Пошук

РІЧ

тексти і візії

Позначка

Надія Мориквас

Поетеса, прозаїк, есеїст; кандидат філологічних наук. Авторка кількох збірок поезій та книжок прози: «Спокуса вічністю. Щоденник іронічної прози» у 2-х книгах – 1998, 1999; «За нас – у Львові. Міти і міфи» – 2001, «Рід» у двох книгах – 2002, 2003; «Меланхолія Степана Чарнецького» – 2005; «Час без любови» – 2007; «Де мій брат?» – 2010; «Корнелія» – 2015.

Презентація роману Надії Мориквас “Винова гора”

10 серпня 2017 року у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (пл. Ринок, 9) відбулася презентація нового роману Надії Мориквас «Винова гора» (“Видавництво Старого Лева”, 2017). Про соковите, а водночас просте письмо роману, про життєві теми та невигаданих героїв, серед яких не лише люди, а й місця в околицях Виногорів, містечка, так подібного до Винник, що біля Львова, з авторкою розмовляла модераторка зустрічі, письменниця Оксана Думанська, а також присутні гості.

Пропонуємо послухати запис презентації:

Continue reading “Презентація роману Надії Мориквас “Винова гора””

Advertisements

ОЛЕГ КАРАПІНКА: реставратор – як лікар: йому неважливий статус пацієнта

Надія Мориквас

Ми говоримо про великоформатне полотно невідомого художника XVIII століття, яке вважається шедевром. Львів’яни, яким пощастило побачити відреставровану картину “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго”, виставлену в залі Музею етнографії та художнього промислу упродовж травня, захоплені (інша річ, що не так вже й багато людей вчасно дізналися про виставку – про це пізніше). Для молодого, та вже досвідченого, реставратора Олега Карапінки презентація відреставрованого полотна стала першою публічною демонстрацією його праці. Continue reading “ОЛЕГ КАРАПІНКА: реставратор – як лікар: йому неважливий статус пацієнта”

Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького”

(Київ: Смолоскип, 2016)

29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.

Continue reading “Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького””

«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської

Надія Мориквас

З кінця 90‑х в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема щоденникової, прози. Люди вивільнилися, запрагли виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000‑х виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів». Continue reading “«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської”

Медаль для ювіляра, або Спрага середовища

спогадальні рефлексії з оказії 60-річчя Віктора Палинського та ще одного літературного ювілею

Надія Мориквас

Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Continue reading “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”

Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Continue reading “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”

«Блог» Тиберія Горобця

Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Continue reading “«Блог» Тиберія Горобця”

СЕРДЕЧНА ВОЛЬНИЦЯ МИКОЛИ ПЕТРЕНКА

Надія Мориквас

Цю вольницю, цей простір внутрішньої свободи, відвойований у непростої долі, поет носить у своєму серці чи, може, – у великому міху за плечима з віршами-піснями і мудрими притчами, як то велося у сковородинському краї його дитинства. Здається, він знає відповідь на запитання, яке ставить сам собі:

Далекий шлях – від юності до серпня,
А там пора осінньої сльоти.
З гори здавалось, що любов безсмертна,
Так як її у серці зберегти?

Continue reading “СЕРДЕЧНА ВОЛЬНИЦЯ МИКОЛИ ПЕТРЕНКА”

НЕМИРИ: «НЕЗАВЕРШЕНІ» РОБОТИ ВОЛОДИМИРА І НОВІ ПРОЕКТИ КАТЕРИНИ

“День відчинених дверей» у львівській майстерні Катерини і Володимира Немир, що пройшов минулих вихідних, – нагадав мені ті незабутні зустрічі, які відбувалися колись в майстерні ще одного творчого подружжя, також скульптора і маляра – Євгенії Бриж і Євгена Безніска…
Continue reading “НЕМИРИ: «НЕЗАВЕРШЕНІ» РОБОТИ ВОЛОДИМИРА І НОВІ ПРОЕКТИ КАТЕРИНИ”

МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*

*Це давніше інтерв’ю, досі актуальне. Присвячується 25-річчю нашої Незалежності.

– Пані Маріє, які перспективи української мови в “глобалізованому” світі? Можливо, правильніше поставити питання, чи є такі перспективи?

– Справді, доля української мови – болюче питання для нас, українців, бо воно пов’язане з самим існуванням українства. Особливо зараз, в пору економічної глобалізації, коли фунт стерлінгів, євро і долар виходять на одну і ту ж вартість, тобто на планеті буде одна спільна грошова одиниця, спільна економіка, а далі ринок розширювати вже нікуди. Continue reading “МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*”

НЕОПАЛИМЕ. Перечитуючи «Марусю Чурай» Ліни Костенко

Надія Мориквас

Ліна Костенко родом з тої напівзатопленої української Атландити, яка виринає з дніпрової води останньою козацькою церквою неподалік Ржищева, де вона народилася. З тієї церкви ще можна зчитати історію. Як і зі спалених в огні 1658 року книг Полтавського магістрату, з яких поетеса зчитала життя Марусі Чурай. Цей рік знаковий в українській історії. Він означив не тільки знищення Полтави військами Івана Виговського як центру антигетьманського повстання, яке очолив полтавський полковник Мартин Пушкар, але й – першу з українсько-російських воєн, що тривають з перервами по нинішній час, і початок Руїни. Continue reading “НЕОПАЛИМЕ. Перечитуючи «Марусю Чурай» Ліни Костенко”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі

Надія Мориквас

Ой Маківко-Маківочко
Яка ти зрадлива
Ни янного-сь чоловіка
з жінков розлучила.

