Катерина Немира. Плакса
Ця новела належить до так званого «американського циклу» малої прози письменниці, яка бачила те, про що пише, зблизька.
Продовжувати читання “Катерина Немира. Плакса”Категорія: Проза
БУГ. Зі щоденникових записів 2022 рокуБогдан Смоляк. Буг. зі щоденникових записів 2022 року.БУГ. Зі щоденникових записів 2022 року
Інтимний і дуже правдивий голос нинішньої прози Богдана Смоляка – відчуття його і нашої «найбільшої війни» – робить нас… щасливішими. У цьому трагічному часі можна знайти порятунок у власному серці! Яке знає, що Божий світ створений задля життя, де тривожна вечірня сирена накладається на «грозове погримування десь за Бугом; дві вечірні тривоги – як непорозуміння стихій»… Ви скажете, що поетам і художникам легше – ні, їм важче, бо дихають і творять власне за рахунок того єдиного «сердечного» ресурсу, яке не має «актуальних» донатів. Я б назвала цю прозу емоційними хроніками, якби не стриманість вишуканої Богданової стилістики, схильної до медитації… Читайте також «Поговорити про Богдана».
Продовжувати читання “БУГ. Зі щоденникових записів 2022 рокуБогдан Смоляк. Буг. зі щоденникових записів 2022 року.БУГ. Зі щоденникових записів 2022 року”Оксана Кришталева. Відштовхнутися від дна
Оксана Кришталева
У назві цієї оптимістично-містичної новели (визначення авторки) можна прочитати основне послання нової прози Оксани Кришталевої. Не боятися зануритися в себе, аж до дна, і відштовхнутися, щоби виплисти й хапнути ковток цілющого повітря – віри в себе, в життя. Недаремно ця новела перенизана поезією Власти Власенко, яка також вважає, що ключі – на дні, там, де ми справжні, з досвідом душі та історичною пам’яттю. Невидиме – за видимим, бо на поверхні (чи пак – на дні): «От і стоїмо по коліна у воді, безсило позираючи на крісла, що плавають, і речі, які доведеться спалити чи викинути».
Продовжувати читання “Оксана Кришталева. Відштовхнутися від дна”Левова брама
Продовження неймовірних дитячих вражень, які занотував цілком дорослий і зрілий письменник Юрко Волощак.
Продовжувати читання “Левова брама”Левова брама
Отож Юрко Волощак неквапом пише свою львівську історію чи радше – автобіографічну повість у новелах, почавши її з дитячих спогадів. Публікуючи сторінки цієї колоритної оповіді, «Річ» разом з вами чекає на її приголомшливе завершення.
Продовжувати читання “Левова брама”Гора вин
…Ця її дещо загадкова фраза: “Час не має значення, важливе лише життя”, вабила мене розширенням можливостей простору, що в ньому живемо; малого та великого. …І ще чимось таким, шалено захоплюючим, що не надається до жодних визначень, однак присутнє у затаєних бажаннях усіх людей. Бо навіть не натякає, а одверто визнає їх безконечними. Продовжувати читання “Гора вин”
Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла
Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”
Перед Великоднем
Елеонора Бєльська
За підсумками Міжнародного літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев» 2018 до першої десятки увійшла збірка оповідань «Прокатай мене на мотоциклі» Елеонори Бєльської, яка невдовзі вийде друком в одному із львівських видавництв. Твори письменниці із Кропивницька також здобули спеціальну відзнаку журналу Річ: за виразний гуманістичний струмінь, який пронизує її жанрову прозу. Продовжувати читання “Перед Великоднем”
«Блог» Тиберія Горобця
Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Продовжувати читання “«Блог» Тиберія Горобця”
ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ. новела
Іванові Миколайчуку
Осінь тішила соковитим виноградом, молодим вином і сміхом акторів, які зібрались підвечіркувати в маленькому помешканні в десять метрів квадратних. Їх було так багато, що вирішили розібрати і скласти диван, винесли до коридору столика, а на підлогу кинули ліжники та подушки. Господиня розстелила посередині білий обрус, подібний на долоньку щирого і теплого спілкування. На неї посипалися цукерки, печиво, канапки. Закрасувався пахучою усмішкою великий пляцок з яблуками під солодкою піною і вмить залоскотав голодних гостей чарівним запахом. Продовжувати читання “ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ. новела”
ІЛЮЗІЇ ТРАВИ. Новели
«Ілюзії трави»
«І що тобі розказати?»
