Це з тих книжок, які потрапляють тобі до рук, коли ти їх найбільше потребуєш. Про які згодом скажеш: цю книжку я прочитала вчасно (незалежно від того, коли вона була написана). Настільки вона тобі співзвучна. Звісно, неможливо, користуючись підрядковим перекладом, збагнути нюанси поетичної мови хорватського автора. Тому я не буду розмірковувати про те, як він пише, а лише – про що він пише.
Продовжувати читання “Астралії Радована Тадея”
З тих пір, як з нашого серця – як завжди в пору національно-визвольних змагань – зринула пісня «Червона калина» – відродилася й увага до її автора – поета-модерніста Степана Чарнецького. Тут відразу напрошується питання: як став поет – молодомузівець, автор популярних пісень, не менш відомий своїми «новелями –фейлетонами» і театральними рецензіями, шанований в колі богемістів за вміння сказати й випити, – як він став виразником народних сподівань? А до того ж чи передусім – творцем пронизливої воєнної лірики.
Продовжувати читання “Степан Чарнецький: «Се право говорити дасть їм саме пережита війна»”
На Квітну неділю люди виходять з храмів з оливковими гілочками в руках… На подвір’ї Церкви Богоматері Трсатської, однієї з найдавніших християнських святинь у Хорватії, їх зустрічають пам’ятники найбільшим миротворцям недавнього минулого – папі Іванові Павлу ІІ і Матері Терезі. На людських устах ще бринять молитви за мир, за Україну. Чи Бог розрізняє у цих молитвах й українські голоси?..
Продовжувати читання “Ольга Камінська: У хорватських храмах моляться за Україну”
Іван Луцький
Останнього довоєнного місяця у видавництві «Галицька видавнича спілка» вийшло цікаве видання, яке складно віднести до якогось конкретного літературного жанру. Це підготована дітьми, Галиною та Іваном Сварником (сином) книга «Сміх і сльози Івана Сварника». Присвячена 100-літньому ювілеєві відомого гумориста Івана Сварника (1921–1989), вона складається з кількох, точніше з багатьох частин. Перша з них – біографічна.
Продовжувати читання “Сміх і сльози Івана Сварника (1921–1989)”
Ще наприкінці минулого століття,в 90-х роках, Яцек Дукай писав про ту велику ціну, яку доведеться платити відчайдушним борцям за свободу у східній частині Європи в неминучому кривавому зіткненні з московським загарбником — зажерливою країною-Молохом. Хто ми і чому повинні захищати свою ідентичність? Що робити, аби не дати ворогові вкрасти нашу душу, і як залишатися людиною на війні? На ці запитання дають відповіді твори Яцека Дукая — непересічного сучасного польського письменника, що працює в жанрі наукової фантастики та альтернативної історії.
Продовжувати читання “Андрій Павлишин: про творчість Яцека Дукая, ціну свободи і вибір вільної людини”
Назар Ващишин
Надто часто у нас великі події проходять непоміченими, наче прокрадаючись на «лапках голуба». Здається, і зараз сталося саме так: до українського читача прийшов Катулл у цілій його різноманітності і повноті (Ґай Валерій Катулл. Повне зібрання творів: Байдики, Поеми, Елегії та Епіграми / упорядкування, переклад з латини, передмова й коментарі Тараса Лучука; ілюстрації Ольги Шингур. Львів : Видавництво «Астролябія», 2021), але скільки з нас знає про це? Та й скільки з нас звертається до творчості цього величного римського поета у своєму житті? Втім, як почасти виглядає, така доля судилася поетові і за його життя.
Продовжувати читання “Тиха поява українського Катулла”
Ольга Ярешко
Захотілося у ці дні розповісти про роман-дистопію «Небеса» фінської авторки Пії Лейно, що вийшов друком у 2021 році у видавництві «Астролябія» (у перекладі Назара Довжка та Ольги Ярешко). Найперше, що роман вартісний, і свідчення того – Літературна премія Європейського Союзу, яку він здобув 2019 року. Крім того, роман цей, серед іншого, і про наслідки тоталітарного режиму. Але в цікавій художній подачі.
Продовжувати читання “«Небеса» сучасної фінської літератури, або Про те, як не втратити найкращі надбання людської цивілізації”
Чому любов трагічна? Відповіді на це питання шукає панна д’Альбрехт – головна героїня роману «Любов сама» сучасної французької письменниці Лоранс Плазне (переклала з французької Ярина Тарасюк, видавництво «Астролябія», 2021).Це перший роман письменниці і перший її твір, що вийшов українською мовою.
