Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Продовжувати читання “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку”

Ярослав Поліщук

«Зірка Сіону»

Знаю, що в Польщі є кілька фанів цієї поетки, які люблять розшукувати сліди її присутності. Вони об’їхали кілька міст, знайшли й зідентифікували будинки – у Львові, Рівному, Варшаві, Кракові – де вона свого часу мешкала. Була винятковою в багатьох смислах постаттю. Відтак і до сьогодні привертає увагу своєю неординарністю – як поетка, творча особистість, жінка, подруга. А рання й трагічна загибель назавше надала цій постаті ореолу мучеництва й самопосвяти. Власне у березні нинішнього року минає 100 років від дня її народження. Найвища пора, аби й нам пом’янути поетку, тим паче, що в Україні вона майже не відома. Продовжувати читання “ПОЕТКА НЕСПОКОЮ Й САМОІРОНІЇ”

Зузанна Ґінчанка (1917–1944)

Вакаційна учта

На земній тарелі сірій зеленіють щедро трави,
Ось салат з розкішних квітів, що духмяні та яскраві,
Та із миски в формі сонця, що парує білопінно,
Літо розлива гарячий, золотистий мед проміння.
В іншій мисці, почорнілій, мов опівночі кристали,
Ліг півмісяця баранок, жовтий, товстий і недбалий.
Липень щедро обсипає його боки і чересла
Цукром зір, що незліченні у цукерниці небесній.
П’ю зі дзбану чисте небо, піну хмар – очами в просинь;
Кельнер-літо на підносі сонця диню ось підносить.
Угризаюся зубами в ябка днів ясних, червоних
І ховаю в кошик серця шкірки згадок забобонно.

(«Echa Szkolne», Równe, nr 1, 1 października 1931 r., s. 2)
Рівне, надрук. 1.10.1931 р.

Продовжувати читання “Поезія Зузанни Ґінчанки”

спогадальні рефлексії з оказії 60-річчя Віктора Палинського та ще одного літературного ювілею

Надія Мориквас

Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Продовжувати читання “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”

Дмитро Журавель

***

писати для тебе вірші означає лишатись живим,
означає ще відчувати тепло онімілих судин.
рядки, що написані двічі, навряд чи когось здивують,
та мрії всіх нас годують. та мрії всіх нас годують.

писати для тебе вірші – розмовляти з самим собою,
слова не витримують пауз, вони непідвладні контролю.
писати для тебе вірші – любити тебе по-новому,
і, замість крапки в кінці, за звичкою ставити кому. Продовжувати читання “«ЖИВИ І ЛЮБИ, ЛЮБИ І ПИШИ», – кажуть мені голоси”

Презентація книжки Андрія Даниленка
From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819 – 1897) and the Formation of Literary Ukrainian (Boston: Academic Studies Press, 2016)

У рамках проекту “Лінгвістичні зустрічі” 21 листопада 2016 року у Львівському Національному університеті імені Івана Франка відбулася презентація англомовної книги Андрія Даниленка «Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819-1897) і формування української літературної мови». Вперше Кулішеві переклади Біблії і творів Шекспіра розглянуто в контексті творення нової української літературної мови у двох історичних частинах України – Галичині та Наддніпрянщині.

Продовжувати читання ““Гарячий Куліш” в дзеркалі сучасних досліджень”

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Продовжувати читання “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”

Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Продовжувати читання “«Блог» Тиберія Горобця”

Віктор Палинський

***

…Щось у нічному листопаді
Холодить душу.
…Хтось безнадійно човгає
Під вікнами,
Здіймаючи листяний
Неспокій.
Бухикає та кряхтить.
А згодом приглушено
Крякне,
Ніби добряче причастившись
Оковитою;
Не дочекавшись вранішнього
Похмілля. Продовжувати читання “ОСІННІ ОДКРОВЕННЯ”

Валентина Соболь

«Niestety, w życiu przeżywa się tylko dwie miłości prawdziwe:
pierwsza, która umiera, i ostatnia, od której się umiera»
(A. Dumas)

Порівняльний аналіз перекладів ліричної драми Івана Франка польською мовою я здійснила в доповіді на конгресі у Львові. Тут єдино із вдячністю назву імена перекладачів. Найстарший з-поміж них – український поет-молодомузівець Сидір Твердохліб (1886-1922). Наймолодша – Інеса Пьонтковска. По одному-два твори зі збірки «Зів’яле листя» переклали Тадеуш Хрушчелевський, Флоріан Неуважний, Влодзімєж Слободнік, Сидір Твердохліб, Евгеніуш Самохваленко, Єжи Литвинюк, Едвард Зих, Казімєж Анджей Яворський, Інеса Пьонтковська. А правдивою подією стало тримовне видання цілої збірки. Продовжувати читання “ЛІРИЧНА ДРАМА І.ФРАНКА «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ». Польські паралелі”

Лідія Нестеренко-Ланько

Іванові Миколайчуку

Осінь тішила соковитим виноградом, молодим вином і сміхом акторів, які зібрались підвечіркувати в маленькому помешканні в десять метрів квадратних. Їх було так багато, що вирішили розібрати і скласти диван, винесли до коридору столика, а на підлогу кинули ліжники та подушки. Господиня розстелила посередині білий обрус, подібний на долоньку щирого і теплого спілкування. На неї посипалися цукерки, печиво, канапки. Закрасувався пахучою усмішкою великий пляцок з яблуками під солодкою піною і вмить залоскотав голодних гостей чарівним запахом. Продовжувати читання “ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ. новела”

Надія Мориквас

Цю вольницю, цей простір внутрішньої свободи, відвойований у непростої долі, поет носить у своєму серці чи, може, – у великому міху за плечима з віршами-піснями і мудрими притчами, як то велося у сковородинському краї його дитинства. Здається, він знає відповідь на запитання, яке ставить сам собі:

Далекий шлях – від юності до серпня,
А там пора осінньої сльоти.
З гори здавалось, що любов безсмертна,
Так як її у серці зберегти?

Продовжувати читання “СЕРДЕЧНА ВОЛЬНИЦЯ МИКОЛИ ПЕТРЕНКА”

Роксолана Жаркова

І ви пишете собі щось вже кілька років чи кільканадцять. І ховаєте чемно в усі шухляди, що є в домі. Поряд з білизною, ґудзиками, стареньким дріб’язком: косметикою, листівками, обгортками з цукерок, фотографіями себе-маленької і… Хоча це вже моветон. Тепер все інакше: на вашому робочому столі (моніторно-комп’ютерному, звісно) ніде яблуку впасти – (читай: новий документ створити…) – стільки всіляких Word-івських заміток – з недописаними віршиками, початком минулотижневого роману (а часу ж бракує дороманізувати!), начерком новелки, що не дає спати ночами, замітками рецензії на якийсь новоперекладений українською світовий бестселер, який прочитався ще влітку на одному диханні… Продовжувати читання “МУЗА СИДИТЬ У БУНКЕРІ Західноукраїнська регіональна нарада молодих авторів відбулася в Тернополі”