Пошук

РІЧ

тексти і візії

«Нас ніколи таких вже не буде»

Богдан Чепурко

Ці нові вірші знаного поета – своєрідні реквієми-посвяти відійшлим і ще не відійшлим братам по перу й по духу, тут йдеться про історичну пам’ять загалом. Перші 7-8 поезій присвячені пам’яті Григора Мовчанюка, Славка Павуляка, Петра Сороки, Василя Пилип’юка й розстріляних поетів.

* * *

Ой ти дубе горелюбий,
Розпрощаймось в ранню рань:
Не шуми мені край зруба –
В прірву серця ніжно глянь!
Ні на мить не забарюся,
Ні навіщось зажурюсь…
Ой ти дубе горелюбий,
Снись мені, а не комусь.
Там, де грім грімницю любить,
Де Вкраїна Бога вчить –
Мовкне тиша в темнім зрубі,
Хтось задумавсь і мовчить.

04–5.06.2018 р. в Осівцях

Continue reading “«Нас ніколи таких вже не буде»”

Advertisements

„У часопросторі („не”)проминання”

Віктор Палинський

1. А якщо так?..

…Богдан Чепурко – один із найбільш загадкових сучасних українських поетів. Додам, парадоксальних. Постійно – на людях і, разом з тим, цілком відсторонений, не надто публічний. Приглушено-зворушливий у своїх найвдаліших поетичних сентенціях і, водночас, дещо галасливий у подеяких витворах громадянської лірики (хоч і тут – надійно-професійний). Затворник у певні періоди вироблення своїх текстів і постійний подорожник-непосидець селами західного регіону України в будь-яку пору року або час доби. Спонтанно-сентиментальний, аж на сльозу пробиває, в окремих миттєвостях приватного спілкування, і забутькувато-неуважний, здавалося б, до очевидно визначальних „речей”. Талановитий проникач майже до невтямного у слові й спантеличений „підліток” перед простими поверхневими вимогливостями світу… Підліток-невіглас. Continue reading “„У часопросторі („не”)проминання””

ІЗ МАТЕРИКА МАЛОГО КОСМОСУ

Ігор Калинець

Серед поетів, які впевнено увійшли в нашу літературу в незалежній Україні, ім’я Юлії Курташ-Карп не тільки не губиться, але й, навпаки, щораз більш вигранюється своєю зрілістю й оригінальністю. Я мав приємність вітати її талант на початку входження в літературу, слідкую за її впевненим поступом сьогодні.

Нова поетична збірка «Уроки гравітації», що вийшла у видавництві «Каменяр» 2017 року, поважна книга сучасної відомої поетки, яка, нарешті, мусить бути зауважена літературною критикою ( якої, на жаль, майже в нас немає) з того огляду, що вона не тільки засвідчує про тематичне повноголосся, жанрове багатство та високу поетикальність і, як писав Франко, щирість тону. Але також про щось нове в широкому розмаїтті нашої поезії. Недаром в анотації влучно зазначено, що книга – «своєрідна симфонія». Бо справді, вона вихоплюється поза рамки ліричної інтимної розмови, а творить цілі пласти громадянської, філософської лірики, багатотемної розмови серця з читачем, що готовий сприйняти уроки гравітації. Власні гравітаційні поля мусять налаштовуватися в унісон – змусити до того звучання читача, а це немалий талант Авторки. І один з тих моментів – це болючий нерв Батьківщини. Недаремно епіграфом взятий вислів Томаса Джефферсона: «Воістину, тремчу за свою країну…» Continue reading “ІЗ МАТЕРИКА МАЛОГО КОСМОСУ”

Ярослава Ткачук. “ЛАБІРИНТ”

У вівторок 13 лютого, о 17:00
запрошуємо Вас на відкриття виставки Ярослави Ткачук

“Лабіринт”

Continue reading “Ярослава Ткачук. “ЛАБІРИНТ””

Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ

Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком.
Continue reading “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”

Романа Барабаха. “Небо”

У вівторок 30 грудня, о 17:00
запрошуємо Вас на відкриття виставки Романа Барабаха

“Небо…”

Continue reading “Романа Барабаха. “Небо””

ТОРЖЕСТВО СВЯТОГО ЗБОРУ (семантика і символіка Різдва)

У різдвяний час хочеться поділитися есеєм Івана Денисюка “Торжество святого збору”, назва якого говорить сама за себе. Цей текст вперше опублікували ми – студенти філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, редколегія газети «Ярослов» – ще на межі 2004-2005-го. Минуло трохи років, і тепер, коли часопис “РіЧ” републікує цю статтю, бачимо, що її актуальність, наукове значення, стилістична легкість і тепло – не те, що не втратилися, але й набули нових сенсів, настоялися.
Іван Денисюк (1924–2009) – професор Львівського університету, який цікавився літературою і фольклором, любив життя і студентів, поїздки до Гуцульщини, польові дослідження і теоретичні узагальнення. Глибокий і неформальний вчений, а також приємна і дотепна людина.