Маківка живе в людських серцях, і в сумних бойківських коломийках. Знає їх безліч 95-річна Анастасія Савчин. Чи сама складає, чи вилущує з пам’яті ті, що чула їх ще замолоду від інших? Принаймні вже кількасот записав з її уст Юрій Шевченко, її онук, який щоліта приїжджає до Головецького на спорожніле батьківське обійстя. Дипломований музика, випускник Київської консерваторії, він виявив у себе ще одне покликання – фольклориста. Очевидно, сама природа цієї незвичайної місцини, що обіймає з усіх боків Маківку, змушує його літніми вечорами брати до рук скрипку – і тоді над Головецьком, по ріці стелиться мелодія бабиних коломийок… Continue reading “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 3. Від «Зеленої хати»

Надія Мориквас

А й у моїм городчику
Зіллячко турицьке.
А як ми ся сподобало
Село Головицьке.

Найбільше надається до паломництва на Маківку стара піша дорога з Головецького. Бо поки йдеш, мусиш долати всі труднощі крутого підйому і спеки, і втоми. Це – паломництво. Власне цією дорогою щороку піднімаються туристи, пластуни і патріоти, які хочуть вшанувати пам’ять українських січових стрільців. На 100-літній ювілей бою побудували нову… Лісова дорога, пристосована до автотранспорту, – прорубана просто через живий ліс між Головецьком і Грабівцем. Continue reading “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 3. Від «Зеленої хати»”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених

Надія Мориквас

Від маленької мама водила мене на Маківку…

Маківка виховала покоління нескорених, до якого належить й Ганна Плечій з Головецького, колишня зв’язкова УПА, яка пройшла табори смерті і тюрми від Салієхарда до Омська. Continue reading “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих

Надія Мориквас

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан;
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.
«Ой у лузі червона калина»

Відомий дослідник української пісні Федір Погребенник так писав про одного із стрілецьких поетів Романа Купчинського: “Він належав до того покоління молоді, яке відчайдушно стало в ряди борців за волю України в часи першої світової війни, – з піснею “Ой у лузі червона калина”, зі стрілецькою рушницею”. Це те покоління, якому тоді ледь сповнилося 16 – 17 – 18 літ. Найстаршому, полеглому на Маківці весною 1915, було 26. Про цих юнаків, що лежать під могильними плитами, місцевий історик скаже нинішнім школярам: “Це цвіт нації – майбутні магістри, вчені, митці, великі люди великого народу. І не забуваймо, що всі вони – добровольці”. Continue reading “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих”

ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»

Ім’я Ярослава Поліщука (літературознавця, доктора філології, професора) добре відоме тій особливій категорії шанувальників красного письма, які читають не тільки тексти, але й про тексти. Адже праці вченого творять особливий дискурс – новітнє прочитання наших класиків та сучасників. А сам автор – активний учасник літературного процесу. Цьому сприяє не тільки застосування ним найновіших наукових методик, потужний контекст, але й жвава манера викладу, прозорість думки та аргументів, що робить праці вченого та есеїста привабливими для широкого кола читачів. Бо, зрештою, це високоякісна есеїстика. Такі прикмети характеризують і найновішу книгу Ярослава Поліщука – «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Continue reading “ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»”

У ПОЛОНІ ПОВЕНІ

Надія Мориквас

Навмисне не читала численних відгуків у соціальних мережах, що посипалися на книжку Сергія Осоки «Небесна падалиця» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015), щоби не замулити власного враження. Поезію треба переживати наодинці. Але все ж – скільки душ вона зачепила !.. Отже, поринаєш у неї, як у плесо – ця вода глибока, ба вічна. Це коловорот життя, де в одному вірші: Continue reading “У ПОЛОНІ ПОВЕНІ”

ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ

Надія Мориквас

Ковтни мене, біла дорого,
ковтни мене, добра осене.
Запахло роменовим ромом
вітру мого стоголосся… Continue reading “ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ”

ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ

Надія Мориквас

Минає вже сьомий рік, як наш журнал, з добрими «паперовими» традиціями, пірнув з головою у нову для себе стихію – інтегровану мережеву павутину. І то – із заплющеними очима. Втім ми так само відважно починали і 2000 року, коли вирішили приєднатися до недешевого проекту під назвою «сучасна українська україномовна преса». Continue reading “ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ”

ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»

Про церкву Юра в Дрогобичі, про художника і про місто

Добрим духом Дрогобича, хоч й цілком матеріальним, навіть з бородою, є нині Левко Скоп – дослідник і реставратор його церков, хоронитель його цінностей, художник, поет і музикант, мистецтвознавець. Цей духовний зв’язок – міста і людини – тривалий і взаємний. Конкретно він здійснюється через церкву Святого Юра, яка 21 червня 2013 року, серед інших українських дерев’яних церков, внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, і якою ось уже 28 років опікується художник-реставратор. Отож нашу розмову хотілося розпочати саме з цього: Continue reading “ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»”

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

Up ↑