В океані культури чимало різних суден і суденець. Найбільше охочих поплавати на плотику, надувному матраці чи просто дошці; вони тримаються ближче до причалу і за найменшої тривоги гарячково гребуть лицем до горизонту; набравшись страху, згодом подорожують на комфортабельних лайнерах. Але не покидаймо ґалери, що акурат для серйозних митців…
Продовжувати читання “МАСЛИНИ (з е-діаріуша «Моя найбільша війна», 2022)”
Життя невпинне й неспинне, як ці дерева, що можуть нас перетривати. Якщо ми їх не зрубаємо. Доти вони будуть стояти, як античний герой Антей, всотуючи соки рідної землі. Востаннє ми так стояли на останній безкровній революції на майданах-2004. А тепер ми біжимо-летимо чи втікаємо. Словом, в безперевному русі, часом не в змозі зупинитися й зосередити погляд на вкрай важливому. Як багато залежить від усміху кожного дня, бо дні продовжують усміхатися – в перервах між сиренами і зведеннями з фронтів. Найбільше тривожать і найбільше болять звістки про друзів і знайомих, звістки домашні; найбільше лякає невідомість.
Продовжувати читання “(ПРОТИ)СТОЯННЯ”
Щоби поговорити про Богдана, а така потреба виникла в мене у зв’язку із співпереживанням його ювілею, що співпав цьогоріч із моїм, – треба було спершу походити з ним Камінкою. Так він любовно, на старий лад, називає Кам’янку-Бузьку над Бугом, яка вироcла на тих каменюках, що їх останній льодовик докотив аж до Львова… Бо тільки в рідному місті чоловік може відкритися цілком несподівано – наприклад, виставкою своїх живописних робіт! Чи ж багато людей знає, що Богдан Смоляк, поет, прозаїк, есеїст, літературознавець – ще й художник?
Продовжувати читання “Поговорити про Богдана…”
Як прочитують / досліджують тексти сучасної зарубіжної літератури студенти-першокурсники (тепер уже – другокурсники) УКУ? Перед тим відсилаємо вас до попередньої публікації, де було представлено їх аналітичне бачення відомих творів сучасних українських письменників. Вибрані літературно-критичні есеї засвідчують зокрема, як по-різному можна прочитати один і той же твір, керуючись власними читацькими чи «начитаними» критеріями та симпатіями.
Продовжувати читання “Acta studiosa 3: Ангеліна Ушкова, Богдана Якобчук, Елла Плахотна, Остап Лялюк”
“РІЧ” продовжує публікувати літературно-критичні есеї студентів-першокурсників Гуманітарного факультету Українського католицького університету. Як зазначив у передмові до першої публікації Данило Ільницький, репертуар тем і проблем, що порушені в них — різний. Передусім це те, що актуальне і відоме в просторі сучасної української літератури. З іншого боку, це те, що в несподіваний спосіб привернуло увагу студентів-авторів, які оце щойно вступили на шлях глибшого думання про літературу та серйозного аналізу її.
Продовжувати читання “Acta studiosa 2: Артем Пушенко, Анастасія Фабіровська, Богдана Якобчук”
“РІЧ” пропонує своїм читачам доволі неординарну, але симптоматичну публікацію літературно-критичних есеїв студентів-першокурсників Гуманітарного факультету Українського католицького університету. Голос тих, хто, може, ще не обріс дослідами і досвідами, але має свіже читацьке відчуття та евристичний дух…
Продовжувати читання “Acta studiosa 1: Уляна Бутрімова, Анна Вознюк, Софія Довгопола”
Це з тих книжок, які потрапляють тобі до рук, коли ти їх найбільше потребуєш. Про які згодом скажеш: цю книжку я прочитала вчасно (незалежно від того, коли вона була написана). Настільки вона тобі співзвучна. Звісно, неможливо, користуючись підрядковим перекладом, збагнути нюанси поетичної мови хорватського автора. Тому я не буду розмірковувати про те, як він пише, а лише – про що він пише.
Продовжувати читання “Астралії Радована Тадея”
Найприємніше в мандрівках — спогади про них.
Це дражливе відчуття, коли переживання переповнюють самі себе та живуть власним життям.
Але яка логіка того, що згадка про одні точки меланхолійно вивітрюється, тоншає, зникає. І чому є місця, в котрі хочеться нав’язливо повертатись, так, ніби загубив щось.
Тиберій Горобець
Нема кращої дороги в світі, ніж та, що веде теплого літнього ранку від Шманьківчиків до Шманьківців, де 1881 року народився поет Степан Чарнецький. Дорога ця загубилась у всесвіті, навколо поля без меж і жодного опізнавального знаку. Очевидно, про неї він написав у своєму есеї, хоч вона й нагадує дорогу з нашого дитинства
На цвинтарях я шукаю гОлови.
Бо навіть відділені від тіла, вони не втрачають велемовності, а либонь, стають ще промовистішими. Зрештою, декапітація звучить солодко.
О, лобото-mia. Продовжувати читання “Камінний біль”
Богдан Смоляк
Цитування
Важко самобутньо виразити загальноприйняті речі (Горацій). Гідна людина не йде слідами іншихлюдей (Конфуцій). Вичитані істини – це як гербарій, а власні думки-знахідки – наче живі польові квіти (А. Шопенгауер). Будь-яке людське знання починається з інтуїції, переходить до понять і завершується ідеями (І. Кант). Продовжувати читання “Два мисленні етюди”
Чим довше живеш на цьому світі – тим більше дивуєшся. Не перестають захоплювати ці горби, порослі срібними буками, що дзвенять дзвониками у великодній тиші, ці затишні вулички, потонулі в ранкових променях чи у вечірніх сутінках, цей такий домашній Шевченко – ти пробігаєш повз його пам’ятник майже щоранку. Продовжувати читання “Ліси ростуть у вічність”
Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія.
І Кюстін, і Мішле відзначили це мистецтво, як її основну рису…
Ален Безансон. «Свята Русь»
Вельмишановний Пане Президенте Макрон!
Сталося так, що я ніколи не був у Парижі, і тому для мене найкращим з паризьких мостів завжди був той, про який я знав з поезії геніального Аполлінера, частково слов’янина за походженням: “Попід міст Мірабо тихо Сена тече”…
Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.
Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”
Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”
Гадаю, що хороша поезія вже за замовчуванням інтермедіальна. Світи, створені словом, щонайменше сповнені зорових образів, а ще, читаючи вірші, можемо відчути смак, текстуру і голос. Частково цьому сприяє звукопис: асонанси чи алітерації смакуємо на кінчику язика. Якщо вимовити поспіль декілька разів назву поезії Галини Крук “Пророк кварталів”, то у слові “пророк” можна вчути легке серцебиття на два такти, що так м’яко стишується глухим задньоязиковим “к”. Продовжувати читання “Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів””
Бачення
Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Продовжувати читання “Бачення, судження”
Сьогодні, останнього листопадового дня, якогось там року – хіба так важливо, що це було декілька десятиліть тому? – на світ прийшла людина, яка насправді перебуває посеред нас. Байдуже, що Галина Крук є поеткою, на чиїх віршах (проі)зросло декілька поколінь любословів, що вона виступає на міжнародних літературних фестивалях і надто часто дописує у соціальній мережі. Головне те, в певний момент вона тихо навчила, що поетами не називаються, а бувають. Продовжувати читання “Христина Кобко. ПРОРОК КВАРТАЛІВ: невловне на стику мистецтв (за відеопоезією Галини Крук).”
Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Продовжувати читання “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.”
Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Продовжувати читання “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”
РІЧ 