Юр Волощак

У Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак…

Цілком недалеко від Миколаєва уперше в житті почув це слово «толока» – пів століття тому у Малій Горожанці й присілку Саска між селами Новосілка Опарська й Устя. Там на толоку пасти корів збиралися по черзі пастушки – і пасли, і грали у футбол, ганяли бабок, жаб і ондатр, ловили руками щупаків по калабанях, а гусей на сильця. А Дністер розливався навесні і затоплював усі пасовиська, де була толока, підступаючи зрідка ледве чи не до хати прабабці Насті Тимків, у якої колись було 12 дітей, з бідосі і хворіб вимирали, а лишилися тільки Гринь, Михайло і Марися, а Степана москалі підняли на штики за партизанку – й ніхто не пустив сльози, навіть прабабця Настя, бо вимордували би ціле село. Моя бабця Анна віддалася за чеха Миколу Костка з Дроговижа, і стала у Львові панею, бо Микола (дідо) був інтролігатором в Оссолінеумі. Його москалі забрали і вбили в перший день війни. Щороку на ціле літо нас малих здавали на руки Горожанки.

Оце там були мої перші толоки.

На літературну толоку в Миколаєві цьогоріч приїхав в колі авторів журналу «Річ». Подалися ми туди досить представницьким товариством – Надія Мориквас, Богдан Смоляк, Оксана Смерека-Малик, Оксана Лозова, давні речники, і Катерина Немира (Садовська),скульптор, та я – Юрко, архітектор (проте обоє пишемо прозу).

У Миколаївському будинку культури від самого входу панував справжній дух толоки – доброзичливість, увага, повага і великодушна скромна гостинність господарів та організаторів – зокрема Кредитової спілки (очевидно, й за підтримки районної адміністрації). Гарно вбрані виховані пластуни впродовж цілого дня допомагали, працювали і було приємно щось у них купити. Учасникам пропонували каву, чай, печиво і тістечка просто біля багатих прилавків з літературою, народними виробами. На диво багато пропонувала незряча поетка Тетяна Фролова – вірші, казки, компакти свої і чоловіка кобзаря ЛайошаМолнара. Два вродливі хлопці з гір вирізьблювали прекрасні тарелі тригранкою. Свої твори продавали і самі автори, і великі й славні видавництва. Приємно, що в толоці були активно зайняті старші школярі, а були й майстер-класи, у яких з великим ентузіазмом взяли участь близько 50 дітей молодшого шкільного віку. Це було навчання творити ляльку-мотанку у відомої майстрині, поетки і директорки художнього ліцею Оксани Смереки-Малик, і школа портрету Катерини Немири. За короткий час діти разом з учителями створили велику галерею яскравих робіт. Хочу сподіватися, що з цих чудових дитячих портретів організатори зуміють зробити плакат до наступної толоки.

Учасників поетичного, видавничого марафону – письменників і видавців та господарів толоки єднала і цікава, і відверта, і приватна, і загальна розмова. Було висловлене спільне побажання: щоби цей 2012‑й рік в усіх нас пробудив прагнення шляхетного життя і лицарського чину, оскільки в продовження минулорічних 140‑річчя Лесі Українки і 200‑річчя Шашкевича, в цьому році є цілий ряд ювілеїв справжніх лицарів духу – 70‑річчя УПА, 380‑річчя народин Івана Мазепи, 100‑річчя Пласту, 120‑річчя Йосипа Сліпого; ювілеї, пов’язані з іменами Романа Корибут-Дашкевича, Олени Степанів-Дашкевич; 40‑річчя початку репресій шестидесятників і 30‑річчя закінчення Оксаною Забужко філософського факультету, що дало свої плоди у чудових книгах.

Одним з перших на Толоці виступав Ярослав Сватко, автор книг та статтей про визначні постаті українського визвольного руху у ХХ столітті. Розповідав про триста спартанців під Фермопілами, про царя Леоніда і Ксеркса, про триста козаків під Пляшевою, про триста студентів під Крутами. Порівнював їх з героями УПА загалом ерудовано і переконливо, але мав би про що з ним посперечатися, бо за отими кількісними штампами – 300 – реально була різна кількість особистостей, постатей, світів, пошуків, творчості, віри, майбутнього… Зрештою, й зібралися ми на цю толоку, щоби один одному трошечки пролити світла зі свого світу і помилуватися веселками інших творців.

Далі промовляли Василь Гуменюк і Василь Стефак, автор книги «По той бік ночі». Він же зачитав фрагмент з книги бандерівця Зеновія Степанюка «Смішна книжка».  Книга Стефака була на стенді  »Книжковіджерела», і ми з дружиною купили її, а взагалі закупилися на усі гроші дитячою літературою в «Кола» і «Аверса», й книгу про імена Павла Чучки у «Лірі». На жаль, на «Розстріляну музу» Винничука вже забракло. До речі, діалог Винничука з Габором був чи не найцікавішим на Толоці. Дуже гонорово представився журнал «Пектораль», навіть порівняв себе з «Кур’єром Кривбасу». Запам’яталося яскраве читання віршів Романа Скиби і виступ поета і барда Олександра Смика з піснею для майбутнього фільму за твором Василя Шкляра «Залишенець». Дуже пізнавальними були розповіді Оксани Сапеляк і Галини Івашків з Музею народознавства. Як завжди, цікаво було приватно послухати Марію Чумарну і Богдана Чепурка. Звичайно, насиченість програми не дозволяла вислухати усіх промовців і виконавців, скажімо, солоспіви Дзвенислави Чабан-Леус, але зал будинку культури впродовж цілого дня був наполовину заповненим, навіть після восьмої вечора, коли відбувалося величне дійство поеми Шевченка «Сон» в акторському осмисленні Лідії Данильчук з «Театру в кошику» Цей виступ викликав справжнє захоплення глядачів, і серед них Галини Вдовиченко, молодої, але відомої романістки і редактора «Високого замку».

Не знаю, як було у минулих роках, але видається, що у Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак. Тож, сподіваюся, не за горами той час, коли можна буде говорити про Миколаївський літературний феномен, як сьогодні говорять про Франківський.

Фото: На Шостій Миколаївській толоці (зліва направо): Оксана Лозова, Оксана Смерека-Малик, Надія Мориквас, Катерина Немира.

Advertisements