РІЧ

Валерій Ілля

Надія Мориквас

Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Continue reading “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом” →

Надія Мориквас

Мова піде про нову книжку поезій В. Палинського «Ріка тече» (Львів, «Апріорі», 2017). Так називається і один з її семи розділів. (Назви інших: «Сад тиші», «Ностальгія за справжнім», «Осінні одкровення», «Синій сніг», «Повернення снігу», «Тінь древа»)… Саме широкий, майже епічний, плин ріки (а не бистрої річки) найліпше передає настрій цієї поезії і її автора.

Це настрій людини великого міста, яка вміє цінувати природу – зиму та осінь, що їх так полюбляють самітники; так само ця людина прагне душевного затишку. А цього не віднайти на галасливих міських площах. Вона вчиться жити і писати неквапно. Здається, Палинський-поет сам віднайшов ключ до розуміння його поезії:

Твоя неквапність слів –
Знак золотий
Для королів мовчання.
І дарування.
Дарування слів.

Continue reading “Неквапність слів Віктора Палинського” →

З архіву “Речі” (29 вересня 2009)

Надія Мориквас

Зал книгарні «Є», де 23 вересня 2009 року Ігор Мельник презентував свою нову книгу «ЛЬВІВСЬКИЙ НОВИЙ СВІТ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії», нагадував зібрання Клубу шанувальників Львова. Автор, креативний дослідник Королівського столичного міста, який за останніх два роки видав два великі дослідження, обіцяв своїм шанувальникам ще 5 таких книжок. Насправді вийде 10. Але хто тоді міг про це знати? Continue reading “Проходи по Львові Ігоря Мельника” →

5 жовтня 2017-го минуло 108 років від дня народження Богдана Ігоря Антонича. Львівський Дім Франка гостинно запросив усіх охочих долучитися до відзначення цієї дати, зокрема, поговорити про творчість поета зі львівським письменником, перекладачем і знавцем античності Андрієм Содоморою та переглянути виставу “Зелена Євангелія” шкільного театру УКУ “На Симонових стовпах” (режисер – Євген Худзик).

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис розмови з Андрієм Содоморою. Бесідує літературознавець Данило Ільницький.

Continue reading “ПРАПЕРВНІВ ГРОМОВИЦЯ. Бесіда з Андрієм Содоморою про поезію Богдана Ігоря Антонича” →

Боба-Диґа Божена. Завтра сьогодні вчора : поезії; пер. з польської. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2017.

Ярослав Поліщук

Це третя книжка Божени Боби-Диґи в українському перекладі. На цей раз – вибране, тобто певний підсумок попередньо написаного й виданого. Раніше її вірші виходили в перекладах Олеся Гордона, Євгена Барана, Катерини Девдери. Сама авторка не раз бувала в нашій країні й охоче виступала з презентаціями своєї творчості – у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці. Нещодавно вона відвідала Київ, а також була гостею Міжнародного Шевченківського фестивалю, що проходив цьогоріч у травні на Сході країни, у Луганській області. Знайомство поетки з Україною продовжується. Continue reading “Прозирання крізь час” →

Володимир Яворський

Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Continue reading “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга” →

Перемога з бляшанкою в руці

За тих ми вмерли, що живуть за нас.
І мертві ми вернулися додому,
щоб пурпурові квіти паперові
десь там, вгорі нам пахли повсякчас.
Каліка, своєчасно що не ліг в сиру,
в літературу перебіг з окопу
і тицяє у вічі друзям по перу
ногою, котру втратив біля Чопу.
І хай він нині патетично ратує
про перемогу в золотих погонах –
вона ж, закутана в шинелю латану
збирала мідяки в ваґонах.

1957 Continue reading “МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація” →