РІЧ

Віктор Палинький

1. Спонтанне при початку

…Одразу, з самого початку читання цієї книжки, впадає в око добірно-природна авторська та виразно індивідуалізована мова героїв. І це настільки очевидно вирізняє роман Надії Гуменюк «Вересові меди» («Клуб сімейного дозвілля», Харків, 2019, 320 с.), що, власне, хочеться сказати про це вже не зволікаючи. А ще письменниця володіє здатністю дуже щільно вибудовувати свою романність, коштовним роблячи кожне слово і, водночас, інтуїтивно позбуваючись зайвини та сумнівних викрутасів у своєму літературному промовлянні… «Після трьох діб паркої червневої мокви на небі нарешті чисто сяйнуло… Продовжувати читання “«Вересові меди» Надії Гуменюк” →

Віктор Палинський

І. Безконеччя інтерпретацій сірого

…Книжкова палітурка сірого кольору майже завжди неоднозначно сприймається мною. Подеколи, навіть спонукає до застережень, а то й до стопових інтелектуально-естетичних позицій. Одначе, – не на цей раз!.. Власне, саме згаданий колір за певних обставин, як, втім, і будь-який інший – бездонний у своїй глибинній барвності, а звідси, – зрозуміло, й можливостями, припускаю, безконечних інтерпретацій та різнопланових відкриттів. Продовжувати читання “Дзеркало сцени – свічадо душі” →

Олег Гринів

„Те саме є не те саме”
Богдан Чепурко

Насамперед визначимось, про що йдеться. Збірка „Дивина” позитивно заряджена й покликана підсилювати життєву снагу читача. Здавалось би, в ній жодної критики сучасних реалій – маємо справжню феєрію живої лірики, й це принципово! Всі тексти пронизує здивоване дивовижжя несприйняття тотальних маніпуляцій найсвятішим, коли особистісне підмінене дрімучим еґоїзмом, а колективне – „калхозом”.

Продовжувати читання “Преображення світла” →

З цієї ріки п’єш – і не можеш напитися. Джерелом творчості поета є Бог, небо і Україна, а вони бездонні й безкінечні.

З ювілейної авторської добірки Богдана Чепурка, якому цього року виповнилося 70.

Продовжувати читання “Річка щастя Богдана Чепурка” →

Василь Глинчак

Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія.
І Кюстін, і Мішле відзначили це мистецтво, як її основну рису…

Ален Безансон. «Свята Русь»

Вельмишановний Пане Президенте Макрон!

Сталося так, що я ніколи не був у Парижі, і тому для мене найкращим з паризьких мостів завжди був той, про який я знав з поезії геніального Аполлінера, частково слов’янина за походженням: “Попід міст Мірабо тихо Сена тече”…

Продовжувати читання “Noblesse oblige. Шляхетність зобов’язує. Відкритий лист Президентові Франції Панові Емманюелю Макрону” →

Володимир Карачинцев

“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета” →

Надія Мориквас

Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!” →

Володимир Карачинцев

Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.

Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє” →

З найновішої книжки поезій «Дивина»

Ці поезії, що вийшли недавно в одному з тернопільських видавництв – невеликим накладом і коштом автора, вражають глибинним чуттєвим та інтелектуальним зв’язком поета з Божим світом, з космосом української душі. Бажанням ніби зникнути в ньому. Як і всяка інша Чепуркова книга поезій, якою автор скроплює світ, немов дорогоцінною росою, вона  потребує промоції і бодай  найменших наших зусиль задля ширшого її прочитання. З цією метою Річ починає публікацію її окремих фрагментів.

Чи квітка, чи людина – неповторно сутнісні, тож чи не кожну добірку можна було б назвати „Квітка людей”: всі ми в душевному житті й земних долях – дивовижно різні й однаковісько щасливі.

Богдан Чепурко Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»” →

Розмова з Богданом Смоляком

Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу” →

Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим

В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією” →

У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу” →

Богдан Смоляк

…це пошуки смислів і сенсів у їх закодовано-розкодованих, впізнавано непізнаних (мовно й позамовно) тайних реальностях (Б. Чепурко). Тут глибший рівень реальності; назагал потребуємо цього; і подеколи сягаємо… (В. Палинський). Продовжувати читання “Преображенська книга поета” →

Віктор Палинський

1. Чого ж…

Щоденник Лоа (авторське). Прислýхаймось, вчитаймося.

„Люди додумались уже до багато чого. Що ж із ними робити у цьому випадку? Можливо, знищити?.. Почати все заново? І так шкода… І так втомився я уже від тих творчих мук. Постарів”. Продовжувати читання “Чи фрагментарні світ і життя?..” →

Розмова про неперервну різдвяну традицію Криворівні, коляду і розплєси з Василем Зеленчуком

Леся Салій

Колись українці іще від Різдва аж до самого Стрітення несли радість коляди від хати до хати. Сьогодні ж про це знають хіба фольклористи або безпосередні носії давної, як світ, колядницької традиції. Певно, що в кожному регіоні України та традиція своя, неповторна, та одна з найоригінальніших і найліпше збережених – гуцульська. Саме про неї, про гуцульську коляду, говоримо з науковим співробітником музею Івана Франка у с. Криворівня, березою, тобто керівником колядницької партії, з 30-річним стажем Василем Зеленчуком. Свого часу Василь зробив дуже багато для того, щоб гуцульська коляда була: ще юнаком записував від старожилів Криворівні давні коляди, вчився сам їх співати, а потім став ділитися любов’ю до коляди з молодшим поколінням – аби не затратили пам’яті, аби тривали в традиції своїх дідів-прадідів. Продовжувати читання “Коляда – то давна гуцульська молитва…” →