…це пошуки смислів і сенсів у їх закодовано-розкодованих, впізнавано непізнаних (мовно й позамовно) тайних реальностях (Б. Чепурко). Тут глибший рівень реальності; назагал потребуємо цього; і подеколи сягаємо… (В. Палинський). Continue reading “Преображенська книга поета”
Бачення
Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Continue reading “Бачення, судження”
Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Continue reading “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.”
Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.
Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Continue reading “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку”
Ноф
Він змалку хилився до тих, хто казав йому «ні» або йшов від нього геть, хоча спочатку на перших голосно кричав, а других, наздогнавши, намагався побити, як згодом зрозумів, – щоб з’ясувати їхню силу, психічну й фізичну, бо інтуїтивно передчував себе в цьому світі далеко не найміцнішим, Continue reading “КАРМА”
Ноф
У їхній домівці порядкувала біла мишка (сірою можна було б назвати саму літню господиню з педагогів – жінку тиху й затаєну в своїх прагненнях, від бурхливого емоційного сплеску до сплеску, та лише в тому разі, якби вона не перечила), а зараз йдеться таки про справжнє біле мишеня, яке з’явилося на цій двадцятиквадратній партерній території два роки тому – якраз напровесні, коли виснажені зимовою облогою жінки – господиня та її красуня-донька, Continue reading “МИШКА”
Ноф
Було щойно середньовіччя, але позачасове Північне море зважало лише на себе: як не раз і сьогодні, скелі зірваної води зусібіч стискали судно, і воно скрипіло й потріскувало, здається, кожною своєю молекулою (тоді – корпускулою), і гордий вдома на рейді королівський фрегат, що кілька хвиль провалюючись – то одним, то другим боком – у темне міжхвилля, тепер нагадував одноногого, на протезі, вояку в дорозі, і давка бентега вже вселялася в завжди насторожені душі матросів-шведів, Continue reading “ДЕКАРТ”
