20 червня поховали на острові Хортиця українську поетесу Марію Брацило – вона народилася 36 літ тому у Запоріжжі.
Це – останній оприлюднений текст Марини:
А він мовчить – затерплий в горлі голос:
Чи то не вперше краще промовчать
Про те, що стільки ніжності навколо,
Про те, що стільки сумніву в очах.
Продовжувати читання “Марія Брацило: «Я ніколи тобі не мину»”
У Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак…
Цілком недалеко від Миколаєва уперше в житті почув це слово «толока» – пів століття тому у Малій Горожанці й присілку Саска між селами Новосілка Опарська й Устя. Там на толоку пасти корів збиралися по черзі пастушки – і пасли, і грали у футбол, ганяли бабок, жаб і ондатр, ловили руками щупаків по калабанях, а гусей на сильця. А Дністер розливався навесні і затоплював усі пасовиська, де була толока, підступаючи зрідка ледве чи не до хати прабабці Насті Тимків, у якої колись було 12 дітей, з бідосі і хворіб вимирали, а лишилися тільки Гринь, Михайло і Марися, а Степана москалі підняли на штики за партизанку – й ніхто не пустив сльози, навіть прабабця Настя, бо вимордували би ціле село. Продовжувати читання “ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ”
Підготував Юр Волощак
Що зроблене з того, про що написано у Заповіті, а що ще потрібно зробити?
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Ця частина Заповіту виконана нашими попередниками, сучасниками Тараса, котрі зуміли організувати повернення його святих мощів в Україну – поважніше, урочистіше і, мабуть більш велелюдно, ніж повернення в Київ Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. Хоча перешкод тому було ох як багато від самого початку. Продовжувати читання “Що нам заповів Шевченко?”
