Катерина Немира. Плакса
Ця новела належить до так званого «американського циклу» малої прози письменниці, яка бачила те, про що пише, зблизька.
Продовжувати читання “Катерина Немира. Плакса”VRISAK: «Читати мусимо»
Оксана Забужко зі своєю знаменитою книжкою «Польові дослідження українського сексу», вдруге виданою хорватською, на VRISAK – 19-му книжковому фестивалі у місті Рієка.
Продовжувати читання “VRISAK: «Читати мусимо»”Любомир Медвідь: Спогадування екзистенційних смислів
«Крім людини, мене в мистецтві не цікавить ніщо!» – прорікає художник, наче карбує кожне слово. Письменницькі інтерпретації Віктора Палинського – як відгомін ретровиставки Любомира Медвідя.
Продовжувати читання “Любомир Медвідь: Спогадування екзистенційних смислів”Про класиків і модернізм
Відгук Ярослава Поліщука на нову книжку відомого літературознавця Михайла Наєнка «Франко і Леся – вісники національного модернізму» (Київ: ФОП Самченко А. М., 2026). Критик підкреслює актуальність цього видання, де автор розглядає творчість обох титанів українського духу як важливі ланки в процесі модернізації національної культури нашої епохи.
Продовжувати читання “Про класиків і модернізм”Ярослав Поліщук про утому від війни й енергію культуротворення
Чому саме зараз у Польщі стали поширеними антиукраїнські настрої – на ці та інші запитання наш гість шукає відповіді у глибших і давніших культурних взаємодіях сусідніх народів.
Продовжувати читання “Ярослав Поліщук про утому від війни й енергію культуротворення”«Струни серця скрипаля»
Новий роман Лесі Бернакевич не тільки про мистецьке становлення Олега Кульчицького, відомого музики й композитора. Він занурює нас в епоху розквіту ВІА і створення першого Гурту.
Продовжувати читання “«Струни серця скрипаля»”При чім тут Гемінґвей
Рецензія Богдана Смоляка на роман Ігора Фарини. Любов у негоду: – Чортків: Золота Пектораль, 2019. – 96 с.
Продовжувати читання “При чім тут Гемінґвей”НЕ БІЙМОСЯ!
Кілька вражень з приводу книжки прози Оксани Лозової
Ілько Колодій
За її творчістю слідкую з часу виходу першої поетичної збірки «Просто неба» на початку далеких дев’яностих. Книжка вийшла тоді невеликою за обсягом, але вражаючою за своєю безпосередністю, глибиною почуттів і … теплотою.
Продовжувати читання “НЕ БІЙМОСЯ!”Перечитування Львова
Практика міфологізації
Тема Львова незмінно інтригує упродовж останніх століть. Про культурний простір міста чимало написано, причому нерідко подибуємо радикально відмінні оцінки. Це, з одного боку, пов’язано з тими державними ідеологіями, які мали вплив на місто, оскільки Львів перебував під різними владами. З іншого боку, йдеться про різні національні версії, що трактують місто як своє та прагнуть надати йому якомога виразнішої етнічно-культурної ідентичності.
Продовжувати читання “Перечитування Львова”Олександр Клименко. Написане не-словами
Поезія як вразлива мембрана, яка реагує на найтоньші відблиски світла, які ще відбиває найглибша темрява і які ось-ось зникнуть, або на те, що за межами досвіду. Та хто з нас може судити про досвід душі поета, який пише не-словами, між словами і – музикою? Можливо, він творить поетичний постскриптум до нашого світу…
Продовжувати читання “Олександр Клименко. Написане не-словами”В листопадовій оселі Маркіяна Шашкевича
Ольга Кіс
Історія кожного народу наче дорогоцінним камінням позначена особистостями, що своїм чином та жертовністю стали для нього неперебутнім скарбом. Постать о. Маркіяна Шашкевича – Будителя Галичини, славного сина свого народу, стоїть поруч з українським генієм Тарасом Шевченком. Гірка плата о. Маркіяна за обстоювання права свого підневільного народу говорити та творити рідною мовою у всуціль спольщеному середовищі – найбідніші парафії, злиденне виживання, смерть від туберкульозу у 31 рік, захоронення в чужому гробівці і загроза вічного забуття. Та його апостольське післанництво справедливо стало незабутнім. Через 50 років, 7 жовтня 1893 року, його прах урочисто перенесли із занедбаного цвинтаря села Новосілки, де був похоронений, на Личаківське кладовище у Львові. Тодішня газета «Діло» писала: «Тож і кождий з нас поспішить, щоби нову Єго могилу зросити слезами вдячности і на тій могилї ободритись до дальшого труду для народу, для котрого Маркіян жив і співав…».
Продовжувати читання “В листопадовій оселі Маркіяна Шашкевича “Уляна Глинчак: У війни не жіноче лице
Насправді поезія Уляни Глинчак оприявнює жіноче обличчя на тлі війни чи, радше, воно випливає з тіла війни – як символ жінки, матері, яка чекає, вірить і бореться власне своєю вірою в життя. Авторка народилася та виросла у Львові, з 1991 року перебуває в Канаді. Відтак її поетична візія сучасної України і національне світовідчуття творяться та увиразнюються, без перебільшення, на межі світів.
