як ти Вкраїною була.

12.05.2018 р. Осівці

ХОЛОДНЕ СОНЦЕ

Холодне сонце холодить думки.
Прощаюся, здригаючись від зимна.
Й біжать зігрітись вірші до ріки.
Й грішить вода – холодновідна й дивна.
Нема де притулитися мені –
Втечу від себе до старого Львова
Й дізнаюся, що так воно чи ні,
А тут, і там – почавсь я, може, й з слова.
Шумлять віки, й на мить вдалечині
Майне зоря, зірвавшися з орбіти.
Й захоче хтось – чи ти, чи я, чи він –
У слові тім до скіпочки згоріти.

13.05.2018 р. в Осівцях

Зі Старих Петликовець в Тернопіль

ОЙ ПОРІС ЧАБЕР

Ой поріс чабер на сто тисяч ер
Попід нечуй-вітром:
Проти зла зело з усіх сил замре
Світлом безсмертних істин.
Ой куди летиш в галактичну ніч –
Сяєвом зір зустрічних?
Вирієм став той, хто любив навстріч:
Раз на вічність!
Ой зацвів чабер на сто тисяч зел –
Чи Ти, Боже є, чи любов помирає?
Де вона одна? Світиться аж до дна –
На все горе безкрає!

19.05.2018 р. у Львові

БЕЗОДНЯ

Котить млин по Стрипі жорна –
Кинесь мливо з плави вплав.
Ой захланна та безодня,
Що Марусею була!
Безприглядно зрадник скуливсь
В чорних лопастях жердин.
Виють пси з найдальших вулиць –
Промовчав би хоч один!
Хто там, хто там в обрій гахне:
Кров розстрільно потече –
Все, що сплинуло, потахне,
Все, що жило, вимре вщент.
Не розтлиш дотла нетлінне
У безоднях чорних дір!
Котить жорна кров кармінна –
Меле млин безвір’я вір.

28.05.2018 р. у Львові

ОБРАЗ ТВІЙ

Не закохуйсь в кого-небудь:
Життя люби!
Попливемо у незабудь –
Як голуби…
Ніч веде: рука до руки –
І тебе, і мене…
Проминуть найкращі роки,
І любов промине.
Зачепися хоча б на мить
За серце моє:
Все, що зранене, відболить.
Все, що зраджене, – нє!
Ласкою прихились:
Зіркою – до небес…
Все повернеться ще колись –
Хоч і не буде тебе!
День розвиднює все в нічній
Тиші схилених віт…
Бачитиму образ твій –
І через тисячу літ!

(без датування)

ПЛАВБА

Прощена душа йде по чистому піску вічності,
Вода прозора аж до дна –
Перекочуються камінчики світла,
Жебонять уста риб по жолобках пам’яті.
Кожну п’ядь під п’ятою прощення
Журкала перемовляються.
„Легко мені йти!” – каже частка вологи,
Святиться камінчик, вигладжений часом.
Висвятилась плавба. Випірнуло зідхання.

30.05.2018 р. Підзамче – Залуги

СОПІЛКА

Сопілка супроти ночі. Врізана очеретина.
Може, хтось і не хоче. Може, хтось і не винен.
Виповнять хресну жертву, вбивши в зап’ястя цвяхи.
Будеш висіти мертвим. Будеш летіти птахом.
Милий мій Пане-Боже, не сподівайсь на милість:
Оцтом залиють рани: спазм Твій крізь серце виливсь.
Списом проткнуть востаннє – раз на сто тисяч років:
Духа Святого Тайну з правого й лівого боку!

30.05.2018 р. Метенів.

Advertisements