РІЧ

Богдан Смоляк

Бачення

Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Continue reading “Бачення, судження” →

Богдан Смоляк

Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Continue reading “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.” →

Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Continue reading “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку” →