Ігноруючи популярність і наклади, Василь Шкурган здебільшого пише гуцульським мовним діалектом. Це письмо з архаїчною метафорикою поглиблює поетичне сприйняття істини, яка відгукується в нашій пам’яті, дарма що вдаємося до словничків, що супроводжують твори Шкургана. Такий вибір поета — його давня … Продовжувати читання Василь Шкурган: Шо си робит в раю?
Інтимний і дуже правдивий голос нинішньої прози Богдана Смоляка – відчуття його і нашої «найбільшої війни» – робить нас… щасливішими. У цьому трагічному часі можна знайти порятунок у власному серці! Яке знає, що Божий світ створений задля життя, де тривожна вечірня сирена накладається на «грозове погримування десь за Бугом; дві вечірні тривоги – як непорозуміння стихій»… Ви скажете, що поетам і художникам легше – ні, їм важче, бо дихають і творять власне за рахунок того єдиного «сердечного» ресурсу, яке не має «актуальних» донатів. Я б назвала цю прозу емоційними хроніками, якби не стриманість вишуканої Богданової стилістики, схильної до медитації… Читайте також «Поговорити про Богдана».
Продовжувати читання “БУГ. Зі щоденникових записів 2022 рокуБогдан Смоляк. Буг. зі щоденникових записів 2022 року.БУГ. Зі щоденникових записів 2022 року”
Оксана Кришталева
У назві цієї оптимістично-містичної новели (визначення авторки) можна прочитати основне послання нової прози Оксани Кришталевої. Не боятися зануритися в себе, аж до дна, і відштовхнутися, щоби виплисти й хапнути ковток цілющого повітря – віри в себе, в життя. Недаремно ця новела перенизана поезією Власти Власенко, яка також вважає, що ключі – на дні, там, де ми справжні, з досвідом душі та історичною пам’яттю. Невидиме – за видимим, бо на поверхні (чи пак – на дні): «От і стоїмо по коліна у воді, безсило позираючи на крісла, що плавають, і речі, які доведеться спалити чи викинути».
Продовжувати читання “Оксана Кришталева. Відштовхнутися від дна”
В океані культури чимало різних суден і суденець. Найбільше охочих поплавати на плотику, надувному матраці чи просто дошці; вони тримаються ближче до причалу і за найменшої тривоги гарячково гребуть лицем до горизонту; набравшись страху, згодом подорожують на комфортабельних лайнерах. Але не покидаймо ґалери, що акурат для серйозних митців…
Продовжувати читання “МАСЛИНИ (з е-діаріуша «Моя найбільша війна», 2022)”
Життя невпинне й неспинне, як ці дерева, що можуть нас перетривати. Якщо ми їх не зрубаємо. Доти вони будуть стояти, як античний герой Антей, всотуючи соки рідної землі. Востаннє ми так стояли на останній безкровній революції на майданах-2004. А тепер ми біжимо-летимо чи втікаємо. Словом, в безперевному русі, часом не в змозі зупинитися й зосередити погляд на вкрай важливому. Як багато залежить від усміху кожного дня, бо дні продовжують усміхатися – в перервах між сиренами і зведеннями з фронтів. Найбільше тривожать і найбільше болять звістки про друзів і знайомих, звістки домашні; найбільше лякає невідомість.
Продовжувати читання “(ПРОТИ)СТОЯННЯ”
Щоби поговорити про Богдана, а така потреба виникла в мене у зв’язку із співпереживанням його ювілею, що співпав цьогоріч із моїм, – треба було спершу походити з ним Камінкою. Так він любовно, на старий лад, називає Кам’янку-Бузьку над Бугом, яка вироcла на тих каменюках, що їх останній льодовик докотив аж до Львова… Бо тільки в рідному місті чоловік може відкритися цілком несподівано – наприклад, виставкою своїх живописних робіт! Чи ж багато людей знає, що Богдан Смоляк, поет, прозаїк, есеїст, літературознавець – ще й художник?
Продовжувати читання “Поговорити про Богдана…”
Як прочитують / досліджують тексти сучасної зарубіжної літератури студенти-першокурсники (тепер уже – другокурсники) УКУ? Перед тим відсилаємо вас до попередньої публікації, де було представлено їх аналітичне бачення відомих творів сучасних українських письменників. Вибрані літературно-критичні есеї засвідчують зокрема, як по-різному можна прочитати один і той же твір, керуючись власними читацькими чи «начитаними» критеріями та симпатіями.
Продовжувати читання “Acta studiosa 3: Ангеліна Ушкова, Богдана Якобчук, Елла Плахотна, Остап Лялюк”
Продовження неймовірних дитячих вражень, які занотував цілком дорослий і зрілий письменник Юрко Волощак.