Продовжувати читання “Любить – не любить”
Торік у видавництві «Астролябія» вийшов роман сучасної французької письменниці Лоранс Плазне «Любов сама». Це зразок іншої, не епатажної, інтелектуальної літератури, яка сюжетно розгортає архетипну історію кохання, а концептуально досліджує поняття любові, її різні вияви та рівні. Ярина Тарасюк, доцент кафедри світової літератури, ЛНУ ім. І. Франка, яка переклала роман, впроваджує читача в ідейний світ цього роману, розмірковує про природу любові, способи її зображення в літературі, про наближення культурних ідей XVII століття до сучасної людини і про суть перекладацької роботи.
Продовжувати читання “Ярина Тарасюк: «У цьому романі, як в алхімічному трактаті, героїня шукає філософський камінь»”
У чому секрет привабливості нової книги Миколи Ільницького? Яка стає не менш популярною, ніж його «Драма без катарсису», як ознакував учений ХХ століття і якою зачитувалося моє покоління? Мабуть, у тому, що прилучає нас до пошуків відповідей на виклики, які стали перед людиною ХХІ віку.
Продовжувати читання “Живий голос ученої мови”
Тяжкій спокусі-випробі був підданий герой роману «Духовидець» Фрідріха Шіллера — єдиного прозового твору класика світової літератури, що вперше вийшов українською мовою в перекладі Тараса Лучука (Фрідріх Шіллер. Духовидець: Із записок графа фон О**: Видавництво «Астролябія», 2021). Уже цей факт спонукає нас замислитися над тим, що спонукало драматурга, поета й філософа звернутися до прози. Чи не потреба чіткіше висловити свою увагу до людини чи радше — до несподіваних проявів її індивідуальності?..
Продовжувати читання “Спокуса марновірця, або Із історії зла”
Отож Юрко Волощак неквапом пише свою львівську історію чи радше – автобіографічну повість у новелах, почавши її з дитячих спогадів. Публікуючи сторінки цієї колоритної оповіді, «Річ» разом з вами чекає на її приголомшливе завершення.
Продовжувати читання “Левова брама”
Віра Дітчук
«Бо що починається з крові?!»
Роман Надії Ковалик «Люба для любові…» (Львів: «Простір-М», 2021) виданий рівно через тридцять років після того, як 1991 року, здавалося б, могутній і непохитний Радянський Союз тріснув, як мильна булька. Час покаже, який резонанс буде від цієї книги, однак вже сьогодні можу стверджувати: книга читається легко, на одному подиху.
Продовжувати читання “Шлях до любові – як випроба…”
Віра Олеш
Одразу два львівських видавництва – «Джезва» та «Апріорі» спричинилися до виходу в світ книжки Оксани Лозової «Час не минає», куди увійшли вибрані твори, переважно зі збірок «Просто неба» (1994), «Політ у літо» (2002), «Очі дерев» (2009), «Хто Україна твоя?» (2013), а також найновіші поезії.
Продовжувати читання “На часі та поза часом”
Ільницький М. М. Читаючи, перечитуючи…
Літературознавчі статті, портрети, роздуми.
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2019. 320 с.
Феномен письменника й дослідника-краєзнавця Романа Пастуха не перестає дивувати. Його нова книга «Дрогобич і дрогобичани» (Дрогобич, Посвіт, 2021. – 756 с.) – це вивершена історія в іменах і назвах (чи радше – в іменах і місцинах) Дрогобича, книга-розвідка, книга-епопея – навряд чи ще хтось створив щось подібне в Україні. Свого часу ми насичували свою дослідницьку спрагу його книжкою «Вулицями старого Дрогобича», про яку писали як про новаторську в українському краєзнавстві. І власне та книжка, яка давно вже стала раритетом, лягла в основу нинішньої. Відтоді минуло 30 років.
Продовжувати читання “Роман Пастух: Дрогобич на тлі епох”
Ілько Колодій
До нової книжки львівської поетеси Оксани Лозової «Час не минає» («Джезва», «Апріорі», 2021) увійшли твори різних років. За словами самої авторки, нові, недавно написані, займають лише третину збірника. Решта – вибране. Тобто, найкраще з написаного впродовж поетичного шляху. Продовжувати читання Час не минає … для любові
Надія Мориквас
Новий роман Надії Ковалик «Люба для любові» про те, як непросто залишатися доброю, людяною, чистою помислами у цьому жорстокому чоловічому світі. Продовжувати читання Спробуй бути доброю
Оксана Нахлік
Отож поговоримо – про рідкісний дар/чар/настрій, яким оповитий «Цей лагідний-лагідний світ». Адже, як відомо, «Немає таємниці творчості, а є таємниця любові» (Григір Тютюнник). Продовжувати читання Біла книга Юрія Коваля
Поезія Петра Остап’юка, ще одного земляка з любого серцю Тернопілля, не вимагає жодних преамбул, бо покликала мене саме тоді, коли я її потребувала – такої правдивої й неголосної. Без надриву й без пафосу (не обов’язково «ложного»), бо щось мусить звучати своїм голосом… Продовжувати читання Сиві солов’ї Петра Остап’юка, або Час неголосної поезії
РІЧ 