(Київ: Смолоскип, 2016)

29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.

Продовжувати читання “Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького””

Надія Мориквас

З кінця 90‑х в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема щоденникової, прози. Люди вивільнилися, запрагли виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000‑х виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів». Продовжувати читання “«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської”

спогадальні рефлексії з оказії 60-річчя Віктора Палинського та ще одного літературного ювілею

Надія Мориквас

Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Продовжувати читання “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Продовжувати читання “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”

Надія Мориквас

Цю вольницю, цей простір внутрішньої свободи, відвойований у непростої долі, поет носить у своєму серці чи, може, – у великому міху за плечима з віршами-піснями і мудрими притчами, як то велося у сковородинському краї його дитинства. Здається, він знає відповідь на запитання, яке ставить сам собі:

Далекий шлях – від юності до серпня,
А там пора осінньої сльоти.
З гори здавалось, що любов безсмертна,
Так як її у серці зберегти?

Продовжувати читання “СЕРДЕЧНА ВОЛЬНИЦЯ МИКОЛИ ПЕТРЕНКА”

“День відчинених дверей» у львівській майстерні Катерини і Володимира Немир, що пройшов минулих вихідних, – нагадав мені ті незабутні зустрічі, які відбувалися колись в майстерні ще одного творчого подружжя, також скульптора і маляра – Євгенії Бриж і Євгена Безніска…
Продовжувати читання “НЕМИРИ: «НЕЗАВЕРШЕНІ» РОБОТИ ВОЛОДИМИРА І НОВІ ПРОЕКТИ КАТЕРИНИ”

*Це давніше інтерв’ю, досі актуальне. Присвячується 25-річчю нашої Незалежності.

– Пані Маріє, які перспективи української мови в “глобалізованому” світі? Можливо, правильніше поставити питання, чи є такі перспективи?

– Справді, доля української мови – болюче питання для нас, українців, бо воно пов’язане з самим існуванням українства. Особливо зараз, в пору економічної глобалізації, коли фунт стерлінгів, євро і долар виходять на одну і ту ж вартість, тобто на планеті буде одна спільна грошова одиниця, спільна економіка, а далі ринок розширювати вже нікуди. Продовжувати читання “МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*”

Надія Мориквас

Ой Маківко-Маківочко
Яка ти зрадлива
Ни янного-сь чоловіка
з жінков розлучила.

Маківка живе в людських серцях, і в сумних бойківських коломийках. Знає їх безліч 95-річна Анастасія Савчин. Чи сама складає, чи вилущує з пам’яті ті, що чула їх ще замолоду від інших? Принаймні вже кількасот записав з її уст Юрій Шевченко, її онук, який щоліта приїжджає до Головецького на спорожніле батьківське обійстя. Дипломований музика, випускник Київської консерваторії, він виявив у себе ще одне покликання – фольклориста. Очевидно, сама природа цієї незвичайної місцини, що обіймає з усіх боків Маківку, змушує його літніми вечорами брати до рук скрипку – і тоді над Головецьком, по ріці стелиться мелодія бабиних коломийок… Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі”

Надія Мориквас

Від маленької мама водила мене на Маківку…

Маківка виховала покоління нескорених, до якого належить й Ганна Плечій з Головецького, колишня зв’язкова УПА, яка пройшла табори смерті і тюрми від Салієхарда до Омська. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених”

Надія Мориквас

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан;
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.
«Ой у лузі червона калина»

Відомий дослідник української пісні Федір Погребенник так писав про одного із стрілецьких поетів Романа Купчинського: “Він належав до того покоління молоді, яке відчайдушно стало в ряди борців за волю України в часи першої світової війни, – з піснею “Ой у лузі червона калина”, зі стрілецькою рушницею”. Це те покоління, якому тоді ледь сповнилося 16 – 17 – 18 літ. Найстаршому, полеглому на Маківці весною 1915, було 26. Про цих юнаків, що лежать під могильними плитами, місцевий історик скаже нинішнім школярам: “Це цвіт нації – майбутні магістри, вчені, митці, великі люди великого народу. І не забуваймо, що всі вони – добровольці”. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих”

Ім’я Ярослава Поліщука (літературознавця, доктора філології, професора) добре відоме тій особливій категорії шанувальників красного письма, які читають не тільки тексти, але й про тексти. Адже праці вченого творять особливий дискурс – новітнє прочитання наших класиків та сучасників. А сам автор – активний учасник літературного процесу. Цьому сприяє не тільки застосування ним найновіших наукових методик, потужний контекст, але й жвава манера викладу, прозорість думки та аргументів, що робить праці вченого та есеїста привабливими для широкого кола читачів. Бо, зрештою, це високоякісна есеїстика. Такі прикмети характеризують і найновішу книгу Ярослава Поліщука – «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Продовжувати читання “ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»”

Надія Мориквас

Навмисне не читала численних відгуків у соціальних мережах, що посипалися на книжку Сергія Осоки «Небесна падалиця» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015), щоби не замулити власного враження. Поезію треба переживати наодинці. Але все ж – скільки душ вона зачепила !.. Отже, поринаєш у неї, як у плесо – ця вода глибока, ба вічна. Це коловорот життя, де в одному вірші: Продовжувати читання “У ПОЛОНІ ПОВЕНІ”

Надія Мориквас

Ковтни мене, біла дорого,
ковтни мене, добра осене.
Запахло роменовим ромом
вітру мого стоголосся… Продовжувати читання “ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ”

Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”

Надія Мориквас

«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».

Продовжувати читання “Валерій Шевчук про світло і темряву”