Продовжувати читання “Левова брама”
“РІЧ” продовжує публікувати літературно-критичні есеї студентів-першокурсників Гуманітарного факультету Українського католицького університету. Як зазначив у передмові до першої публікації Данило Ільницький, репертуар тем і проблем, що порушені в них — різний. Передусім це те, що актуальне і відоме в просторі сучасної української літератури. З іншого боку, це те, що в несподіваний спосіб привернуло увагу студентів-авторів, які оце щойно вступили на шлях глибшого думання про літературу та серйозного аналізу її.
Продовжувати читання “Acta studiosa 2: Артем Пушенко, Анастасія Фабіровська, Богдана Якобчук”
“РІЧ” пропонує своїм читачам доволі неординарну, але симптоматичну публікацію літературно-критичних есеїв студентів-першокурсників Гуманітарного факультету Українського католицького університету. Голос тих, хто, може, ще не обріс дослідами і досвідами, але має свіже читацьке відчуття та евристичний дух…
Продовжувати читання “Acta studiosa 1: Уляна Бутрімова, Анна Вознюк, Софія Довгопола”
Це з тих книжок, які потрапляють тобі до рук, коли ти їх найбільше потребуєш. Про які згодом скажеш: цю книжку я прочитала вчасно (незалежно від того, коли вона була написана). Настільки вона тобі співзвучна. Звісно, неможливо, користуючись підрядковим перекладом, збагнути нюанси поетичної мови хорватського автора. Тому я не буду розмірковувати про те, як він пише, а лише – про що він пише.
Продовжувати читання “Астралії Радована Тадея”
Отож Юрко Волощак неквапом пише свою львівську історію чи радше – автобіографічну повість у новелах, почавши її з дитячих спогадів. Публікуючи сторінки цієї колоритної оповіді, «Річ» разом з вами чекає на її приголомшливе завершення.
Продовжувати читання “Левова брама”
1000 слів в устах моїх стануть
cпогадом-спомином
скалкою гострою
віршами ніжними, прозою
болем колючим, погрозою
1000 слів тобі ще не встигла
сказати…
ADAGIO
Бувають сни пронизливі й безжальні,
геть очманілі явою смертей.
І нудить світом у маленькій спальні
Магічна казка тисячі ночей…
Десь за вікном вистрілюють тюльпани
і гілля сакур, мов бікфордів шнур,
горять пересторогою омани
невинних солов’їних партитур.
Найприємніше в мандрівках — спогади про них.
Це дражливе відчуття, коли переживання переповнюють самі себе та живуть власним життям.
Але яка логіка того, що згадка про одні точки меланхолійно вивітрюється, тоншає, зникає. І чому є місця, в котрі хочеться нав’язливо повертатись, так, ніби загубив щось.
Тиберій Горобець
Нема кращої дороги в світі, ніж та, що веде теплого літнього ранку від Шманьківчиків до Шманьківців, де 1881 року народився поет Степан Чарнецький. Дорога ця загубилась у всесвіті, навколо поля без меж і жодного опізнавального знаку. Очевидно, про неї він написав у своєму есеї, хоч вона й нагадує дорогу з нашого дитинства
На цвинтарях я шукаю гОлови.
Бо навіть відділені від тіла, вони не втрачають велемовності, а либонь, стають ще промовистішими. Зрештою, декапітація звучить солодко.
О, лобото-mia. Продовжувати читання “Камінний біль”
Богдан Смоляк
Цитування
Важко самобутньо виразити загальноприйняті речі (Горацій). Гідна людина не йде слідами іншихлюдей (Конфуцій). Вичитані істини – це як гербарій, а власні думки-знахідки – наче живі польові квіти (А. Шопенгауер). Будь-яке людське знання починається з інтуїції, переходить до понять і завершується ідеями (І. Кант). Продовжувати читання “Два мисленні етюди”
Чим довше живеш на цьому світі – тим більше дивуєшся. Не перестають захоплювати ці горби, порослі срібними буками, що дзвенять дзвониками у великодній тиші, ці затишні вулички, потонулі в ранкових променях чи у вечірніх сутінках, цей такий домашній Шевченко – ти пробігаєш повз його пам’ятник майже щоранку. Продовжувати читання “Ліси ростуть у вічність”
«Меса морів». Рукопис
І.
*
День закипає від охань і недорік,
Я чуженію, де зв‘язаний пуповиною,
Рік набігає, вловлюю проминальність
В ліловім суцвітті висі Продовжувати читання “Люди – небесні листівки / Підписані на землі”
РІЧ 