Очевидно, український поет Іван Златокудр – єдиний в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”
«Меса морів». Рукопис
І.
*
День закипає від охань і недорік,
Я чуженію, де зв‘язаний пуповиною,
Рік набігає, вловлюю проминальність
В ліловім суцвітті висі Продовжувати читання “Люди – небесні листівки / Підписані на землі”
Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою, все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська, то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.
Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”
Богдан Чепурко – вочевидь, останній національний романтик Шевченківської традиції і Шевченкової глибини. Це засвідчує і його нова книжка поезій «Дивина» (Тернопіль, 2019). Ключовими словами його творчості є Бог, небо і Україна, а ще кров. У нього це образи-символи, які доростають до архетипів. Висока трагічна нута від усвідомлення марності людських поривань і пафос незнищенності всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «Хто запише пам’ять роду на гулких камінних скалах?..»”
Гріх не спробувати записати час; тим паче, що ти є його учасницею, його породженням, вхожою до тих людських лакун-середовищ, які вигадлива доля утворює на шляху кожного: то як подарунок, то як пастку, поки виборсуєшся з якої – мужнієш і стаєш на ноги. Продовжувати читання “Спонука до книжки «Люди свого часу» (Львів: Апріорі». 2019)”
Анна Виногорська
Цей пізній поетичний дебют (Василь Глинчак. Роки і дні. 2019: Поезії. – Львів: «Сполом», 2019) відкриває нам ще одну грань багато обдарованої творчої натури відомого українського журналіста, багаторічного редактора літературно-драматичних передач Львівського телебачення, культуролога, мистецтвознавця, популяризатора національної культури, автора численних документальних фільмів[1] Василя Глинчака. Без сумніву, йому притаманне тяжіння до універсалізму. І якби не тотальна й водночас спокусливо-захоплива влада тележурналістики, під яку свого часу потрапив випускник факультету журналістики Львівського університету, то мали б ми ще й унікального поета, й цікавого художника. Продовжувати читання “Дебют”
…Одразу, з самого початку читання цієї книжки, впадає в око добірно-природна авторська та виразно індивідуалізована мова героїв. І це настільки очевидно вирізняє роман Надії Гуменюк «Вересові меди» («Клуб сімейного дозвілля», Харків, 2019, 320 с.), що, власне, хочеться сказати про це вже не зволікаючи. А ще письменниця володіє здатністю дуже щільно вибудовувати свою романність, коштовним роблячи кожне слово і, водночас, інтуїтивно позбуваючись зайвини та сумнівних викрутасів у своєму літературному промовлянні… «Після трьох діб паркої червневої мокви на небі нарешті чисто сяйнуло… Продовжувати читання “«Вересові меди» Надії Гуменюк”
Анна Лобановська
Свій антироман «Українська реконкіста» Ніла Зборовська присвятила світлій пам’яті Юрка Гудзя.
«Ніла Зборовська чи не єдина, на жаль, серед сучасного письменницького кола мала бажання продовжити ідею українського культурного Відродження на кшталт іспанської Реконкісти, коли іспанці, що кілька століть перебували під впливом арабів, раптом прокинулися й усвідомили можливість повернення до своїх національних коренів саме через культурні коди: через національну музику, танець фламенко, – таким чином розпочалася іспанська Реконкіста. Ідею української культурної реконкісти виношував Юрко Гудзь і ділився нею з Нілою Зборовською…»[1] Продовжувати читання “«Українська реконкіста»: надії й сподівання Ніли Зборовської.”
І. Безконеччя інтерпретацій сірого
…Книжкова палітурка сірого кольору майже завжди неоднозначно сприймається мною. Подеколи, навіть спонукає до застережень, а то й до стопових інтелектуально-естетичних позицій. Одначе, – не на цей раз!.. Власне, саме згаданий колір за певних обставин, як, втім, і будь-який інший – бездонний у своїй глибинній барвності, а звідси, – зрозуміло, й можливостями, припускаю, безконечних інтерпретацій та різнопланових відкриттів. Продовжувати читання “Дзеркало сцени – свічадо душі”
„Те саме є не те саме”
Богдан Чепурко
Насамперед визначимось, про що йдеться. Збірка „Дивина” позитивно заряджена й покликана підсилювати життєву снагу читача. Здавалось би, в ній жодної критики сучасних реалій – маємо справжню феєрію живої лірики, й це принципово! Всі тексти пронизує здивоване дивовижжя несприйняття тотальних маніпуляцій найсвятішим, коли особистісне підмінене дрімучим еґоїзмом, а колективне – „калхозом”.
З цієї ріки п’єш – і не можеш напитися. Джерелом творчості поета є Бог, небо і Україна, а вони бездонні й безкінечні.
З ювілейної авторської добірки Богдана Чепурка, якому цього року виповнилося 70.
Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія.
І Кюстін, і Мішле відзначили це мистецтво, як її основну рису…
Ален Безансон. «Свята Русь»
Вельмишановний Пане Президенте Макрон!
Сталося так, що я ніколи не був у Парижі, і тому для мене найкращим з паризьких мостів завжди був той, про який я знав з поезії геніального Аполлінера, частково слов’янина за походженням: “Попід міст Мірабо тихо Сена тече”…
«Аби ми не втратили тієї прозорості, з якою приходять до нас події, заблукані в незміряній вежі, в якій людина усе-таки знає, допоки іде. Любов сама врівноважує долю»
Кароль Войтила.
“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”
…Ця її дещо загадкова фраза: “Час не має значення, важливе лише життя”, вабила мене розширенням можливостей простору, що в ньому живемо; малого та великого. …І ще чимось таким, шалено захоплюючим, що не надається до жодних визначень, однак присутнє у затаєних бажаннях усіх людей. Бо навіть не натякає, а одверто визнає їх безконечними. Продовжувати читання “Гора вин”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.
Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”
З найновішої книжки поезій «Дивина»
Ці поезії, що вийшли недавно в одному з тернопільських видавництв – невеликим накладом і коштом автора, вражають глибинним чуттєвим та інтелектуальним зв’язком поета з Божим світом, з космосом української душі. Бажанням ніби зникнути в ньому. Як і всяка інша Чепуркова книга поезій, якою автор скроплює світ, немов дорогоцінною росою, вона потребує промоції і бодай найменших наших зусиль задля ширшого її прочитання. З цією метою Річ починає публікацію її окремих фрагментів.
Чи квітка, чи людина – неповторно сутнісні, тож чи не кожну добірку можна було б назвати „Квітка людей”: всі ми в душевному житті й земних долях – дивовижно різні й однаковісько щасливі.
Богдан Чепурко Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
