Найприємніше в мандрівках — спогади про них.
Це дражливе відчуття, коли переживання переповнюють самі себе та живуть власним життям.
Але яка логіка того, що згадка про одні точки меланхолійно вивітрюється, тоншає, зникає. І чому є місця, в котрі хочеться нав’язливо повертатись, так, ніби загубив щось.
Тиберій Горобець
Нема кращої дороги в світі, ніж та, що веде теплого літнього ранку від Шманьківчиків до Шманьківців, де 1881 року народився поет Степан Чарнецький. Дорога ця загубилась у всесвіті, навколо поля без меж і жодного опізнавального знаку. Очевидно, про неї він написав у своєму есеї, хоч вона й нагадує дорогу з нашого дитинства
Відома шекспірознавиця і перекладачка Марія Габлевич презентує нову книгу аналітичних статей і перекладів – «Світло і Сутінь Шекспірового храму» (Львів, Видавництво Terra Incognita, 2019. – 544 с. з іл.). Ця книга стала продовженням такого ж фундаментального дослідження авторки «Світло Шекспірового храму», яке побачило світ 2016 року.
Ми всі ще тільки на підступах до осмислення поетичної метафори світу Ігора Калинця. А без цього знання неможливо буде жити завтра. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
Сьогодні день народження Ігора Мельника (1952–2017), одного з творців української Незалежності, який вписав кілька власних сторінок до історії нашого поступу на межі тисячоліть. Насамперед як львовознавець, журналіст і редактор, і просто креативний чоловік. Сторінками книжки Надії Мориквас « Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
7 липня, на Купала, народився один з найталановитіших українських новелістів кінця 20 століття – Павло Федюк (1948–2007). Досі він не здобувся на належну увагу літературознавців, зате справив неперебутний вплив на тих хто його читав. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
В кінці 90-х були всі підстави для розвитку повноцінного літературного процесу та української національної культури. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
На цвинтарях я шукаю гОлови.
Бо навіть відділені від тіла, вони не втрачають велемовності, а либонь, стають ще промовистішими. Зрештою, декапітація звучить солодко.
О, лобото-mia. Продовжувати читання “Камінний біль”
Записала Надія Мориквас
– Як переживають карантин в найкращому місті світу? – на це та інші питання я попросила відповісти свою давню подругу Віру Левандівську, яка вже давно живе в цьому канадському місті на Тихоокенському узбережжі. Продовжувати читання “Ванкувер: Залишай тільки сліди своїх ніг і бери з собою тільки фотографії”
I. Так мені розпочалося (самовільно)
Олесь Дяк. Його поетична мініатюра завше виходить виданням у добре оформленій заламінованій палітурці вишуканого формату (я його називаю „буклетним”). Сімнадцять книг. Мабуть, цю видавничу серію (хоч він сам її так і не визначає) можна досконало припасувати на полиці і вона доконче буде милувати око. Естетика. Продовжувати читання “Олесь Дяк: «…вірші ці про тисячу моїх життів»”
Богдан Смоляк
Цитування
Важко самобутньо виразити загальноприйняті речі (Горацій). Гідна людина не йде слідами іншихлюдей (Конфуцій). Вичитані істини – це як гербарій, а власні думки-знахідки – наче живі польові квіти (А. Шопенгауер). Будь-яке людське знання починається з інтуїції, переходить до понять і завершується ідеями (І. Кант). Продовжувати читання “Два мисленні етюди”
Мирослав Лазарук у своєму творі („Чорторийські марева-видіння”, роман у новелах, Чернівці, „Друк Арт”, 2019р., 207 с.) з очевидністю, зриться мені, прагне знайти та відкрити-відчинити для читальника, Продовжувати читання “Інтерпретації в інтер’єрі та екстер’єрі (імпресійно-літературне)”
Чим довше живеш на цьому світі – тим більше дивуєшся. Не перестають захоплювати ці горби, порослі срібними буками, що дзвенять дзвониками у великодній тиші, ці затишні вулички, потонулі в ранкових променях чи у вечірніх сутінках, цей такий домашній Шевченко – ти пробігаєш повз його пам’ятник майже щоранку. Продовжувати читання “Ліси ростуть у вічність”
Незважаючи на кінець її світу, що періодично настає впродовж людської історії, людина залишається однаковою. Змінюється тільки її так би мовити суспільно-культурний антураж, моделі поведінки, система цінностей. Продовжувати читання “Наміри й виміри. Проект Надії Мориквас”
Очевидно, український поет Іван Златокудр – єдиний в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”
«Меса морів». Рукопис
І.
*
День закипає від охань і недорік,
Я чуженію, де зв‘язаний пуповиною,
Рік набігає, вловлюю проминальність
В ліловім суцвітті висі Продовжувати читання “Люди – небесні листівки / Підписані на землі”
Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою, все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська, то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.
Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”
Богдан Чепурко – вочевидь, останній національний романтик Шевченківської традиції і Шевченкової глибини. Це засвідчує і його нова книжка поезій «Дивина» (Тернопіль, 2019). Ключовими словами його творчості є Бог, небо і Україна, а ще кров. У нього це образи-символи, які доростають до архетипів. Висока трагічна нута від усвідомлення марності людських поривань і пафос незнищенності всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «Хто запише пам’ять роду на гулких камінних скалах?..»”
Гріх не спробувати записати час; тим паче, що ти є його учасницею, його породженням, вхожою до тих людських лакун-середовищ, які вигадлива доля утворює на шляху кожного: то як подарунок, то як пастку, поки виборсуєшся з якої – мужнієш і стаєш на ноги. Продовжувати читання “Спонука до книжки «Люди свого часу» (Львів: Апріорі». 2019)”
Анна Виногорська
Цей пізній поетичний дебют (Василь Глинчак. Роки і дні. 2019: Поезії. – Львів: «Сполом», 2019) відкриває нам ще одну грань багато обдарованої творчої натури відомого українського журналіста, багаторічного редактора літературно-драматичних передач Львівського телебачення, культуролога, мистецтвознавця, популяризатора національної культури, автора численних документальних фільмів[1] Василя Глинчака. Без сумніву, йому притаманне тяжіння до універсалізму. І якби не тотальна й водночас спокусливо-захоплива влада тележурналістики, під яку свого часу потрапив випускник факультету журналістики Львівського університету, то мали б ми ще й унікального поета, й цікавого художника. Продовжувати читання “Дебют”
