Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Втім цей гурт, з його фолк-металом і хард-роком, постане пізніше, і не було ще відомої пісні Левка з рефреном “Десь далеко в Україні йде війна», бо це було ще до війни… Музичні ритми першої збірки прозвучали на тій ліричній, сповідальній і навіть ніжній ноті – на якій звучав дует Лева Скопа і музиканта Володимира Корецького. (2008 року поет присвятить пам’яті музиканта збірку «А вони йшли собі»).
«Десь на самому початку 2000-х я писав багато віршів для музиканта Володі Корецького. А він вибирав з них ті, що йому підходили, писав на них музику. І ми разом ці пісні виконували. Віршів, надрукованих на аркушах, назбиралась чимала кількість – і я роздаровував їх людям… власниками тих подарованих аркушів часто ставали мої студенти» (з передмови).

Присвята (вірш)

Дай пів тону нижче та й поруш гармонію
Упади в траву кольору надій
Краща ти за нас із своєю долею
Із багатством світу дивних-дивних мрій
Тимчасовість років довжиною в мить
Відвела нам тихо матінка-життя
Балагану зрадив я серце не болить
Ти в житті моєму ангельське дитя
Дивно пролетіло пір’ятко від птаха
Розсміявся вітер як побачив нас
А над сонцем знову блідо-сіра хмара
Барабан спокуси вигравав мій час.

Присвята (пісня)

Зайве констатувати, що первісна збірка була доповнена графічними роботами студентів. Ними ж упорядкована. Серед віршів – багато «пташиних»: «Не для кліток» ( народжується птаха), «Фанерна птаха», «Символи» (Птахи як символи добра і зла), «Літак із птахами…».

… Фанерна птахо
ти мене одна розумієш у світі
Гордим дзьобом неземним
погрожуєш небу
Питаєш і радиш мені як бути іншим таким як я
Що згоріли колись
вже не відродять сердечних утіх
На відміну від мене
розпаскудженого долею
Ти птахо знала
що все так скінчиться й не сказала
А хоч би й сказала
любові стихія сильніша віри
Бо не ми її
а вона нас вибирає вірними рабами.

Автор каже, що ці вірші – його автопортрети. Це правда, всі, хто знає Левка Скопа особисто чи звіддаля, завдяки його творам або ж діяльним кипучим проектам, розуміє, що означають ці рядки: «На відміну від мене розпаскудженого долею» (в іншому вірші – «розбещений долею»). Це означає, що мова йде про дуже щасливого чоловіка. Наділеного талантами, радісним відкриванням світу, любов’ю.
Це і наші з вами портрети, бо ми також не обділені Богом основним талантом – жити.

skop-3

Трохи

Трохи просто посмішки
Трохи просто добра
Власне тільки для себе
Залишивши діла Тихим співом

На білому

На білому-білому тлі червона
Лінія від нервового спокою кричала
Сумною радістю відомою лиш дітям
Та власною наївністю дивною
Із прагненням жити вічним Ні
Поки що без чорної театру куліси
Лише лініями червоними на білому
Кольорами цариці та кольором любові
То був не сон а просто інше щось
Може марево дивне що приносить щастя
І ще там був дивний тихий сум в очах
Та птахи неземної радісний крик
Який мав рівняння рівноцінне вічності

Прощай цитадель

Прощай цитадель хоч ми так любились
Я знаю без нас тобі не краще
У вимірі часу в пошуках щастя
Прощай і ніхто в цьому не винен
А білим світом летить білий птах
Йому все байдуже він знає істину
Він скучний бо вічний Кохати не здатний ніколи
Прощай цитадель після нас прийдуть інші
Які як і ми полюблять тебе як себе
Які як і ми над Львовом злітатимуть часто

Як характеризує пізніші поезії Левка Скопа мистецтвознавець Тетяна Думан, це «мікс життєвих переживань і казкових видінь, що переплітаються у дивних формах, іноді подібних на любовну лірику, іноді – на безпосередні дитячі віршики, а іноді – на складні поетичні конструкції із філософським підтекстом». І, мабуть, ці слова можна прикласти до його всієї поетично-музичної палітри.

Упродовж 2013-го і 2014-го в тому ж Дрогобицькому видавництві «Коло» (яке друкує розкішні монографії Лева Скопа – дослідника давнього мистецтва та реставратора живопису, та поезію, напевно – як бонус) вийшли його чотири поетичні книжки: «Новий день, старі сліди», «Ти було», «Чорний мулик» і «П’ять п’єс»; а на початку 2016-го – ще дві: «Ми заблукали» і «Просто час».

P.S. Нині маємо змогу порівняти нову (давню) збірку Левка Скопа з його деякими іншими поетичними книжками.

Advertisements