Про нову книжку Ярослава Поліщука

“Сім поглядів на війну” – таку назву має нова книжка Ярослава Поліщука, яка щойно з’явилася друком у видавництві “Дух і Літера”. Ця подія і стала приводом до нинішньої розмови з автором. Тема розмови, як і тема книжки, цілком поважна. Проте не хотілося б повторювати основні думки цієї праці, щоб не розкривати перед читачем її таємниць чи не тригерити, як модно тепер казати. Тому спробуємо поточити розмову довільно, торкаючись – у широкому сенсі – як проблематики, так і емоційного тла нової публікації.

Продовжувати читання “Rosa ventorum сучасної війни”

Надія Мориквас сторінками «Книги Присяги»

Василь Глинчак, відомий тележурналіст, культуролог і мистецтвознавець, видав обсяжний том блискучих культурологічних розвідок: Книга Присяги: публіцистика. (Львів, Сполом, 2024. – 404 с.; іл..). Книгу, що є важливим доповненням і стимулом нашої новітньої культурно-визвольної боротьби. Саме так, бо ця боротьба за людські серця та уми досі триває – за звільнення їх від нав’язаних стереотипів, за правдиві знання про нас, про наших світочів і наші цінності. Який «опір матеріалу» доводиться долати людині, яка розуміє відповідальність за свої знання як потребу передати їх іншим!

Продовжувати читання “Василь Глинчак: від культу – до культури”

Надія Мориквас про «Кримський літопис» (Київ, 2023)

В’ячеслава Гука я відкривала разом з Ігорем Калинцем чи радше з Марією Шунь й Оленою Кицан – упорядницями антології українського верлібру «Ломикамінь» (Львів, 2018), на сторінках якої ми були надруковані.

Продовжувати читання “В’ячеслав Гук про екзистенційну самотність поета”

Надія Мориквас

Ці слова належать ченцю Йосифу Даниловичу – одному із 83 персонажів книги, що вийшла наприкінці минулого року з-під пера ченця-василіянина, члена НСПУ о. Климентія Василя Стасіва, ЧСВВ: «Пастирі підпільної Церкви». – Львів: Місіонер, 2024. – 575 с.

Продовжувати читання “«Хто вірив, той мав вид людини, а хто не вірив – втрачав людяність»”

Іван Липчук

З Іваном Липчуком я познайомилася під час незабутньої поїздки «львівського десанту» в Торговицю – батьківщину Леся Мартовича (про світло цього села і його людей варто написати окремо). У програмі святкування 154-ї річниці з дня народження письменника відбувся й концерт фольклорно-етнографічного ансамблю «Торговицькі вечорниці», який вразив нас маловідомим репертуаром та особливою, гречною манерою виконання, характерною для покутської народної традиції.

Продовжувати читання “Герман, або як українізували Гриця”

Надія Мориквас

Сама назва книжки – «Ритми і рани» (Київ, 2024) – загострює слух на наше драматичне сьогодення. Ця громадянська лірика, звернена до суспільства, зачіпає найболючіші його проблеми – насамперед рани війни, які найбільше кровоточать у материнських серцях. Ця поезія покликана зцілювати, бо писалася чистокровним ліриком, тобто серцем, я би сказала – знаючим серцем.

Продовжувати читання “Ольга Кіс. У кожній жінці – Рут і Міріам”

Надія Мориквас

Є щось надзвичайно зворушливе в читанні поетичного рукопису, немовби ти стаєш причетною до авторських шукань… Виявляється, можна заблукати і в лабіринтах світла – саме до таких роздумів спонукає назва майбутньої книжки Станіслава Новицького – «Лабіринти світла».

Продовжувати читання “Станіслав Новицький. Лабіринти світла, або Дорогою прозрінь”

Надія Мориквас

Новий психологічний роман Лесі Бернакевич «Мужчина, з яким нічого не було» (Львів: Простір М, 2024) викликав щире зацікавлення в колег-спілчан і був прочитаний ще до його презентації, яка відбулася минулого місяця і на якій модератор Богдан Смоляк закинув декілька спойлерів. Отож текст зачепив наші серця несподіваністю і водночас упізнаваністю емоційних ситуацій настільки, що під час обговорення прозового твору звучала й поезія… Головна героїня Софія – вчиться на психотерапевта, а поки що заробляє на хліб друкаркою у співочо-танцювальному ансамблі. І це й інше дає їй багатющий матеріал для спостережень.

Продовжувати читання “Все, що з нами не сталося. Роздуми з приводу нового роману Лесі Бернакевич”

Людмила Островська

Цього року письменниця Надія Мориквас презентувала відразу дві книжки – поезії «Танець спійманої рибини» і прози «Повернення Білого ворона». Обидві вийшли в чернівецькому видавництві «Букрек», яке очолює ще одна наша однокурсниця Дарина Максимець. І Дарина й Надія – постійні учасниці Львівського форуму видавців, донедавна великого українського книжкового ярмарку; а ще – щорічних зустрічей однокурсників, випускників журфаку Львівського університету. Власне нам Надія представляла свої нові книжки.

Продовжувати читання “Надія Мориквас: Якби не війна, я могла б написати про митця психологічний роман”

Віктор Палинський

Читаю вірші Надії Мориквас з якоюсь незвіданою досі полегкістю… Тим паче, якщо це поезія, в тому числі і зовсім нова, як у завершальних розділах її нової книжки «Танець спійманої рибини» (Чернівці, Видавничий дім «Букрек», 2023, 123 с.). Власне – два розділи: «Відміни» і «Помежів’я»; з численними підрозділами. Що дає можливість поетичної структуризації ліричних тем та, мабуть, і темпоритмів. Як промовлянь і замовлянь; як початків і закінчень; як день і ніч… А ще – чАсові умовності, що вимагають певного зосередження на авторському «я», яке все ж намагається вислизнути, аби не бути  аж так прив’язаним до конкретної, на тим часом, віршової території.

