Пошук

РІЧ

тексти і візії

Позначка

Богдан Смоляк

Поет, прозаїк, літературний критик, есеїст. Автор кількох збірок поезій, поетичного вибраного «Словник мовчання», роману «Віднайдене місто», книжки афоризмів «Альпінарій» та інших книжкових видань.

ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку

Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Continue reading “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку”

Advertisements

КАРМА

Ноф

Богдан Смоляк

Він змалку хилився до тих, хто казав йому «ні» або йшов від нього геть, хоча спочатку на перших голосно кричав, а других, наздогнавши, намагався побити, як згодом зрозумів, – щоб з’ясувати їхню силу, психічну й фізичну, бо інтуїтивно передчував себе в цьому світі далеко не найміцнішим, Continue reading “КАРМА”

МИШКА

Ноф

Богдан Смоляк

У їхній домівці порядкувала біла мишка (сірою можна було б назвати саму літню господиню з педагогів – жінку тиху й затаєну в своїх прагненнях, від бурхливого емоційного сплеску до сплеску, та лише в тому разі, якби вона не перечила), а зараз йдеться таки про справжнє біле мишеня, яке з’явилося на цій двадцятиквадратній партерній території два роки тому – якраз напровесні, коли виснажені зимовою облогою жінки – господиня та її красуня-донька, Continue reading “МИШКА”

ДЕКАРТ

Ноф

Богдан Смоляк

Було щойно середньовіччя, але позачасове Північне море зважало лише на себе: як не раз і сьогодні, скелі зірваної води зусібіч стискали судно, і воно скрипіло й потріскувало, здається, кожною своєю молекулою (тоді – корпускулою), і гордий вдома на рейді королівський фрегат, що кілька хвиль провалюючись – то одним, то другим боком – у темне міжхвилля, тепер нагадував одноногого, на протезі, вояку в дорозі, і давка бентега вже вселялася в завжди насторожені душі матросів-шведів, Continue reading “ДЕКАРТ”

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

Up ↑