Оксана Нахлік

Отож поговоримо – про рідкісний дар/чар/настрій, яким оповитий «Цей лагідний-лагідний світ». Адже, як відомо, «Немає таємниці творчості, а є таємниця любові» (Григір Тютюнник). Продовжувати читання Біла книга Юрія Коваля

Поезія Петра Остап’юка, ще одного земляка з любого серцю Тернопілля, не вимагає жодних преамбул, бо покликала мене саме тоді, коли я її потребувала – такої правдивої й неголосної. Без надриву й без пафосу (не обов’язково «ложного»), бо щось мусить звучати своїм голосом… Продовжувати читання Сиві солов’ї Петра Остап’юка, або Час неголосної поезії

«… Над Львовом шугали палкі зливи, як очищення. Папа Римський Іван Павло ІІ благословив цілий іподром людей небесною водою. Моя дитина повернулася вночі з Сихова замурзана і щаслива. «Мамо, Папа співав»… Не було світліших днів, ніж ті, коли Папа був у Львові».  Сторінками книжки Надії Мориквас «Літоописання», яка готується у видавнитві «Апріорі».

Продовжувати читання “Проща”

Надія Мориквас

Це завжди стається непомітно, коли якась із струн твоєї душі раптом зазвучить голосніше і ти з усією пристрастю віддаєшся новому захопленню – ба справі всього життя. Звісно, не новому і не раптом…

Словами гагілками
випишу
Великодньої любові
писанку…

Продовжувати читання “Три любові Оксани Смереки-Малик”

Ніколи раніше не відважувалася поставити це запитання: чи не шкодуєте, ви, пане Юрію, що проміняли свою літературну творчість на редакторську? Та й нині, певно, не відважуся… Бо нинішній день Юрія Коваля – це доля журналу «Дзвін», чи не останнього товстого українського журналу. Продовжувати читання Цей лагідний світ Юрія Коваля…

Якщо щось робиш – роби це добре, бо якщо робиш це погано – то це ніби час викреслений з твого життя. Якщо ти щось нахалтурив і віддав, а потім хтось мучиться і плюється – тоді той час, що ти витратив, – змарнований час. Продовжувати читання Мар’яна Прокопович. Мати своїх святих на небі

Ярослав Поліщук

До дефініції міста найбільшою мірою пасує метафора палімпсесту, в якому чинники взаємно накладаються за законом додавання: «мармуровий листок на листку», «сталь на сталі», «камінь на камені». І це нашарування елементів можна трактувати подвійно: в естетичному сенсі як перевагу сили міста та нескінченних можливостей його експансії, а також у філософському сенсі – як заклик до необхідної редукції, до визволення з-під влади нагромаджень, усунення нашарувань, що дасть змогу побачити те, що істотне й первинне, що пов’язане з витоками[1].

Продовжувати читання “­­­­Літературний палімпсест Києва”

Ця зустріч-розмова рокована бути короткою й лаконічною. Утім вона й не вимагала багато слів, бо все одно їх би не вистачило, щоб відбити цього яскравого чоловіка, його правду, яку він захищав од світу – для світу. Цей запис – трохи ширший від того, що увійшов до книжки (Надія Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019). Насамперед тут подано повний текст його знаменної (принаймні для мене та читачів нашого журналу) Колядки за Україну Продовжувати читання Валерій Ілля – оборонець роду, або Колядка за Україну

Я витягла зі “Скрині” цей “Квестіонар”, цей питальник як надзвичайно цінну річ. Наскільки вона може бути ужитковою, це вже інша річ. Вражає сам підхід до товариства, як до спілки яскравих індивідуумів, особистостей, турбота “квестора” про її творення на засадах доповнення індивідуальностей, а не їх нівеляції (і, напевно, підсвідомого підпорядкування лідерам). Продовжувати читання Пам’яті квестора – Романа Кіся

Майже ювілейне

Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.

Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»”

Надія Мориквас

Якщо спробувати визначити найбільш трудомістке, шляхетне й безкорисне заняття, яке, окрім всього іншого, вимагає ще й покликання, то це – бібліографія. Мова йде про створення бібліографічного покажчика Михайла Рудницького, що представляє його багату творчу спадщину, який вийшов друком у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. У виданні відображені численні різножанрові публікації М. Рудницького (майже 3 тисячі), а також доволі широко представлена бібліографія літератури про нього.

Продовжувати читання “Нарешті – Рудницький!”

Христина Полубічко

1000 слів в устах моїх стануть
cпогадом-спомином
скалкою гострою
віршами ніжними, прозою
болем колючим, погрозою
1000 слів тобі ще не встигла
сказати…

Продовжувати читання “Тисяча слів Христини Полубічко”

Надія Мориквас

Вперше українською мовою вийшла збірка малої прози видатного ірландця: Вільям Батлер Єйтс. Таємна троянда / пер. з англ. Олена О’Лір; проілюстр. Олег Кіналь. Львів: Видавництво «Астролябія», 2020, 256 с.

Продовжувати читання “Вільям Батлер Єйтс в обороні (не) щезаючої краси”

Юлія Курташ-Карп

ADAGIO

Бувають сни пронизливі й безжальні,
геть очманілі явою смертей.
І нудить світом у маленькій спальні
Магічна казка тисячі ночей…

Десь за вікном вистрілюють тюльпани
і гілля сакур, мов бікфордів шнур,
горять пересторогою омани
невинних солов’їних партитур.

Продовжувати читання “Самоізоляція”

У День Незалежності ми всі – хто знав і любив цю натхненну жінку  – згадуємо її. Ніла Зборовська пішла у засвіти саме такого дня – 24 серпня (1911). Вона прагнула Незалежності усім серцем. Вона мала свої думки, свої слова про «помаранчеву» революцію,  Перший майдан 21 століття, і свої ілюзії, але найбільше – віри. Про це – наша тодішня розмова, записана в грудні 2004 року. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).

Продовжувати читання “Українська Реконкіста Ніли Зборовської”

Віктор Палинський

1. …А звідки?

… Він, зазвичай, не розчаровує тих читачів, що очікують добротно виписаного стилю та зненацьких текстів: особистісно-безхитрісних, але несподіваних і новітніх, що можуть заскочити навіть справжнього гурмана від літератури. Не вагаючись, пропонує своє. Продовжувати читання “Придибенції від Юрія Николишина”

Анна Золотнюк

Найприємніше в мандрівках — спогади про них.

Це дражливе відчуття, коли переживання переповнюють самі себе та живуть власним життям.

Але яка логіка того, що згадка про одні точки меланхолійно вивітрюється, тоншає, зникає. І чому є місця, в котрі хочеться нав’язливо повертатись, так, ніби загубив щось.

Продовжувати читання “Простір пригадування “

Тиберій Горобець

Нема кращої дороги в світі, ніж та, що веде теплого літнього ранку від Шманьківчиків до Шманьківців, де 1881 року народився поет Степан Чарнецький. Дорога ця загубилась у всесвіті, навколо поля без меж і жодного опізнавального знаку. Очевидно,  про неї він написав у своєму есеї, хоч  вона  й нагадує дорогу з нашого дитинства

 

Продовжувати читання “Дорога”