РІЧ

Розмова з Богданом Смоляком

Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу” →

Богдан Смоляк

…це пошуки смислів і сенсів у їх закодовано-розкодованих, впізнавано непізнаних (мовно й позамовно) тайних реальностях (Б. Чепурко). Тут глибший рівень реальності; назагал потребуємо цього; і подеколи сягаємо… (В. Палинський). Продовжувати читання “Преображенська книга поета” →

Богдан Смоляк

Бачення

Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Продовжувати читання “Бачення, судження” →

Богдан Смоляк

Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Продовжувати читання “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.” →

Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Продовжувати читання “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку” →