Володимир Яворський

Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Продовжувати читання “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”

Перемога з бляшанкою в руці

За тих ми вмерли, що живуть за нас.
І мертві ми вернулися додому,
щоб пурпурові квіти паперові
десь там, вгорі нам пахли повсякчас.
Каліка, своєчасно що не ліг в сиру,
в літературу перебіг з окопу
і тицяє у вічі друзям по перу
ногою, котру втратив біля Чопу.
І хай він нині патетично ратує
про перемогу в золотих погонах –
вона ж, закутана в шинелю латану
збирала мідяки в ваґонах.

1957 Продовжувати читання “МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація”

Надія Мориквас

Ми говоримо про великоформатне полотно невідомого художника XVIII століття, яке вважається шедевром. Львів’яни, яким пощастило побачити відреставровану картину “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго”, виставлену в залі Музею етнографії та художнього промислу упродовж травня, захоплені (інша річ, що не так вже й багато людей вчасно дізналися про виставку – про це пізніше). Для молодого, та вже досвідченого, реставратора Олега Карапінки презентація відреставрованого полотна стала першою публічною демонстрацією його праці. Продовжувати читання “ОЛЕГ КАРАПІНКА: реставратор – як лікар: йому неважливий статус пацієнта”

Оксана Денис

Краса врятує світ. Ця накопичена віками істина відклалась в побутовій культурі українців, яку вони пронесли протягом тисячоліть ще з трипілля і до наших днів. Вона в українській сорочці, рушнику, килимку, розмальованих церквах і хатах, різьблена на дерев’яних елементах побутових речей та архітектури. Ужиткове мистецтво України багате різноманіттям взорів і кольорів та насичене незбагненними письменами наших далеких предків.

Коли Ірина запросила на відкриття свого невеличкого «Музею українського народного мистецтва» в невеличкому містечку Ханенбах консула України в Німеччині у Франкфурті, він зі здивуванням сказав: «О, це перший український музей в Німеччині». Продовжувати читання “Музей українського народного мистецтва в Німеччині”

(Київ: Смолоскип, 2016)

29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.

Продовжувати читання “Львівська презентація книжки “Муза і чин Остапа Луцького””

Надія Мориквас

З кінця 90‑х в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема щоденникової, прози. Люди вивільнилися, запрагли виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000‑х виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів». Продовжувати читання “«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської”

Остання дорога: Роман. Богдан Мельничук. – Тернопіль: видавництво «Крок», 2016. – 173 с.

Віктор Палинський

1. Це така книжка

Гадається, що створити подібний роман спроможний письмак, який здавна вже осягнув, наскільки це можливо, себе; вивірив свої прийдешні тексти, напевне, й здолав межу відчаю, загартувавшись у цьому вогневирі та заклавшись від просторікувань і базікань. Тут, я застановився, міркуючи, що збиваюся на дещо пафосний штиб. Втім, правдивість кожного слова все ж скерувала в русло злагоди зі собою й дозволила провадити далі…
Продовжувати читання “БОГДАН МЕЛЬНИЧУК: дорогою життя”

Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Продовжувати читання “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку”

Ярослав Поліщук

«Зірка Сіону»

Знаю, що в Польщі є кілька фанів цієї поетки, які люблять розшукувати сліди її присутності. Вони об’їхали кілька міст, знайшли й зідентифікували будинки – у Львові, Рівному, Варшаві, Кракові – де вона свого часу мешкала. Була винятковою в багатьох смислах постаттю. Відтак і до сьогодні привертає увагу своєю неординарністю – як поетка, творча особистість, жінка, подруга. А рання й трагічна загибель назавше надала цій постаті ореолу мучеництва й самопосвяти. Власне у березні нинішнього року минає 100 років від дня її народження. Найвища пора, аби й нам пом’янути поетку, тим паче, що в Україні вона майже не відома. Продовжувати читання “ПОЕТКА НЕСПОКОЮ Й САМОІРОНІЇ”

спогадальні рефлексії з оказії 60-річчя Віктора Палинського та ще одного літературного ювілею

Надія Мориквас

Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Продовжувати читання “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”

Презентація книжки Андрія Даниленка
From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819 – 1897) and the Formation of Literary Ukrainian (Boston: Academic Studies Press, 2016)

У рамках проекту “Лінгвістичні зустрічі” 21 листопада 2016 року у Львівському Національному університеті імені Івана Франка відбулася презентація англомовної книги Андрія Даниленка «Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819-1897) і формування української літературної мови». Вперше Кулішеві переклади Біблії і творів Шекспіра розглянуто в контексті творення нової української літературної мови у двох історичних частинах України – Галичині та Наддніпрянщині.

Продовжувати читання ““Гарячий Куліш” в дзеркалі сучасних досліджень”

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Продовжувати читання “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”