Продовжувати читання “Уляна Глинчак: У війни не жіноче лице”Таїсія Примак: Не розгубитися у цьому світі, щоб не втратити себе
не прожити б не своє життя,
розгубившись в чужих пенатах
Н.М.
Для початку трохи хронології. Таїсія Примак виїхала з рідного Ірпеня саме того дня, як окупанти зайшли в місто – 4 березня 2022 року. Через дев’ять днів вона опинилася в хорватській Рієці і відразу почала шукати роботу та вчити мову. А вже у жовтні 2023 року очолила, по-суті, створений нею «Центр розвитку та інтеграції святого Віда» в Рієці. У чому ж секрет такої стрімкої «кар’єри» українки? Мабуть, у тому, що ця жінка не звикла опускати руки. Наділена багатьма вміннями й хистами, вона ніби заприсяглася не згубити жодного з них. Ба більше: відкрила в собі ще один талант, найголовніший…
Продовжувати читання “Таїсія Примак: Не розгубитися у цьому світі, щоб не втратити себе”Rosa ventorum сучасної війни
Про нову книжку Ярослава Поліщука
“Сім поглядів на війну” – таку назву має нова книжка Ярослава Поліщука, яка щойно з’явилася друком у видавництві “Дух і Літера”. Ця подія і стала приводом до нинішньої розмови з автором. Тема розмови, як і тема книжки, цілком поважна. Проте не хотілося б повторювати основні думки цієї праці, щоб не розкривати перед читачем її таємниць чи не тригерити, як модно тепер казати. Тому спробуємо поточити розмову довільно, торкаючись – у широкому сенсі – як проблематики, так і емоційного тла нової публікації.
Продовжувати читання “Rosa ventorum сучасної війни”Василь Глинчак: від культу – до культури
Надія Мориквас сторінками «Книги Присяги»
Василь Глинчак, відомий тележурналіст, культуролог і мистецтвознавець, видав обсяжний том блискучих культурологічних розвідок: Книга Присяги: публіцистика. (Львів, Сполом, 2024. – 404 с.; іл..). Книгу, що є важливим доповненням і стимулом нашої новітньої культурно-визвольної боротьби. Саме так, бо ця боротьба за людські серця та уми досі триває – за звільнення їх від нав’язаних стереотипів, за правдиві знання про нас, про наших світочів і наші цінності. Який «опір матеріалу» доводиться долати людині, яка розуміє відповідальність за свої знання як потребу передати їх іншим!
Продовжувати читання “Василь Глинчак: від культу – до культури”В’ячеслав Гук про екзистенційну самотність поета
Надія Мориквас про «Кримський літопис» (Київ, 2023)
В’ячеслава Гука я відкривала разом з Ігорем Калинцем чи радше з Марією Шунь й Оленою Кицан – упорядницями антології українського верлібру «Ломикамінь» (Львів, 2018), на сторінках якої ми були надруковані.
Продовжувати читання “В’ячеслав Гук про екзистенційну самотність поета”«Хто вірив, той мав вид людини, а хто не вірив – втрачав людяність»
Ці слова належать ченцю Йосифу Даниловичу – одному із 83 персонажів книги, що вийшла наприкінці минулого року з-під пера ченця-василіянина, члена НСПУ о. Климентія Василя Стасіва, ЧСВВ: «Пастирі підпільної Церкви». – Львів: Місіонер, 2024. – 575 с.
Продовжувати читання “«Хто вірив, той мав вид людини, а хто не вірив – втрачав людяність»”Господніми вустами: про нову книжку Станіслава Новицького
Михась Ткач
Говоритиму про нову поетичну книжку «За Господнім плечем» Станіслава Новицького, надпотужного поета, автора восьми збірок, який увірвався в українську літературу кілька років тому, як метеорит у стратосферу (по-іншому не скажеш) і осяяв її палким неповторним словом. Без сумніву, вона є однією з кращих у доробку автора. Я прочитав її не без помітного хвилювання, бо сприйняв не так розумом, як серцем.
Продовжувати читання “Господніми вустами: про нову книжку Станіслава Новицького”Герман, або як українізували Гриця
Іван Липчук
З Іваном Липчуком я познайомилася під час незабутньої поїздки «львівського десанту» в Торговицю – батьківщину Леся Мартовича (про світло цього села і його людей варто написати окремо). У програмі святкування 154-ї річниці з дня народження письменника відбувся й концерт фольклорно-етнографічного ансамблю «Торговицькі вечорниці», який вразив нас маловідомим репертуаром та особливою, гречною манерою виконання, характерною для покутської народної традиції.
Продовжувати читання “Герман, або як українізували Гриця”Ольга Кіс. У кожній жінці – Рут і Міріам
Сама назва книжки – «Ритми і рани» (Київ, 2024) – загострює слух на наше драматичне сьогодення. Ця громадянська лірика, звернена до суспільства, зачіпає найболючіші його проблеми – насамперед рани війни, які найбільше кровоточать у материнських серцях. Ця поезія покликана зцілювати, бо писалася чистокровним ліриком, тобто серцем, я би сказала – знаючим серцем.
Продовжувати читання “Ольга Кіс. У кожній жінці – Рут і Міріам”