«Шопен»
«Попільничка»
«Парасолька»
«Л…»
ІЛЮЗІЇ ТРАВИ
Догорає липень. Догорають скошені трави. І стають сухими і сірими, наче величезні копиці попелу буднів…
ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)
В святу неділю на Миколи літнього року Божого1926 писано.
Слава Ісусу Христу, дорогий сину. Кажемо тобі так в перших рядках нашого листа і знаємо, що відповідаєш нам Слава навіки Богу.
Дорогий сину, твого листа ми маємо вже в себе і всі читаємо і дякуємо Богу, що ти вже нам написав і що маємо від тебе вісточку і що ти здоровий і маєшся добре, як пишеш в свому листі до нас. Ти писав його на Водохреще, а ми його отримали на другу неділю після Зелених свят. Але, дякувати Богу, що вже знаємо, що ти живий і здоров. Ми також, слава Богу, живі і здорові, чого всі тобі бажаємо. Твій батько Йван і брат Василь з жінков Парасков і мама Анна і сестри Мариська і Євка. Продовжувати читання “ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)”
ЛЮБКА
Фрагмент з роману
ATTENTION ALL PASSENGERS!* У зв’язку з несприятливими погодними умовами на наступні два дні всі авіарейси відмінено. Пасажирам з дітьми і людям похилого віку надаємо автобуси для перевезення до готелів. Усіх інших, хто має квитки, просимо до столу реєстрації, за талонами на їжу та інформацією… Продовжувати читання “ЛЮБКА”
СИНЯ ТРОЯНДА
У цю місцину ми з Орестом приїздили неодноразово. Село з давньою і доволі вишуканою назвою Тернава на Старосамбірщині приваблювало якимось особливим, здавалося, вистояним на багатолітніх травах, спокоєм і ритмом, що не передбачав нервової суєти та самовільного поспіху. Відчувалась непоказна розміреність та статечна впевненість у всьому, що робилося тут. І виглядали місцеві мешканці в цьому трибі вельми привабливо. Хоча, можливо, нам, львівським міщухам, усе це лише видавалося…
МИШКА
Ноф
У їхній домівці порядкувала біла мишка (сірою можна було б назвати саму літню господиню з педагогів – жінку тиху й затаєну в своїх прагненнях, від бурхливого емоційного сплеску до сплеску, та лише в тому разі, якби вона не перечила), а зараз йдеться таки про справжнє біле мишеня, яке з’явилося на цій двадцятиквадратній партерній території два роки тому – якраз напровесні, коли виснажені зимовою облогою жінки – господиня та її красуня-донька, Продовжувати читання “МИШКА”
САЛАМАНДРА ЗА ЗОЛОТИМИ ДВЕРИМА
Я йшла по білому піску під сліпучим сонцем, і невідомо, де я була перед тим. Але мені не бракувало відваги змінювати одноманітний краєвид і створювати нові речі на своєму шляху. Я була настільки смілива, що створила білі потиньковані стіни муру й вирішила, що там мають бути двері. Золоті двері. Я створила й золоті двері, без особливих прикрас, гладенькі, й клямку, щоб їх відчинити, схожу формою на ящірку… Продовжувати читання “САЛАМАНДРА ЗА ЗОЛОТИМИ ДВЕРИМА”
ДЕКАРТ
Ноф
Було щойно середньовіччя, але позачасове Північне море зважало лише на себе: як не раз і сьогодні, скелі зірваної води зусібіч стискали судно, і воно скрипіло й потріскувало, здається, кожною своєю молекулою (тоді – корпускулою), і гордий вдома на рейді королівський фрегат, що кілька хвиль провалюючись – то одним, то другим боком – у темне міжхвилля, тепер нагадував одноногого, на протезі, вояку в дорозі, і давка бентега вже вселялася в завжди насторожені душі матросів-шведів, Продовжувати читання “ДЕКАРТ”
КВІТИ
Це місто. Ці сотні, тисячі сердець, що прокидаються на світанку – очевидно, що з добрими намірами. З найкращим наміром на Землі – жити. Сповняти свій обов’язок, щось сьогодні вчинити таке, що саме сьогодні треба вчинити. Продовжувати читання “КВІТИ”
