Минулого року у Львівському університеті відбулася презентація англомовної книги Андрія Даниленка From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819 – 1897) and the Formation of Literary Ukrainian (Boston: Academic Studies Press, 2016) – «Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819-1897) і формування української літературної мови». Недавно редактор журналу зв’язалася з автором, професором кафедри сучасних мов і літератур в університеті “Пейс” у м. Нью-Йорк (Pace University, New York), одним з найкращих мовознавців зарубіжжя, щоби задати йому кілька запитань.

– Пане професоре, який резонанс Вашої праці про Куліша в англомовному світі?

– Минув лише рік після виходу книжки в світ. А це не так багато, щоб уже мати в наукових журналах рецензії або інші відгуки на книжку, хоча в грудні 2016 р. в Нью-Йорку я бачив першу згадку в пресі, а саме в газеті “Свобода”.

Інша справа з науковими рецензіями. Я знаю, що готуються рецензії в Німеччині, Японії, США, Канаді, Італії та Австрії. Одна рецензія уже вийшла в Британії у провідному славістичному журналі Slavonic and Eastern European Review. Тепер про українську рецепцію. Здається, з’явиться рецензія у Наукових записках Українського Католицького Університету. Автор її – Євген Лемцьо, професор-емерит з Тихоокеанського університету м. Сієтл. Я так само чув, що Сергій Головащенко з Києво-Могилянської академії, фахівець з релігієзнавства та зокрема біблієзнавства, надрукував позитивну рецензію на мою книжку (але в якому часописі, я, на жаль, не знаю). Одне слово, відгуки з’являються. Мені важить рецепція в Україні, адже тут знаються на цій тематиці більше, ніж на Заході. Утім, після виходу моєї книжки кулішезнавство на Заході так само не пасе задніх, щоправда, поки лишень в моїй особі1.

До речі, навесні 2016 р. моя книжка була визнана кращою публікацією з українознавчої тематики в Північній Америці. Я отримав нагороду від Асоціації україністів Америки.

Торік я зробив кілька презентацій книжки в Україні. То були, як ви пригадуєте, Львів (в університеті та книгарні Є), в Києві (Український музей за сприяння Інституту української мови та особисто його директора Павла Гриценка), а також у рідному Харкові, де я розповів про книжку на своїй колишньорідній кафедрі української мови в Педагогічному університеті ім. Г. Сковороди.

В квітні я виступив з кількома лекціями в Італії в університетах Мілану, Флоренції та м. Мачерата, де скрізь розповідав так само про П. Куліша і українську літературну мову.

Відомості про книжку пішли гуляти світом. Тож мене запросили у жовтні 2016 р. виступити з публічною лекцією в Канзаському університеті, де я розповідав про українську Біблію, зокрема переклади П. Куліша, та російську цензуру.

У травні 2018 р. я планую виступити з кількома лекціями в німецькому університеті м. Ґіссен (на запрошення професора Томаса Дайбера, який прочув про мою книжку про Кулішеві переклади ще минулого року), а також у Краківському університеті (на запрошення професора Адама Фаловського). На жаль, цього року я не встигну виступити з лекціями в Україні, бо після поїздок в Німеччину та Польщу маю побувати на кількох конференціях, зокрема на Міжнародному конгресі мовознавців, який відбудеться в Південній Африці, та Конгресі славістів в Сербії – обидва конгреси відбуваються раз на п’ять років.

 

– Чи ви далі розвиваєте тему історії української літературної мови? Чи маєте це в планах?

– Останнім часом я “переключився” мало не повністю на дослідження літературної мови в історичному аспекті, хоча не пориваю з теоретичним та слов’янським мовознавством. Наразі закінчую редаґувати з колеґою з Японії том про слов’янські мови для видавництва De Gruyter. Я так само мушу закінчити написання кількох статей про українську мову та русинську мову для двох енциклопедій про слов’янські мови, що їх готують у видавництві Brille та Oxford University Press. (Сам я вважаю русинську мову за національний варіант української мови, про що я писав в кількох статтях на цю тему2). Як ви самі розумієте, це надзвичайно важливе завдання, адже хто може написати краще про українську мову, як не український мовознавець (який – так склалося – живе вже мало не 20 років на Заході)?