Продовжувати читання “Відміни помежів’я”

Цього червня покутський художник Емануїл Храпко (1947 – 1999) міг би зустріти своїх 77. Знакове число, щасливих дві сімки… Я написала про нього книжку – в намаганні наблизити його до нашого часу, бо й справді відчуваю його поруч. Може, через те, що встигла зріднитися зі своїм героєм, відчула його вразливість і честолюбність (звиклий «коктейль» для творчої людини), а ще – його причетність до нас, нинішніх. Ось чому пишучи про нього, хочеться звіряти себе…

Продовжувати читання “Надія Мориквас: Дорога людино…”

Надія Мориквас

Розглядаючи книгу Богдана Смоляка «Моя найбільша війна. Рік 2022: у роздумах і відчуттях» (Львів, Апріорі, 2023) насамперед як  інтимний літературний щоденник (ба більше – інтимний публічний щоденник), відчуваєш спокусу приміряти її на себе, порівняти із власним ненаписаним щоденником 2022-го – року, що перевернув світ для усіх українців. І мова не стільки про хронологію подій – як про ті емоційні сюжети, які розгортаються в серці й уяві письменника із загостреним  почуттям власної відповідальності перед часом. Бо ніхто не скаже твоєї правди за  тебе. Ніхто замість тебе не виграє твою найбільшу війну. Здається, як не напишеш – тебе розірве  або ж навпаки – швидкозмінні хроніки притлумлять  ті  чисті емоції, що й були істинним відгуком на події, і тобі вже ніколи не вдасться позбирати докупи  слова-перли, слова прозріння, ту первісну правду, яка тобі відкрилася.

Продовжувати читання “Досвід співпереживання”

Танець спійманої рибини: поезія. Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2023. 128 с.: іл. ISBN 978-966-997-197-5

Я дуже рідко щось пишу про нові книжки, бо цілковито переконаний, що на це спроможний лише всевладний час, який і визначає справжню вартість книги, а мої слова – тут нічого не значать, проте скажу дещо про нову поетичну збірку Надії Мориквас «танець спійманої рибини», що побачила світ наприкінці 2023 року у чернівецькому Видавничому домі «Букрек».

Продовжувати читання “В’ячеслав Гук про нову поетичну книжку Надії Мориквас “Танець спійманої рибини””

Ігноруючи популярність і наклади, Василь Шкурган здебільшого пише гуцульським мовним діалектом. Це письмо з архаїчною метафорикою поглиблює поетичне сприйняття істини, яка відгукується в нашій пам’яті, дарма що вдаємося до словничків, що супроводжують твори Шкургана. Такий вибір поета — його давня … Продовжувати читання Василь Шкурган: Шо си робит в раю?

Надія Мориквас

Україна здобуває світ через мистецтво і знання. Бо світ толерує таланти,  успішних, знаменитих  і сильних людей… Таких, як Соломія Крушельницька, славний  ювілей якої продовжує відлунювати  в культурному світі. Наприкінці квітня солоспіви Соломії  виривалися поза стіни Хорватської  читальні на Трсаті –  найвищої горі Рієки, де зазвичай проводять свої заходи й учасники українського культурно-просвітнього товариства «Дніпро – Рієка». «Річ» вже писала про це товариство, осердя якого склали українські музиканти, що приїхали в Рієку на запрошення місцевого театру в кінці 90-х, коли Хорватія після закінчення своєї  війни за Незалежність відновлювала  культуру й відчувала брак фахівців, і насамперед – креативне подружжя Камінських.

Продовжувати читання “Співи над Рієкою: українська музична експансія”

Надія Мориквас

Життя невпинне й неспинне, як ці дерева, що можуть нас перетривати. Якщо ми їх не зрубаємо. Доти вони будуть стояти, як античний герой Антей, всотуючи соки  рідної землі. Востаннє ми так стояли  на останній безкровній революції на майданах-2004. А тепер ми біжимо-летимо чи втікаємо. Словом, в безперевному русі, часом не в змозі зупинитися й зосередити погляд на вкрай важливому. Як багато залежить від усміху кожного дня, бо дні продовжують усміхатися – в перервах між сиренами і зведеннями з фронтів. Найбільше тривожать і найбільше болять звістки про друзів і знайомих, звістки домашні; найбільше лякає невідомість.

Продовжувати читання “(ПРОТИ)СТОЯННЯ”

Надія Мориквас

Щоби поговорити про Богдана,  а така потреба виникла в мене у зв’язку із співпереживанням його ювілею, що  співпав цьогоріч  із моїм, – треба було спершу походити з ним  Камінкою. Так він любовно, на старий лад, називає Кам’янку-Бузьку над Бугом, яка вироcла на тих каменюках, що їх останній льодовик докотив аж до Львова… Бо тільки в  рідному місті чоловік може відкритися цілком несподівано – наприклад, виставкою своїх живописних робіт! Чи ж багато людей знає, що Богдан Смоляк, поет, прозаїк, есеїст, літературознавець – ще й  художник? 

Продовжувати читання “Поговорити про Богдана…”

Розмовляла Надія Мориквас

Задля промоції української книжки та підтримки наших збройних сил – така двоєдина мета проекту волонтерської ініціативи «Львівський Лицар» під красномовною назвою «Читаючи – воюєш». #читаючивоюєш

Продовжувати читання “Ольга Садов’як-Якубів: Будь-яке зернятко передбачає плід”