Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького”

(Київ: Смолоскип, 2016)

29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.

Продовжувати читання “Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького””

«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської

Надія Мориквас

З кінця 90‑х в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема щоденникової, прози. Люди вивільнилися, запрагли виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000‑х виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів». Продовжувати читання “«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської”

Медаль для ювіляра, або Спрага середовища

спогадальні рефлексії з оказії 60-річчя Віктора Палинського та ще одного літературного ювілею

Надія Мориквас

Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Продовжувати читання “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”

Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Продовжувати читання “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”

«Блог» Тиберія Горобця

Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Продовжувати читання “«Блог» Тиберія Горобця”

СЕРДЕЧНА ВОЛЬНИЦЯ МИКОЛИ ПЕТРЕНКА

Надія Мориквас

Цю вольницю, цей простір внутрішньої свободи, відвойований у непростої долі, поет носить у своєму серці чи, може, – у великому міху за плечима з віршами-піснями і мудрими притчами, як то велося у сковородинському краї його дитинства. Здається, він знає відповідь на запитання, яке ставить сам собі:

Далекий шлях – від юності до серпня,
А там пора осінньої сльоти.
З гори здавалось, що любов безсмертна,
Так як її у серці зберегти?

Продовжувати читання “СЕРДЕЧНА ВОЛЬНИЦЯ МИКОЛИ ПЕТРЕНКА”

НЕМИРИ: «НЕЗАВЕРШЕНІ» РОБОТИ ВОЛОДИМИРА І НОВІ ПРОЕКТИ КАТЕРИНИ

“День відчинених дверей» у львівській майстерні Катерини і Володимира Немир, що пройшов минулих вихідних, – нагадав мені ті незабутні зустрічі, які відбувалися колись в майстерні ще одного творчого подружжя, також скульптора і маляра – Євгенії Бриж і Євгена Безніска…
Продовжувати читання “НЕМИРИ: «НЕЗАВЕРШЕНІ» РОБОТИ ВОЛОДИМИРА І НОВІ ПРОЕКТИ КАТЕРИНИ”

МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*

*Це давніше інтерв’ю, досі актуальне. Присвячується 25-річчю нашої Незалежності.

– Пані Маріє, які перспективи української мови в “глобалізованому” світі? Можливо, правильніше поставити питання, чи є такі перспективи?

– Справді, доля української мови – болюче питання для нас, українців, бо воно пов’язане з самим існуванням українства. Особливо зараз, в пору економічної глобалізації, коли фунт стерлінгів, євро і долар виходять на одну і ту ж вартість, тобто на планеті буде одна спільна грошова одиниця, спільна економіка, а далі ринок розширювати вже нікуди. Продовжувати читання “МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*”

НЕОПАЛИМЕ. Перечитуючи «Марусю Чурай» Ліни Костенко

Надія Мориквас

Ліна Костенко родом з тої напівзатопленої української Атландити, яка виринає з дніпрової води останньою козацькою церквою неподалік Ржищева, де вона народилася. З тієї церкви ще можна зчитати історію. Як і зі спалених в огні 1658 року книг Полтавського магістрату, з яких поетеса зчитала життя Марусі Чурай. Цей рік знаковий в українській історії. Він означив не тільки знищення Полтави військами Івана Виговського як центру антигетьманського повстання, яке очолив полтавський полковник Мартин Пушкар, але й – першу з українсько-російських воєн, що тривають з перервами по нинішній час, і початок Руїни. Продовжувати читання “НЕОПАЛИМЕ. Перечитуючи «Марусю Чурай» Ліни Костенко”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі

Надія Мориквас

Ой Маківко-Маківочко
Яка ти зрадлива
Ни янного-сь чоловіка
з жінков розлучила.

Маківка живе в людських серцях, і в сумних бойківських коломийках. Знає їх безліч 95-річна Анастасія Савчин. Чи сама складає, чи вилущує з пам’яті ті, що чула їх ще замолоду від інших? Принаймні вже кількасот записав з її уст Юрій Шевченко, її онук, який щоліта приїжджає до Головецького на спорожніле батьківське обійстя. Дипломований музика, випускник Київської консерваторії, він виявив у себе ще одне покликання – фольклориста. Очевидно, сама природа цієї незвичайної місцини, що обіймає з усіх боків Маківку, змушує його літніми вечорами брати до рук скрипку – і тоді над Головецьком, по ріці стелиться мелодія бабиних коломийок… Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 3. Від «Зеленої хати»

Надія Мориквас

А й у моїм городчику
Зіллячко турицьке.
А як ми ся сподобало
Село Головицьке.