Я маю найближчий план – написати книжку про розвиток української літературної мови в умовах царської цензури. Це буде книжка про утиски трьох писемних варіантів, які вживали українці. Ідеться про український варіант церковнослов’янської мови (слов’янороська мова) від середини 17 ст., просту мову (особливо у 18 ст.) і нову літературну мову, яка постала в 19 ст. Я хочу показати тяглість в цензуруванні усіх трьох варіантів на різних етапах їх використання, адже останнім часом на Заході пишуть про існування цензури стосовно української мови тільки починаючи від Валуєвського циркуляру 1863 р. Я накопичив цікавий матеріал стосовно слов’янороської мови, зокрема творів Кирила Транквіліона-Ставровецького в Московії. Щойно я закінчив велику розвідку про твори членів, як я їх називаю, “Малоросійської трійці” – Василя Гречулевича, Іоанна (Івана) Бабченка та Стефана Опатовича, чий внесок у розвиток не тільки конфесійного, але й взагалі високого стилю української літературної мови нового взірця ще й досі не поцінований належним чином.

 

– Чи можете дати короткий огляд україністики в Штатах і в Канаді?

– Україністика в Північній Америці, як і взагалі славістика, перебуває в кризі. За час мого перебування в США змінилися пріоритети у дослідженнях. Скажімо, мовознавчих праць поменшало, але збільшилися розвідки в ділянках порівняльного літературознавства та культурології. Хоч як це прикро, але філологічних та соціолінгвістичних досліджень з української мови практично не існує. Моя книжка у цьому сенсі є виняток.

На сьогодні центрів українознавства в Північній Америці не так багато. Це ті самі КІУС (Канадський інститут українських студій – ред.) та Гарвардський науковий інститут. Я маю честь бути позаштатним співробітником останнього. Але їхні пріоритети так само змінюються, адже змінюється життя. Більше є публікацій на історичну та літературознавчу тематику, скажімо, Максима Тарнавського в Канаді та Марії Ревакович у США. Але студій з мови практично нема. А як важливо було б дослідити, зокрема, мову української діаспори. І це варто зробити ізсередини США та Канади, продовжуючи працю Богдана Ажнюка, нинішнього директора Інституту мовознавства (НАН України – ред.). Наскільки я знаю, ніхто над цим ані в Канаді, ані в Гарварді не думає. А шкода, бо зникають ґенерації американських українців, а з ними їхня мова. Я думаю, це мусила б бути постійна тема досліджень в одній з двох названих інституцій. Щоправда, не все виглядає так песимістично. Варто назвати досить успішний міжнародний симпозіум під назвою States. Peoples. Languages. A Comparative Political History of Ukrainian. 1863–2013, що його 2014 року зорганізували в Гарвардському науковому інституті.

Життя покаже, як далі бути. Усе залежить від багатьох чинників. Я думаю, що зв’язок українських інститутів з інституціями та центрами тут, в Північній Америці, мусить бути щільніший. Це в інтересах українознавства.

 

– Дякую!


1 Публікації: https://pace.academia.edu/AndriyDanylenko; “Пантелеймон Куліш як enfant terrible в історії творення української літературної мови” // Słowo u Słowian. Wpływ językow sąsiadujących na rozwój języka ukraińskiego. Studia leksykalne. Budziak, Anna and Wiktoria Hojsak (eds.). Kraków, s.169-80; “Panteleimon Kulish”. The Literary Encyclopedia. First published 16 January 2017

2 Публікації: https://pace.academia.edu/AndriyDanylenko  Rusyn Grammar Controvercy: “Between an Imagined language and а Codified Dialect” (“Між уявною мовою і кодифікованим діалектом”) // Acta Slavica Iaponica, Tomus 35, p. 135-145 – рец. на мюнхенське видання (2009) граматики русинської мови; On Slaveno-Rusyn: “Between the vernacular and Sloveno Rusyn” // Slavia Orientalis, Tom 59, Nr 1 (2009): 53-75; До побудови соціальної типології української літературної мови (Братіслава, 2017) – україномовний варіант статті: “How many varieties of Standard Ukrainian does one need?” // Die Welt der Slaven 60 (2015): 223-247) (див. Regional Varieties of Standard Ukrainian).