Ключові слова: завдяки і всупереч. Саме в рамцях цих двох таких містких слів і відбуваються нині всі значні події в культурному просторі. Коли гримлять гармати – музи не мовчать.
Непомітно промайнули чотири червневих дні, насичені подіями VII Міжнародного фестивалю української пісні, музики,танцю та образотворчого мистецтва в хорватській Рієці.
Продовжувати читання “Хорватською лелека –Roda”
Надія Мориквас
Україна здобуває світ через мистецтво і знання. Бо світ толерує таланти, успішних, знаменитих і сильних людей… Таких, як Соломія Крушельницька, славний ювілей якої продовжує відлунювати в культурному світі. Наприкінці квітня солоспіви Соломії виривалися поза стіни Хорватської читальні на Трсаті – найвищої горі Рієки, де зазвичай проводять свої заходи й учасники українського культурно-просвітнього товариства «Дніпро – Рієка». «Річ» вже писала про це товариство, осердя якого склали українські музиканти, що приїхали в Рієку на запрошення місцевого театру в кінці 90-х, коли Хорватія після закінчення своєї війни за Незалежність відновлювала культуру й відчувала брак фахівців, і насамперед – креативне подружжя Камінських.
Продовжувати читання “Співи над Рієкою: українська музична експансія”
Оксана Масляк
У вихорі лихоліть, воєн і змін на політичній мапі світу ХХ ст. забуті, а іноді й назавжди втрачені імена людей, серед них і ті, хто вірно служив сцені.
… Знайомство з театральним мистецтвом у моєму житті відбулося доволі рано, дещо незвично, а, може, й неправильно. У 60-х роках минулого століття телевізор ще був далеко не в кожному домі, а в нас був. І я – домашня, несадківська дитина, частенько залишалася наодинці з телевізором, бо батьки працювали Можу стверджувати, що при наявності в ті часи двох програм (першої та другої, саме так вони тоді називалися) переглянула чимало цікавих передач, не завжди дитячих. Особливо любила телевізійні версії спектаклів, зосібна балетних і опереткових.
Продовжувати читання “На спомин Степана Олексіва”
На Квітну неділю люди виходять з храмів з оливковими гілочками в руках… На подвір’ї Церкви Богоматері Трсатської, однієї з найдавніших християнських святинь у Хорватії, їх зустрічають пам’ятники найбільшим миротворцям недавнього минулого – папі Іванові Павлу ІІ і Матері Терезі. На людських устах ще бринять молитви за мир, за Україну. Чи Бог розрізняє у цих молитвах й українські голоси?..
Продовжувати читання “Ольга Камінська: У хорватських храмах моляться за Україну”
Ще наприкінці минулого століття,в 90-х роках, Яцек Дукай писав про ту велику ціну, яку доведеться платити відчайдушним борцям за свободу у східній частині Європи в неминучому кривавому зіткненні з московським загарбником — зажерливою країною-Молохом. Хто ми і чому повинні захищати свою ідентичність? Що робити, аби не дати ворогові вкрасти нашу душу, і як залишатися людиною на війні? На ці запитання дають відповіді твори Яцека Дукая — непересічного сучасного польського письменника, що працює в жанрі наукової фантастики та альтернативної історії.
Продовжувати читання “Андрій Павлишин: про творчість Яцека Дукая, ціну свободи і вибір вільної людини”
Торік у видавництві «Астролябія» вийшов роман сучасної французької письменниці Лоранс Плазне «Любов сама». Це зразок іншої, не епатажної, інтелектуальної літератури, яка сюжетно розгортає архетипну історію кохання, а концептуально досліджує поняття любові, її різні вияви та рівні. Ярина Тарасюк, доцент кафедри світової літератури, ЛНУ ім. І. Франка, яка переклала роман, впроваджує читача в ідейний світ цього роману, розмірковує про природу любові, способи її зображення в літературі, про наближення культурних ідей XVII століття до сучасної людини і про суть перекладацької роботи.
Продовжувати читання “Ярина Тарасюк: «У цьому романі, як в алхімічному трактаті, героїня шукає філософський камінь»”
Якщо щось робиш – роби це добре, бо якщо робиш це погано – то це ніби час викреслений з твого життя. Якщо ти щось нахалтурив і віддав, а потім хтось мучиться і плюється – тоді той час, що ти витратив, – змарнований час. Продовжувати читання Мар’яна Прокопович. Мати своїх святих на небі
Я витягла зі “Скрині” цей “Квестіонар”, цей питальник як надзвичайно цінну річ. Наскільки вона може бути ужитковою, це вже інша річ. Вражає сам підхід до товариства, як до спілки яскравих індивідуумів, особистостей, турбота “квестора” про її творення на засадах доповнення індивідуальностей, а не їх нівеляції (і, напевно, підсвідомого підпорядкування лідерам). Продовжувати читання Пам’яті квестора – Романа Кіся
Майже ювілейне
Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.
Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»”
Записала Надія Мориквас
– Як переживають карантин в найкращому місті світу? – на це та інші питання я попросила відповісти свою давню подругу Віру Левандівську, яка вже давно живе в цьому канадському місті на Тихоокенському узбережжі. Продовжувати читання “Ванкувер: Залишай тільки сліди своїх ніг і бери з собою тільки фотографії”
Очевидно, український поет Іван Златокудр – єдиний в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”
Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою, все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська, то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.
Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”
Анна Лобановська
Свій антироман «Українська реконкіста» Ніла Зборовська присвятила світлій пам’яті Юрка Гудзя.
«Ніла Зборовська чи не єдина, на жаль, серед сучасного письменницького кола мала бажання продовжити ідею українського культурного Відродження на кшталт іспанської Реконкісти, коли іспанці, що кілька століть перебували під впливом арабів, раптом прокинулися й усвідомили можливість повернення до своїх національних коренів саме через культурні коди: через національну музику, танець фламенко, – таким чином розпочалася іспанська Реконкіста. Ідею української культурної реконкісти виношував Юрко Гудзь і ділився нею з Нілою Зборовською…»[1] Продовжувати читання “«Українська реконкіста»: надії й сподівання Ніли Зборовської.”
“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.
Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”
Декілька важливих спогадів та думок про Василя Кобилюха.
Уперше побачив Василя Олексійовича Кобилюха у львівській Спілці письменників 22 грудня 2007 року. Тоді я працював тут секретарем. Зазвичай наприкінці року письменники збираються на підсумкову зустріч – «Останню сторінку». Василь Олексійович не був членом НСПУ, він належав до Української Асоціації письменників Західного регіону. Проте мав приятелів серед членів НСПУ і завітав у спілку, щоби неформально презентувати колегам по перу свою щойно видану збірку поезій «Прийшла до мене Україна», вірші з якої писав усе свідоме життя. Продовжувати читання “Залюблений у санскрит”
РІЧ 