Віктор Палинький

1. Спонтанне при початку

…Одразу, з самого початку читання цієї книжки, впадає в око добірно-природна авторська та виразно індивідуалізована мова героїв. І це настільки очевидно вирізняє роман Надії Гуменюк «Вересові меди» («Клуб сімейного дозвілля», Харків, 2019, 320 с.), що, власне, хочеться сказати про це вже не зволікаючи. А ще письменниця володіє здатністю дуже щільно вибудовувати свою романність, коштовним роблячи кожне слово і, водночас, інтуїтивно позбуваючись зайвини та сумнівних викрутасів у своєму літературному промовлянні… «Після трьох діб паркої червневої мокви на небі нарешті чисто сяйнуло… Продовжувати читання “«Вересові меди» Надії Гуменюк”

Віктор Палинський

І. Безконеччя інтерпретацій сірого

…Книжкова палітурка сірого кольору майже завжди неоднозначно сприймається мною. Подеколи, навіть спонукає до застережень, а то й до стопових інтелектуально-естетичних позицій. Одначе, – не на цей раз!.. Власне, саме згаданий колір за певних обставин, як, втім, і будь-який інший – бездонний у своїй глибинній барвності, а звідси, – зрозуміло, й можливостями, припускаю, безконечних інтерпретацій та різнопланових відкриттів. Продовжувати читання “Дзеркало сцени – свічадо душі”

Олег Гринів

„Те саме є не те саме”
Богдан Чепурко

Насамперед визначимось, про що йдеться. Збірка „Дивина” позитивно заряджена й покликана підсилювати життєву снагу читача. Здавалось би, в ній жодної критики сучасних реалій – маємо справжню феєрію живої лірики, й це принципово! Всі тексти пронизує здивоване дивовижжя несприйняття тотальних маніпуляцій найсвятішим, коли особистісне підмінене дрімучим еґоїзмом, а колективне – „калхозом”.

Продовжувати читання “Преображення світла”

З цієї ріки п’єш – і не можеш напитися. Джерелом творчості поета є Бог, небо і Україна, а вони бездонні й безкінечні.

З ювілейної авторської добірки Богдана Чепурка, якому цього року виповнилося 70.

Продовжувати читання “Річка щастя Богдана Чепурка”

Василь Глинчак

Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія.
І Кюстін, і Мішле відзначили це мистецтво, як її основну рису…

Ален Безансон. «Свята Русь»

 

Вельмишановний Пане Президенте Макрон!

Сталося так, що я ніколи не був у Парижі, і тому для мене найкращим з паризьких мостів завжди був той, про який я знав з поезії геніального Аполлінера, частково слов’янина за походженням: “Попід міст Мірабо тихо Сена тече”…

Продовжувати читання “Noblesse oblige. Шляхетність зобов’язує. Відкритий лист Президентові Франції Панові Емманюелю Макрону”

Володимир Карачинцев

“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”

Надія Мориквас

Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”

Володимир Карачинцев

Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.

Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”

З найновішої книжки поезій «Дивина»

Ці поезії, що вийшли недавно в одному з тернопільських видавництв – невеликим накладом і коштом автора, вражають глибинним чуттєвим та інтелектуальним зв’язком поета з Божим світом, з космосом української душі. Бажанням ніби зникнути в ньому. Як і всяка інша Чепуркова книга поезій, якою автор скроплює світ, немов дорогоцінною росою, вона  потребує промоції і бодай  найменших наших зусиль задля ширшого її прочитання. З цією метою Річ починає публікацію її окремих фрагментів.

Чи квітка, чи людина – неповторно сутнісні, тож чи не кожну добірку можна було б назвати „Квітка людей”: всі ми в душевному житті й земних долях – дивовижно різні й однаковісько щасливі.

Богдан Чепурко Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»”

Розмова з Богданом Смоляком

Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”

Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим

В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”

У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”

Богдан Смоляк

…це пошуки смислів і сенсів у їх закодовано-розкодованих, впізнавано непізнаних (мовно й позамовно) тайних реальностях (Б. Чепурко). Тут глибший рівень реальності; назагал потребуємо цього; і подеколи сягаємо… (В. Палинський). Продовжувати читання “Преображенська книга поета”

Віктор Палинський

1. Чого ж…

Щоденник Лоа (авторське). Прислýхаймось, вчитаймося.

„Люди додумались уже до багато чого. Що ж із ними робити у цьому випадку? Можливо, знищити?.. Почати все заново? І так шкода… І так втомився я уже від тих творчих мук. Постарів”. Продовжувати читання “Чи фрагментарні світ і життя?..”

Розмова про неперервну різдвяну традицію Криворівні, коляду і розплєси з Василем Зеленчуком

Леся Салій

Колись українці іще від Різдва аж до самого Стрітення несли радість коляди від хати до хати. Сьогодні ж про це знають хіба фольклористи або безпосередні носії давної, як світ, колядницької традиції. Певно, що в кожному регіоні України та традиція своя, неповторна, та одна з найоригінальніших і найліпше збережених – гуцульська. Саме про неї, про гуцульську коляду, говоримо з науковим співробітником музею Івана Франка у с. Криворівня, березою, тобто керівником колядницької партії, з 30-річним стажем Василем Зеленчуком. Свого часу Василь зробив дуже багато для того, щоб гуцульська коляда була: ще юнаком записував від старожилів Криворівні давні коляди, вчився сам їх співати, а потім став ділитися любов’ю до коляди з молодшим поколінням – аби не затратили пам’яті, аби тривали в традиції своїх дідів-прадідів. Продовжувати читання “Коляда – то давна гуцульська молитва…”