Данило Ільницький

Іван Денисюк

Небо засвітило лампаду. Першопромінь зорі поцілував синій сніг на землі, і на цей світофарний сигнал святовечірня містерія розпочалася. Сім’я у повному зборі засідає за стіл, заставлений дванадцятьма сакральними стравами.

На початку всього сущого був Вогонь. Поєднання його з Водою дало таїнство народження. У мітологічній колядці на вишні-прадереві “свічечка палала, із неї іскра вогню впала, з іскри ріка стала, у цій воді сам Господь купався…” Українську коляду як свято благословляє новий живий вогонь. На Гуцульщині добувають його прадавнім способом – тертям сухої деревини об деревину. Вмістилище для варіння святовечірніх страв засвічував вогонь малий хлопець. На закінчення свят зимового циклу рисували крейдою на дверях солярний знак в оточенні двох ялинок: Continue reading “ТОРЖЕСТВО СВЯТОГО ЗБОРУ (семантика і символіка Різдва)”

Дух «мокрої псини»

Сергій Жадан. Інтернат [Текст] : роман. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2017. – 336 с.

Ярослав Поліщук

Писати про війну на Сході України стало в сучасній українській літературі популярним і навіть модним заняттям. Перша хвиля воєнної літератури припала на 2015-2016 роки. Це були в основному твори, написані за гарячими слідами подій – вони або спиралися на свідчення учасників кривавих подій, або були безпосередніми спогадами тих, хто пройшов крізь вогонь. На черзі, отже, створення текстів, які б запропонували оцінку війни з певної дистанції, з певною дозою рефлексії над тим, що відбувається, не лише з емоційними оцінками побаченого й пережитого. Чи такі твори народжуються вже, чи народяться в найближчому майбутньому? Який матимуть резонанс у суспільній думці, чи сягнуть рівня великої літератури? Поки нелегко відповісти на такі питання. Continue reading “Дух «мокрої псини»”

АНДРІЙ ДАНИЛЕНКО: «Відомості про книжку пішли гуляти світом»

Минулого року у Львівському університеті відбулася презентація англомовної книги Андрія Даниленка From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819 – 1897) and the Formation of Literary Ukrainian (Boston: Academic Studies Press, 2016) – «Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819-1897) і формування української літературної мови». Недавно редактор журналу зв’язалася з автором, професором кафедри сучасних мов і літератур в університеті “Пейс” у м. Нью-Йорк (Pace University, New York), одним з найкращих мовознавців зарубіжжя, щоби задати йому кілька запитань.

 

– Пане професоре, який резонанс Вашої праці про Куліша в англомовному світі?

– Минув лише рік після виходу книжки в світ. А це не так багато, щоб уже мати в наукових журналах рецензії або інші відгуки на книжку, хоча в грудні 2016 р. в Нью-Йорку я бачив першу згадку в пресі, а саме в газеті “Свобода”. Continue reading “АНДРІЙ ДАНИЛЕНКО: «Відомості про книжку пішли гуляти світом»”

Колядка за Україну

Валерій Ілля

«Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
Т. Шевченко

Вже до вічности півкроку
та з півсотні кроків ще до хати
де чекають золоті снопи колядки – голос Коліди
гой святе Родздво
йдуть приплісуючи поровень
а береза з свого дзвона ронить сльозу світла
радуй си
місячними голосами
як би з того боку місяця виводять
– Ой з-за гірочки з-за калиноньки
їхали люди з Україноньки

хто вони
чиї душі пробив спис місячного світла
в неділю рано
хто вони
що той танок із ночі в день виводять
місячная смерть лягає їм на лиця
гей на топірцях калинова сльоза
що в ній брата брат на вилах держить
в неділю рано
сипле світлом сивини той що перед веде
у танку безвічнім де співає смерть
– гой ми вам колідували
йик соловейко при лузі в тузі
йик перепілка в йирій пшениці
йик сив зозулька в вишневім садку

І розступилася земля
І в світлі крові встають вигублених мільйони
Матері колідувати встають Божі діти!
в неділю рано
Чиста їхня кров гуде в трембіті
– гой вийдіть ик нам
чи спите чи чуєте…

спам’ятайтесь люде вийдіть з хати
киньте в сонячну скарбону свої душі
порятуйте люде Матір Україну
гой дай Боже.

