Поетеса, прозаїк, есеїст; кандидат філологічних наук. Авторка кількох збірок поезій та книжок прози: «Спокуса вічністю. Щоденник іронічної прози» у 2-х книгах – 1998, 1999; «За нас – у Львові. Міти і міфи» – 2001, «Рід» у двох книгах – 2002, 2003; «Меланхолія Степана Чарнецького» – 2005; «Час без любови» – 2007; «Де мій брат?» – 2010; «Корнелія» – 2015.
Сьогодні день народження Ігора Мельника (1952–2017), одного з творців української Незалежності, який вписав кілька власних сторінок до історії нашого поступу на межі тисячоліть. Насамперед як львовознавець, журналіст і редактор, і просто креативний чоловік. Сторінками книжки Надії Мориквас « Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
7 липня, на Купала, народився один з найталановитіших українських новелістів кінця 20 століття – Павло Федюк (1948–2007). Досі він не здобувся на належну увагу літературознавців, зате справив неперебутний вплив на тих хто його читав. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
В кінці 90-х були всі підстави для розвитку повноцінного літературного процесу та української національної культури. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
Записала Надія Мориквас
– Як переживають карантин в найкращому місті світу? – на це та інші питання я попросила відповісти свою давню подругу Віру Левандівську, яка вже давно живе в цьому канадському місті на Тихоокенському узбережжі. Продовжувати читання “Ванкувер: Залишай тільки сліди своїх ніг і бери з собою тільки фотографії”
Чим довше живеш на цьому світі – тим більше дивуєшся. Не перестають захоплювати ці горби, порослі срібними буками, що дзвенять дзвониками у великодній тиші, ці затишні вулички, потонулі в ранкових променях чи у вечірніх сутінках, цей такий домашній Шевченко – ти пробігаєш повз його пам’ятник майже щоранку. Продовжувати читання “Ліси ростуть у вічність”
Незважаючи на кінець її світу, що періодично настає впродовж людської історії, людина залишається однаковою. Змінюється тільки її так би мовити суспільно-культурний антураж, моделі поведінки, система цінностей. Продовжувати читання “Наміри й виміри. Проект Надії Мориквас”
Очевидно, український поет Іван Златокудр – єдиний в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”
Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою, все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська, то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.
Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”
Богдан Чепурко – вочевидь, останній національний романтик Шевченківської традиції і Шевченкової глибини. Це засвідчує і його нова книжка поезій «Дивина» (Тернопіль, 2019). Ключовими словами його творчості є Бог, небо і Україна, а ще кров. У нього це образи-символи, які доростають до архетипів. Висока трагічна нута від усвідомлення марності людських поривань і пафос незнищенності всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «Хто запише пам’ять роду на гулких камінних скалах?..»”
Гріх не спробувати записати час; тим паче, що ти є його учасницею, його породженням, вхожою до тих людських лакун-середовищ, які вигадлива доля утворює на шляху кожного: то як подарунок, то як пастку, поки виборсуєшся з якої – мужнієш і стаєш на ноги. Продовжувати читання “Спонука до книжки «Люди свого часу» (Львів: Апріорі». 2019)”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”
Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”
Ще трохи – і ми, в бурхливому нашому повсякденні, лише зрідка згадуватимемо про ІІІ Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай» у Херсоні. Втім, це задовга назва, міркує дехто з його учасників, бажано лаконічніше, хоча б так: Херсонський літературний фестиваль. А Миколая залишмо дітям! – кажуть. «Дорослим» письменникам, які б їхали сюди з усієї України, варто перенести це робоче свято на теплішу пору року. Але чи потягне місцева влада аж два фестивалі? Регіональний дитячий та Всеукраїнський «дорослий»? Продовжувати читання “Анатолій Кичинський: Літературний фестиваль – не тусівка”
Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”
Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Продовжувати читання “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом”
Мова піде про нову книжку поезій В. Палинського «Ріка тече» (Львів, «Апріорі», 2017). Так називається і один з її семи розділів. (Назви інших: «Сад тиші», «Ностальгія за справжнім», «Осінні одкровення», «Синій сніг», «Повернення снігу», «Тінь древа»)… Саме широкий, майже епічний, плин ріки (а не бистрої річки) найліпше передає настрій цієї поезії і її автора.
Це настрій людини великого міста, яка вміє цінувати природу – зиму та осінь, що їх так полюбляють самітники; так само ця людина прагне душевного затишку. А цього не віднайти на галасливих міських площах. Вона вчиться жити і писати неквапно. Здається, Палинський-поет сам віднайшов ключ до розуміння його поезії:
Твоя неквапність слів –
Знак золотий
Для королів мовчання.
І дарування.
Дарування слів.
Зал книгарні «Є», де 23 вересня 2009 року Ігор Мельник презентував свою нову книгу «ЛЬВІВСЬКИЙ НОВИЙ СВІТ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії», нагадував зібрання Клубу шанувальників Львова. Автор, креативний дослідник Королівського столичного міста, який за останніх два роки видав два великі дослідження, обіцяв своїм шанувальникам ще 5 таких книжок. Насправді вийде 10. Але хто тоді міг про це знати? Продовжувати читання “Проходи по Львові Ігоря Мельника”
РІЧ 