На Квітну неділю люди виходять з храмів з оливковими гілочками в руках… На подвір’ї Церкви Богоматері Трсатської,  однієї з найдавніших християнських святинь у Хорватії, їх зустрічають пам’ятники найбільшим миротворцям недавнього минулого – папі Іванові Павлу ІІ і Матері Терезі. На людських устах ще бринять молитви  за мир, за Україну. Чи Бог розрізняє у цих молитвах й українські голоси?..

Продовжувати читання “Ольга Камінська: У хорватських храмах моляться за Україну”

Ще наприкінці минулого століття,в 90-х роках, Яцек Дукай писав про ту велику ціну, яку доведеться платити відчайдушним борцям за свободу у східній частині Європи в неминучому кривавому зіткненні з московським загарбником — зажерливою країною-Молохом. Хто ми і чому повинні захищати свою ідентичність? Що робити, аби не дати ворогові вкрасти нашу душу, і як залишатися людиною на війні? На ці запитання дають відповіді твори Яцека Дукая — непересічного сучасного польського письменника, що працює в жанрі наукової фантастики та альтернативної історії.

Продовжувати читання “Андрій Павлишин: про творчість Яцека Дукая, ціну свободи і вибір вільної людини”

Якщо щось робиш – роби це добре, бо якщо робиш це погано – то це ніби час викреслений з твого життя. Якщо ти щось нахалтурив і віддав, а потім хтось мучиться і плюється – тоді той час, що ти витратив, – змарнований час. Продовжувати читання Мар’яна Прокопович. Мати своїх святих на небі

Майже ювілейне

Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.

Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»”

Записала Надія Мориквас

– Як переживають карантин в найкращому місті світу? – на це та інші питання я попросила відповісти свою давню подругу Віру Левандівську, яка вже давно живе в цьому канадському місті на Тихоокенському узбережжі. Продовжувати читання “Ванкувер: Залишай тільки сліди своїх ніг і бери з собою тільки фотографії”

Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою,  все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська,  то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і  стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.

Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”

Володимир Карачинцев

“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”

Розмова з Богданом Смоляком

Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”

Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим

В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”

У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”

Розмова про неперервну різдвяну традицію Криворівні, коляду і розплєси з Василем Зеленчуком

Леся Салій

Колись українці іще від Різдва аж до самого Стрітення несли радість коляди від хати до хати. Сьогодні ж про це знають хіба фольклористи або безпосередні носії давної, як світ, колядницької традиції. Певно, що в кожному регіоні України та традиція своя, неповторна, та одна з найоригінальніших і найліпше збережених – гуцульська. Саме про неї, про гуцульську коляду, говоримо з науковим співробітником музею Івана Франка у с. Криворівня, березою, тобто керівником колядницької партії, з 30-річним стажем Василем Зеленчуком. Свого часу Василь зробив дуже багато для того, щоб гуцульська коляда була: ще юнаком записував від старожилів Криворівні давні коляди, вчився сам їх співати, а потім став ділитися любов’ю до коляди з молодшим поколінням – аби не затратили пам’яті, аби тривали в традиції своїх дідів-прадідів. Продовжувати читання “Коляда – то давна гуцульська молитва…”

Ще трохи – і ми, в бурхливому нашому повсякденні, лише зрідка згадуватимемо про ІІІ Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай» у Херсоні. Втім, це задовга назва, міркує дехто з його учасників, бажано лаконічніше, хоча б так: Херсонський літературний фестиваль. А Миколая залишмо дітям! – кажуть. «Дорослим» письменникам, які б їхали сюди з усієї України, варто перенести це робоче свято на теплішу пору року. Але чи потягне місцева влада аж два фестивалі? Регіональний дитячий та Всеукраїнський «дорослий»? Продовжувати читання “Анатолій Кичинський: Літературний фестиваль – не тусівка”

Здається, що після майже десяти років, які минули від часу першопублікації цього інтерв’ю з Ростиславом Чопиком у львівському літературному журналі «Дзвін», багато чого змінилося. Змін зазна(ва)ла українська література, причому не тільки сучасна, але й класична, які до того ж часто мінялися ролями: сучасна ставала класичною, себто взірцевою, а класична – сучасною, передусім завдяки Продовжувати читання “РОСТИСЛАВ ЧОПИК: «Спершу погляньмо на світ очима Сковороди, Шевченка, Франка, і тоді берімося їх досліджувати»”

Надія Мориквас

Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Продовжувати читання “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом”

5 жовтня 2017-го минуло 108 років від дня народження Богдана Ігоря Антонича. Львівський Дім Франка гостинно запросив усіх охочих долучитися до відзначення цієї дати, зокрема, поговорити про творчість поета зі львівським письменником, перекладачем і знавцем античності Андрієм Содоморою та переглянути виставу “Зелена Євангелія” шкільного театру УКУ “На Симонових стовпах” (режисер – Євген Худзик).

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис розмови з Андрієм Содоморою. Бесідує літературознавець Данило Ільницький.

Продовжувати читання “ПРАПЕРВНІВ ГРОМОВИЦЯ. Бесіда з Андрієм Содоморою про поезію Богдана Ігоря Антонича”