1993

УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом

Надія Мориквас

Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Continue reading “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом”

Неквапність слів Віктора Палинського

Надія Мориквас

Мова піде про нову книжку поезій В. Палинського «Ріка тече» (Львів, «Апріорі», 2017). Так називається і один з її семи розділів. (Назви інших: «Сад тиші», «Ностальгія за справжнім», «Осінні одкровення», «Синій сніг», «Повернення снігу», «Тінь древа»)… Саме широкий, майже епічний, плин ріки (а не бистрої річки) найліпше передає настрій цієї поезії і її автора.

Це настрій людини великого міста, яка вміє цінувати природу – зиму та осінь, що їх так полюбляють самітники; так само ця людина прагне душевного затишку. А цього не віднайти на галасливих міських площах. Вона вчиться жити і писати неквапно. Здається, Палинський-поет сам віднайшов ключ до розуміння його поезії:

Твоя неквапність слів –
Знак золотий
Для королів мовчання.
І дарування.
Дарування слів.

Continue reading “Неквапність слів Віктора Палинського”

Двокнижжя Ростислава Шмагала, яке долає часоплин

Віктор Палинський

1. Розпочну, як бачу, відчуваю, сприймаю…

…Вчитуюсь у тексти і гортаю; гортаю і вчитуюсь ув альбомного зразка форматне енциклопедичне видання (у двох томах) «Художній метал, світовий та український», 419 с.; друга книга – «Художній метал України ХХ–ХХІ століть», 275 с. Мимоволі, все більше заглиблююсь у авторський світ Ростислава Шмагала, знаного львівського мистецтвознавця, доктора наук, професора. Це якраз той випадок, коли разом, з дуже зацікавленим та професійно заангажованим у процес творення таких книжок, видавництвом «Апріорі» у 2015 році заслано у світ, без зайвини, унікальну «енциклопедію художнього металу»; до цього нічого подібного у нас, українців, не було. Тут дещо приглушу пафос. Але!.. Continue reading “Двокнижжя Ростислава Шмагала, яке долає часоплин”

Проходи по Львові Ігоря Мельника

З архіву “Речі” (29 вересня 2009)

Надія Мориквас

Зал книгарні «Є», де 23 вересня 2009 року Ігор Мельник презентував свою нову книгу «ЛЬВІВСЬКИЙ НОВИЙ СВІТ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії», нагадував зібрання Клубу шанувальників Львова. Автор, креативний дослідник Королівського столичного міста, який за останніх два роки видав два великі дослідження, обіцяв своїм шанувальникам ще 5 таких книжок. Насправді вийде 10. Але хто тоді міг про це знати? Continue reading “Проходи по Львові Ігоря Мельника”

РОМАН ЗІЛІНКО. “Такі святі, такі близькі…”

У п’ятницю 1‑го грудня, о 17:00
запрошуємо Вас на відкриття виставки Романа Зілінка

“Такі святі, такі близькі…”

Continue reading “РОМАН ЗІЛІНКО. “Такі святі, такі близькі…””

ГАРМОНІЯ І СИНТЕТИЗМ АНТОНИЧА

Реконструкція виступу на відкритті композиції «Привітання життя».
Львів, 20 листопада 2016 року

Данило Ільницький

Рік тому у Львові відкрито скульптурну композицію, символічно присвячену Богданові Ігорю Антоничу. Проект було реалізовано упродовж 2009-2016 років за кошти Львівської міської ради. Скульптор – Володимир Одрехівський, архітектори: Олександра Лібич, Денис Белюх, Олександр Матушков. Під час відкриття, ведучим якого був актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Олег Онещак, виступили представники влади (зокрема міський голова Львова Андрій Садовий), лемківських середовищ (зокрема голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина та голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович), композицію освятив єпископ УГКЦ Венедикт Алексійчук. Подія зібрала численну громаду: представників суспільно-культурних, мистецьких і наукових середовищ, зокрема, працівників Музею-садиби родини Антоничів у Бортятині.

