РІЧ

*Це давніше інтерв’ю, досі актуальне. Присвячується 25-річчю нашої Незалежності.

– Пані Маріє, які перспективи української мови в “глобалізованому” світі? Можливо, правильніше поставити питання, чи є такі перспективи?

– Справді, доля української мови – болюче питання для нас, українців, бо воно пов’язане з самим існуванням українства. Особливо зараз, в пору економічної глобалізації, коли фунт стерлінгів, євро і долар виходять на одну і ту ж вартість, тобто на планеті буде одна спільна грошова одиниця, спільна економіка, а далі ринок розширювати вже нікуди. Продовжувати читання “МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*” →

Надія Мориквас

Ой Маківко-Маківочко
Яка ти зрадлива
Ни янного-сь чоловіка
з жінков розлучила.

Маківка живе в людських серцях, і в сумних бойківських коломийках. Знає їх безліч 95-річна Анастасія Савчин. Чи сама складає, чи вилущує з пам’яті ті, що чула їх ще замолоду від інших? Принаймні вже кількасот записав з її уст Юрій Шевченко, її онук, який щоліта приїжджає до Головецького на спорожніле батьківське обійстя. Дипломований музика, випускник Київської консерваторії, він виявив у себе ще одне покликання – фольклориста. Очевидно, сама природа цієї незвичайної місцини, що обіймає з усіх боків Маківку, змушує його літніми вечорами брати до рук скрипку – і тоді над Головецьком, по ріці стелиться мелодія бабиних коломийок… Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі” →

Надія Мориквас

Від маленької мама водила мене на Маківку…

Маківка виховала покоління нескорених, до якого належить й Ганна Плечій з Головецького, колишня зв’язкова УПА, яка пройшла табори смерті і тюрми від Салієхарда до Омська. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених” →

Надія Мориквас

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан;
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.
«Ой у лузі червона калина»

Відомий дослідник української пісні Федір Погребенник так писав про одного із стрілецьких поетів Романа Купчинського: “Він належав до того покоління молоді, яке відчайдушно стало в ряди борців за волю України в часи першої світової війни, – з піснею “Ой у лузі червона калина”, зі стрілецькою рушницею”. Це те покоління, якому тоді ледь сповнилося 16 – 17 – 18 літ. Найстаршому, полеглому на Маківці весною 1915, було 26. Про цих юнаків, що лежать під могильними плитами, місцевий історик скаже нинішнім школярам: “Це цвіт нації – майбутні магістри, вчені, митці, великі люди великого народу. І не забуваймо, що всі вони – добровольці”. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих” →

Ім’я Ярослава Поліщука (літературознавця, доктора філології, професора) добре відоме тій особливій категорії шанувальників красного письма, які читають не тільки тексти, але й про тексти. Адже праці вченого творять особливий дискурс – новітнє прочитання наших класиків та сучасників. А сам автор – активний учасник літературного процесу. Цьому сприяє не тільки застосування ним найновіших наукових методик, потужний контекст, але й жвава манера викладу, прозорість думки та аргументів, що робить праці вченого та есеїста привабливими для широкого кола читачів. Бо, зрештою, це високоякісна есеїстика. Такі прикмети характеризують і найновішу книгу Ярослава Поліщука – «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Продовжувати читання “ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»” →

Надія Мориквас

Навмисне не читала численних відгуків у соціальних мережах, що посипалися на книжку Сергія Осоки «Небесна падалиця» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015), щоби не замулити власного враження. Поезію треба переживати наодинці. Але все ж – скільки душ вона зачепила !.. Отже, поринаєш у неї, як у плесо – ця вода глибока, ба вічна. Це коловорот життя, де в одному вірші: Продовжувати читання “У ПОЛОНІ ПОВЕНІ” →

Надія Мориквас

Ковтни мене, біла дорого,
ковтни мене, добра осене.
Запахло роменовим ромом
вітру мого стоголосся… Продовжувати читання “ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ” →

Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших” →

Надія Мориквас

«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».

Продовжувати читання “Валерій Шевчук про світло і темряву” →

Надія Мориквас

Євген Нахлік, Оксана Нахлік. Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Біографічно-культурологічне дослідження; З додатком невідомого листування / Монографічна розвідка Є. К. Нахліка; Упорядкування, текстологічне підготування листів та коментарі Є. К. Нахліка й О. М. Нахлік; НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. – Львів, 2009. – 319 с., іл. – Серія «Літературознавчі студії». Вип. 13. Продовжувати читання “Життя – це любовний роман, або й кілька” →