Найбільше надається до паломництва на Маківку стара піша дорога з Головецького. Бо поки йдеш, мусиш долати всі труднощі крутого підйому і спеки, і втоми. Це – паломництво. Власне цією дорогою щороку піднімаються туристи, пластуни і патріоти, які хочуть вшанувати пам’ять українських січових стрільців. На 100-літній ювілей бою побудували нову… Лісова дорога, пристосована до автотранспорту, – прорубана просто через живий ліс між Головецьком і Грабівцем. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 3. Від «Зеленої хати»”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених

Надія Мориквас

Від маленької мама водила мене на Маківку…

Маківка виховала покоління нескорених, до якого належить й Ганна Плечій з Головецького, колишня зв’язкова УПА, яка пройшла табори смерті і тюрми від Салієхарда до Омська. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених”

ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих

Надія Мориквас

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан;
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.
«Ой у лузі червона калина»

Відомий дослідник української пісні Федір Погребенник так писав про одного із стрілецьких поетів Романа Купчинського: “Він належав до того покоління молоді, яке відчайдушно стало в ряди борців за волю України в часи першої світової війни, – з піснею “Ой у лузі червона калина”, зі стрілецькою рушницею”. Це те покоління, якому тоді ледь сповнилося 16 – 17 – 18 літ. Найстаршому, полеглому на Маківці весною 1915, було 26. Про цих юнаків, що лежать під могильними плитами, місцевий історик скаже нинішнім школярам: “Це цвіт нації – майбутні магістри, вчені, митці, великі люди великого народу. І не забуваймо, що всі вони – добровольці”. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих”

ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»

Ім’я Ярослава Поліщука (літературознавця, доктора філології, професора) добре відоме тій особливій категорії шанувальників красного письма, які читають не тільки тексти, але й про тексти. Адже праці вченого творять особливий дискурс – новітнє прочитання наших класиків та сучасників. А сам автор – активний учасник літературного процесу. Цьому сприяє не тільки застосування ним найновіших наукових методик, потужний контекст, але й жвава манера викладу, прозорість думки та аргументів, що робить праці вченого та есеїста привабливими для широкого кола читачів. Бо, зрештою, це високоякісна есеїстика. Такі прикмети характеризують і найновішу книгу Ярослава Поліщука – «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Продовжувати читання “ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»”

У ПОЛОНІ ПОВЕНІ

Надія Мориквас

Навмисне не читала численних відгуків у соціальних мережах, що посипалися на книжку Сергія Осоки «Небесна падалиця» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015), щоби не замулити власного враження. Поезію треба переживати наодинці. Але все ж – скільки душ вона зачепила !.. Отже, поринаєш у неї, як у плесо – ця вода глибока, ба вічна. Це коловорот життя, де в одному вірші: Продовжувати читання “У ПОЛОНІ ПОВЕНІ”

ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ

Надія Мориквас

Минає вже сьомий рік, як наш журнал, з добрими «паперовими» традиціями, пірнув з головою у нову для себе стихію – інтегровану мережеву павутину. І то – із заплющеними очима. Втім ми так само відважно починали і 2000 року, коли вирішили приєднатися до недешевого проекту під назвою «сучасна українська україномовна преса». Продовжувати читання “ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ”

ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»

Про церкву Юра в Дрогобичі, про художника і про місто

Добрим духом Дрогобича, хоч й цілком матеріальним, навіть з бородою, є нині Левко Скоп – дослідник і реставратор його церков, хоронитель його цінностей, художник, поет і музикант, мистецтвознавець. Цей духовний зв’язок – міста і людини – тривалий і взаємний. Конкретно він здійснюється через церкву Святого Юра, яка 21 червня 2013 року, серед інших українських дерев’яних церков, внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, і якою ось уже 28 років опікується художник-реставратор. Отож нашу розмову хотілося розпочати саме з цього: Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»”

ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших

Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”

Валерій Шевчук про світло і темряву

Надія Мориквас

«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».

Продовжувати читання “Валерій Шевчук про світло і темряву”