Із розповіддю про Б. І. Антонича виступив дослідник життя і творчості письменника Данило Ільницький. Пропонуємо реконструкцію висловлених тоді думок. Continue reading “ГАРМОНІЯ І СИНТЕТИЗМ АНТОНИЧА”

ЯК НАЗДОГНАТИ ДЕБОРУ ФОҐЕЛЬ? (дискусія)

Проект «Пазли пам’яті» є закінченням подорожі, яка розпочалася два роки тому на Форумі видавців у Львові: випадковою знахідкою книжки Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська. Впродовж цих двох років Львів, місто-магніт, притягував двох авторок проекту – Асю Ґефтер та Олесю Здоровецьку. Важливим моментом мандрів були люди, які ділилися думками, враженнями та роздумами про місто та про ширші горизонти й аспекти пам’яті.

Пропонуємо авторизовану стенограму дискусії «Як наздогнати Дебору Фоґель?», яка відбулася 19 вересня 2017 року в Музеї Ідей за участі Ірини Старовойт, Юрка Прохаська, Данила Ільницького, Анастасії Любас та Андрія Павлишина і спровокувала жваву бесіду. Continue reading “ЯК НАЗДОГНАТИ ДЕБОРУ ФОҐЕЛЬ? (дискусія)”

КОЛИ ФАКТИ МАЮТЬ СИЛУ МЕТАФОРИ. Перечитуючи книгу Лариси Крушельницької «Рубали ліс»

Надія Мориквас

Правду кажучи, мова піде про перше прочитання – 2001 року, коли вийшла книга, бо перечитань було багато і ще будуть. А тоді, на межі тисячоліть, ця книга засвідчила, що література – живий організм, підвладний змінам, як саме життя. Що письменник може творити сюжетну канву художньої повісті на документальному матеріалі і говорити про себе, про свій рід чи про своїх сучасників. Це було справді обіцяючою тенденцією в Україні. І більше того, в усьому світі відбувався такий процес: літературний світ, здавалося, втрачає цікавість до творів чистої белетристики. «У світі дедалі більше зростає вага ось такої літератури факту, документу, історичної літератури, біографічної – листи, щоденники, спогади, есеї, автобіографічний роман – яка нині досягла рівня белетристики й переживає свій ренесанс», – стверджував найплодовитіший український письменник у цьому стилі Михайло Слабошпицький. І справді, художня література має тенденцію до «одокументалення» і навпаки. Чи витримується тут чистота жанру? І якщо не витримується, – то чи є це вадою сучасної літератури, чи – свідченням певної її «лібералізації»? І чи не тому заслуженої популярності набув саме художньо-документальний есей – з його найбільш вільною, особистісною формою висловлення, яка так пасує до оповіді від першої особи. Continue reading “КОЛИ ФАКТИ МАЮТЬ СИЛУ МЕТАФОРИ. Перечитуючи книгу Лариси Крушельницької «Рубали ліс»”

“Де місяць у водах дині скибку ховає”

Оксана Смерек

***

Бувають люди розлогі, як карта світу.
Острови замість очей.
А там живність усяка,
Рослинність небачена.
Твердь між ними
До неба простягається.
Повітря сьорбаєш:
“Хай цей острів не закінчується,
Хай вода з нього питною буде,
Сіль священною,
Камінь великий – не спотиканням…”
Рівно до того місця,
Де місяць у водах дині скибку ховає,
У потойбіччя плине.
Бувають люди, як сувої згорнуті.
З руху першого відкладаєш
Мовчиш так, ніби всіх твої мови
На крапці зупинилися.
Очі дрібні, за стіною заховані,
Що на ній ноги проковзують,
Тіло звисає.
“Прірва,” – кажеш
І берега пускаєшся… Continue reading ““Де місяць у водах дині скибку ховає””

ПРАПЕРВНІВ ГРОМОВИЦЯ. Бесіда з Андрієм Содоморою про поезію Богдана Ігоря Антонича

5 жовтня 2017-го минуло 108 років від дня народження Богдана Ігоря Антонича. Львівський Дім Франка гостинно запросив усіх охочих долучитися до відзначення цієї дати, зокрема, поговорити про творчість поета зі львівським письменником, перекладачем і знавцем античності Андрієм Содоморою та переглянути виставу “Зелена Євангелія” шкільного театру УКУ “На Симонових стовпах” (режисер – Євген Худзик).

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис розмови з Андрієм Содоморою. Бесідує літературознавець Данило Ільницький.

Continue reading “ПРАПЕРВНІВ ГРОМОВИЦЯ. Бесіда з Андрієм Содоморою про поезію Богдана Ігоря Антонича”

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

Up ↑