Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія.
І Кюстін, і Мішле відзначили це мистецтво, як її основну рису…
Ален Безансон. «Свята Русь»
Вельмишановний Пане Президенте Макрон!
Сталося так, що я ніколи не був у Парижі, і тому для мене найкращим з паризьких мостів завжди був той, про який я знав з поезії геніального Аполлінера, частково слов’янина за походженням: “Попід міст Мірабо тихо Сена тече”…
«Аби ми не втратили тієї прозорості, з якою приходять до нас події, заблукані в незміряній вежі, в якій людина усе-таки знає, допоки іде. Любов сама врівноважує долю»
Кароль Войтила.
“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”
…Ця її дещо загадкова фраза: “Час не має значення, важливе лише життя”, вабила мене розширенням можливостей простору, що в ньому живемо; малого та великого. …І ще чимось таким, шалено захоплюючим, що не надається до жодних визначень, однак присутнє у затаєних бажаннях усіх людей. Бо навіть не натякає, а одверто визнає їх безконечними. Продовжувати читання “Гора вин”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.
Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”
З найновішої книжки поезій «Дивина»
Ці поезії, що вийшли недавно в одному з тернопільських видавництв – невеликим накладом і коштом автора, вражають глибинним чуттєвим та інтелектуальним зв’язком поета з Божим світом, з космосом української душі. Бажанням ніби зникнути в ньому. Як і всяка інша Чепуркова книга поезій, якою автор скроплює світ, немов дорогоцінною росою, вона потребує промоції і бодай найменших наших зусиль задля ширшого її прочитання. З цією метою Річ починає публікацію її окремих фрагментів.
Чи квітка, чи людина – неповторно сутнісні, тож чи не кожну добірку можна було б назвати „Квітка людей”: всі ми в душевному житті й земних долях – дивовижно різні й однаковісько щасливі.
Богдан Чепурко Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”
Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”
…це пошуки смислів і сенсів у їх закодовано-розкодованих, впізнавано непізнаних (мовно й позамовно) тайних реальностях (Б. Чепурко). Тут глибший рівень реальності; назагал потребуємо цього; і подеколи сягаємо… (В. Палинський). Продовжувати читання “Преображенська книга поета”
1. Чого ж…
Щоденник Лоа (авторське). Прислýхаймось, вчитаймося.
„Люди додумались уже до багато чого. Що ж із ними робити у цьому випадку? Можливо, знищити?.. Почати все заново? І так шкода… І так втомився я уже від тих творчих мук. Постарів”. Продовжувати читання “Чи фрагментарні світ і життя?..”
Декілька важливих спогадів та думок про Василя Кобилюха.
Уперше побачив Василя Олексійовича Кобилюха у львівській Спілці письменників 22 грудня 2007 року. Тоді я працював тут секретарем. Зазвичай наприкінці року письменники збираються на підсумкову зустріч – «Останню сторінку». Василь Олексійович не був членом НСПУ, він належав до Української Асоціації письменників Західного регіону. Проте мав приятелів серед членів НСПУ і завітав у спілку, щоби неформально презентувати колегам по перу свою щойно видану збірку поезій «Прийшла до мене Україна», вірші з якої писав усе свідоме життя. Продовжувати читання “Залюблений у санскрит”
Розмова про неперервну різдвяну традицію Криворівні, коляду і розплєси з Василем Зеленчуком
Колись українці іще від Різдва аж до самого Стрітення несли радість коляди від хати до хати. Сьогодні ж про це знають хіба фольклористи або безпосередні носії давної, як світ, колядницької традиції. Певно, що в кожному регіоні України та традиція своя, неповторна, та одна з найоригінальніших і найліпше збережених – гуцульська. Саме про неї, про гуцульську коляду, говоримо з науковим співробітником музею Івана Франка у с. Криворівня, березою, тобто керівником колядницької партії, з 30-річним стажем Василем Зеленчуком. Свого часу Василь зробив дуже багато для того, щоб гуцульська коляда була: ще юнаком записував від старожилів Криворівні давні коляди, вчився сам їх співати, а потім став ділитися любов’ю до коляди з молодшим поколінням – аби не затратили пам’яті, аби тривали в традиції своїх дідів-прадідів. Продовжувати читання “Коляда – то давна гуцульська молитва…”
Починати з того, чим є поезія, не випадає. Дарма що кожен з тих, хто відчуває причетність до віршованого слова, таки ставить перед собою це непросте питання, навіть якщо не формулює його публічно. Так само утертою істиною виглядатиме твердження, що форма поезії залежить від часу й місця її творення. А проте не перестаєш дивуватися, наскільки різні смисли може видобувати поетичне слово, що належить перу різних авторів, які близькі одне одному за місцем проживання, та й за поколіннєвою ознакою. Продовжувати читання “Поезія по-донецьки”
Гадаю, що хороша поезія вже за замовчуванням інтермедіальна. Світи, створені словом, щонайменше сповнені зорових образів, а ще, читаючи вірші, можемо відчути смак, текстуру і голос. Частково цьому сприяє звукопис: асонанси чи алітерації смакуємо на кінчику язика. Якщо вимовити поспіль декілька разів назву поезії Галини Крук “Пророк кварталів”, то у слові “пророк” можна вчути легке серцебиття на два такти, що так м’яко стишується глухим задньоязиковим “к”. Продовжувати читання “Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів””
Бачення
Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Продовжувати читання “Бачення, судження”
Ще трохи – і ми, в бурхливому нашому повсякденні, лише зрідка згадуватимемо про ІІІ Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай» у Херсоні. Втім, це задовга назва, міркує дехто з його учасників, бажано лаконічніше, хоча б так: Херсонський літературний фестиваль. А Миколая залишмо дітям! – кажуть. «Дорослим» письменникам, які б їхали сюди з усієї України, варто перенести це робоче свято на теплішу пору року. Але чи потягне місцева влада аж два фестивалі? Регіональний дитячий та Всеукраїнський «дорослий»? Продовжувати читання “Анатолій Кичинський: Літературний фестиваль – не тусівка”
Рік тому, 29 грудня 2017 року, співтворці книжки «Антонич від А до Я» приїхали до «Видавництва Старого Лева», щоби побачити щойно привезені з друкарні перші примірники цього видання, торкнутися його червінної обкладинки, погортати його кольорові сторінки, попередньо вдихнувши їхній свіжий запах.
Продовжувати читання “Василь Зеленчук: Хай цей сюжет буде містком до пізнання світогляду «закоханого в життя поганина»”
