Поетеса, прозаїк, есеїст; кандидат філологічних наук. Авторка кількох збірок поезій та книжок прози: «Спокуса вічністю. Щоденник іронічної прози» у 2-х книгах – 1998, 1999; «За нас – у Львові. Міти і міфи» – 2001, «Рід» у двох книгах – 2002, 2003; «Меланхолія Степана Чарнецького» – 2005; «Час без любови» – 2007; «Де мій брат?» – 2010; «Корнелія» – 2015.
Очевидно, український поет Іван Златокудр – єдиний в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”
Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою, все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська, то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.
Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”
Богдан Чепурко – вочевидь, останній національний романтик Шевченківської традиції і Шевченкової глибини. Це засвідчує і його нова книжка поезій «Дивина» (Тернопіль, 2019). Ключовими словами його творчості є Бог, небо і Україна, а ще кров. У нього це образи-символи, які доростають до архетипів. Висока трагічна нута від усвідомлення марності людських поривань і пафос незнищенності всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «Хто запише пам’ять роду на гулких камінних скалах?..»”
Гріх не спробувати записати час; тим паче, що ти є його учасницею, його породженням, вхожою до тих людських лакун-середовищ, які вигадлива доля утворює на шляху кожного: то як подарунок, то як пастку, поки виборсуєшся з якої – мужнієш і стаєш на ноги. Продовжувати читання “Спонука до книжки «Люди свого часу» (Львів: Апріорі». 2019)”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”
Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”
Ще трохи – і ми, в бурхливому нашому повсякденні, лише зрідка згадуватимемо про ІІІ Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай» у Херсоні. Втім, це задовга назва, міркує дехто з його учасників, бажано лаконічніше, хоча б так: Херсонський літературний фестиваль. А Миколая залишмо дітям! – кажуть. «Дорослим» письменникам, які б їхали сюди з усієї України, варто перенести це робоче свято на теплішу пору року. Але чи потягне місцева влада аж два фестивалі? Регіональний дитячий та Всеукраїнський «дорослий»? Продовжувати читання “Анатолій Кичинський: Літературний фестиваль – не тусівка”
Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”
Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Продовжувати читання “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом”
Мова піде про нову книжку поезій В. Палинського «Ріка тече» (Львів, «Апріорі», 2017). Так називається і один з її семи розділів. (Назви інших: «Сад тиші», «Ностальгія за справжнім», «Осінні одкровення», «Синій сніг», «Повернення снігу», «Тінь древа»)… Саме широкий, майже епічний, плин ріки (а не бистрої річки) найліпше передає настрій цієї поезії і її автора.
Це настрій людини великого міста, яка вміє цінувати природу – зиму та осінь, що їх так полюбляють самітники; так само ця людина прагне душевного затишку. А цього не віднайти на галасливих міських площах. Вона вчиться жити і писати неквапно. Здається, Палинський-поет сам віднайшов ключ до розуміння його поезії:
Твоя неквапність слів –
Знак золотий
Для королів мовчання.
І дарування.
Дарування слів.
Зал книгарні «Є», де 23 вересня 2009 року Ігор Мельник презентував свою нову книгу «ЛЬВІВСЬКИЙ НОВИЙ СВІТ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії», нагадував зібрання Клубу шанувальників Львова. Автор, креативний дослідник Королівського столичного міста, який за останніх два роки видав два великі дослідження, обіцяв своїм шанувальникам ще 5 таких книжок. Насправді вийде 10. Але хто тоді міг про це знати? Продовжувати читання “Проходи по Львові Ігоря Мельника”
Правду кажучи, мова піде про перше прочитання – 2001 року, коли вийшла книга, бо перечитань було багато і ще будуть. А тоді, на межі тисячоліть, ця книга засвідчила, що література – живий організм, підвладний змінам, як саме життя. Що письменник може творити сюжетну канву художньої повісті на документальному матеріалі і говорити про себе, про свій рід чи про своїх сучасників. Це було справді обіцяючою тенденцією в Україні. І більше того, в усьому світі відбувався такий процес: літературний світ, здавалося, втрачає цікавість до творів чистої белетристики. «У світі дедалі більше зростає вага ось такої літератури факту, документу, історичної літератури, біографічної – листи, щоденники, спогади, есеї, автобіографічний роман – яка нині досягла рівня белетристики й переживає свій ренесанс», – стверджував найплодовитіший український письменник у цьому стилі Михайло Слабошпицький. І справді, художня література має тенденцію до «одокументалення» і навпаки. Чи витримується тут чистота жанру? І якщо не витримується, – то чи є це вадою сучасної літератури, чи – свідченням певної її «лібералізації»? І чи не тому заслуженої популярності набув саме художньо-документальний есей – з його найбільш вільною, особистісною формою висловлення, яка так пасує до оповіді від першої особи. Продовжувати читання “КОЛИ ФАКТИ МАЮТЬ СИЛУ МЕТАФОРИ. Перечитуючи книгу Лариси Крушельницької «Рубали ліс»”
10 серпня 2017 року у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (пл. Ринок, 9) відбулася презентація нового роману Надії Мориквас «Винова гора» (“Видавництво Старого Лева”, 2017). Про соковите, а водночас просте письмо роману, про життєві теми та невигаданих героїв, серед яких не лише люди, а й місця в околицях Виногорів, містечка, так подібного до Винник, що біля Львова, з авторкою розмовляла модераторка зустрічі, письменниця Оксана Думанська, а також присутні гості.
Пропонуємо послухати запис презентації:
Продовжувати читання “Презентація роману Надії Мориквас “Винова гора””
Ми говоримо про великоформатне полотно невідомого художника XVIII століття, яке вважається шедевром. Львів’яни, яким пощастило побачити відреставровану картину “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго”, виставлену в залі Музею етнографії та художнього промислу упродовж травня, захоплені (інша річ, що не так вже й багато людей вчасно дізналися про виставку – про це пізніше). Для молодого, та вже досвідченого, реставратора Олега Карапінки презентація відреставрованого полотна стала першою публічною демонстрацією його праці. Продовжувати читання “ОЛЕГ КАРАПІНКА: реставратор – як лікар: йому неважливий статус пацієнта”
29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.
Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.
Продовжувати читання “Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького””
З кінця 90‑х в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема щоденникової, прози. Люди вивільнилися, запрагли виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000‑х виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів». Продовжувати читання “«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської”
Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Продовжувати читання “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”
