20 червня поховали на острові Хортиця українську поетесу Марію Брацило – вона народилася 36 літ тому у Запоріжжі.

Це – останній оприлюднений текст Марини:

А він мовчить – затерплий в горлі голос:
Чи то не вперше краще промовчать
Про те, що стільки ніжності навколо,
Про те, що стільки сумніву в очах.

Продовжувати читання “Марія Брацило: «Я ніколи тобі не мину»”

Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”

Ярослав Поліщук

Власне рік, як відійшла у кращі світи видатна польська поетка й класик світової поезії ХХ століття Віслава Шимборська. Про міру її таланту все менше сперечаються, оскільки книги цієї авторки почитні в цілому світі, а її творче новаторство надихає багатьох поетів молодших поколінь – як у Польщі, так і далеко за її межами. Про загадку популярності Шимборської пишуть солідні томи. У чому ж вона? Мабуть, у виробленні такого універсального письма, яке надавалося б до перекладу. Шимборська старанно продумувала кожен свій образ, а загалом в її поезії, попри цілком природну речову конкретику, завжди присутній дух високого узагальнення, синтезу, есенціональності, що промовляє до людини взагалі, незалежно від раси, національності, віросповідання, культурної приналежності. Продовжувати читання “ОСТАННЯ ЗБІРКА ВІСЛАВИ ШИМБОРСЬКОЇ”

Любов Бенедишин

Скрижальний жаль

Не віриться, що тут був Рай…
Бедлам!
Чи Сам-Один людину в пекла виборю?
Я все їй дав.
Я душу в неї вклав.
Вручив найголовніше – право вибору.

Я не стеріг ту яблуньку в саду…
Застерігав од щастя бутафорного…
Скрижальний жаль.
І слово – у чаду.
Свічу, дивлюсь
у вічі дневі чорному.

Гнобити – зась.
І гніватись – дарма.
Латентний абсолют – ні кроку хибного.
Я Бог.
А в Бога – вибору нема.
(Казав: не сотвори собі подібного!) Продовжувати читання “Любов Бенедишин: «А МАЙБУТНЄ – СЕБЕ УЖЕ ЗГАДУЄ…»”

Юр Волощак

У Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак…

Цілком недалеко від Миколаєва уперше в житті почув це слово «толока» – пів століття тому у Малій Горожанці й присілку Саска між селами Новосілка Опарська й Устя. Там на толоку пасти корів збиралися по черзі пастушки – і пасли, і грали у футбол, ганяли бабок, жаб і ондатр, ловили руками щупаків по калабанях, а гусей на сильця. А Дністер розливався навесні і затоплював усі пасовиська, де була толока, підступаючи зрідка ледве чи не до хати прабабці Насті Тимків, у якої колись було 12 дітей, з бідосі і хворіб вимирали, а лишилися тільки Гринь, Михайло і Марися, а Степана москалі підняли на штики за партизанку – й ніхто не пустив сльози, навіть прабабця Настя, бо вимордували би ціле село. Продовжувати читання “ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ”

Підготував Юр Волощак

Що зроблене з того, про що написано у Заповіті, а що ще потрібно зробити?

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Ця частина Заповіту виконана нашими попередниками, сучасниками Тараса, котрі зуміли організувати повернення його святих мощів в Україну – поважніше, урочистіше і, мабуть більш велелюдно, ніж повернення в Київ Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. Хоча перешкод тому було ох як багато від самого початку. Продовжувати читання “Що нам заповів Шевченко?”

Оглядач

Shakespeare’s Sonnets. Шекспірові сонети. Переклад з англійської Наталії Бутук. Редактор Марія Габлевич. – Дрогобич: Коло, 2011.

Визначною, хоч і не вельми помітною подією 2011-го «книжкового» року стала поява нової книжки «Шекспірових сонетів» у перекладі Наталі Бутук під редакцією Марії Габлевич. Продовжувати читання “ЦЕЙ ВІЧНО АКТУАЛЬНИЙ ШЕКСПІР”

Надія Мориквас

«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».

Продовжувати читання “Валерій Шевчук про світло і темряву”

Ігор Мельник

12 вересня усе прогресивне і  свідоме українство відзначало 20-річчя створення Народного Руху  України за перебудову. Мені довелося  бути причетним до процесу творення  Руху у 1988–1989 роках, тож дозволю собі нагадати про деякі епізоди тих подій. Продовжувати читання “МОЇ РУХІВСЬКІ ПРИГОДИ 20 РОКІВ ТОМУ (спогади  очевидця) “

Монографія Ярослава Поліщука «І ката, і героя він любив…», присвячена Михайлові Коцюбинському ( К.: ВЦ “Академія”, 2010), вкотре підтвердила амплуа вченого як невтомного Перечитальника нашої вершинної літератури, який так би мовити надає класикам сучасного звучання. Як вважає одна з перших рецензентів монографії доктор філолог. наук Н. Шумило, дослідник не просто інтерпретує твори, він творить нову стратегію критичного осмислення класика нашої літератури ХХ століття. Ця книжка – нове слово про М. Коцюбинського. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Моя оцінка складніша…»”

Дмитро Киянченко

Багатогранна і неординарна життєва і творча біографія подружжя художників Надії Компанієць-Киянченко і Юрія Киянченко. Є в ній і незабутні сторінки, пов’язані зі Львовом. Так сталося, що молодому подружжю, котрому з перших днів Другої світової війни доля послала нелегкі випробування, вперше довелося приїхати до Львова 1943 року. Продовжувати читання “Львівський фрагмент родинної історії художників Киянченків”