Від Шевченка до Неборака
Ільницький М. М. Читаючи, перечитуючи…
Літературознавчі статті, портрети, роздуми.
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2019. 320 с.
Позначка: Ярослав Поліщук
Літературний палімпсест Києва
До дефініції міста найбільшою мірою пасує метафора палімпсесту, в якому чинники взаємно накладаються за законом додавання: «мармуровий листок на листку», «сталь на сталі», «камінь на камені». І це нашарування елементів можна трактувати подвійно: в естетичному сенсі як перевагу сили міста та нескінченних можливостей його експансії, а також у філософському сенсі – як заклик до необхідної редукції, до визволення з-під влади нагромаджень, усунення нашарувань, що дасть змогу побачити те, що істотне й первинне, що пов’язане з витоками[1].
Продовжувати читання “Літературний палімпсест Києва”
Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»
Майже ювілейне
Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.
Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»”Поезія по-донецьки
Починати з того, чим є поезія, не випадає. Дарма що кожен з тих, хто відчуває причетність до віршованого слова, таки ставить перед собою це непросте питання, навіть якщо не формулює його публічно. Так само утертою істиною виглядатиме твердження, що форма поезії залежить від часу й місця її творення. А проте не перестаєш дивуватися, наскільки різні смисли може видобувати поетичне слово, що належить перу різних авторів, які близькі одне одному за місцем проживання, та й за поколіннєвою ознакою. Продовжувати читання “Поезія по-донецьки”
Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ
Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”
Дух «мокрої псини»
Сергій Жадан. Інтернат [Текст] : роман. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2017. – 336 с.
Писати про війну на Сході України стало в сучасній українській літературі популярним і навіть модним заняттям. Перша хвиля воєнної літератури припала на 2015-2016 роки. Це були в основному твори, написані за гарячими слідами подій – вони або спиралися на свідчення учасників кривавих подій, або були безпосередніми спогадами тих, хто пройшов крізь вогонь. На черзі, отже, створення текстів, які б запропонували оцінку війни з певної дистанції, з певною дозою рефлексії над тим, що відбувається, не лише з емоційними оцінками побаченого й пережитого. Чи такі твори народжуються вже, чи народяться в найближчому майбутньому? Який матимуть резонанс у суспільній думці, чи сягнуть рівня великої літератури? Поки нелегко відповісти на такі питання. Продовжувати читання “Дух «мокрої псини»”
Прозирання крізь час
Боба-Диґа Божена. Завтра сьогодні вчора : поезії; пер. з польської. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2017.
Це третя книжка Божени Боби-Диґи в українському перекладі. На цей раз – вибране, тобто певний підсумок попередньо написаного й виданого. Раніше її вірші виходили в перекладах Олеся Гордона, Євгена Барана, Катерини Девдери. Сама авторка не раз бувала в нашій країні й охоче виступала з презентаціями своєї творчості – у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці. Нещодавно вона відвідала Київ, а також була гостею Міжнародного Шевченківського фестивалю, що проходив цьогоріч у травні на Сході країни, у Луганській області. Знайомство поетки з Україною продовжується. Продовжувати читання “Прозирання крізь час”
ПОЕТКА НЕСПОКОЮ Й САМОІРОНІЇ
«Зірка Сіону»
Знаю, що в Польщі є кілька фанів цієї поетки, які люблять розшукувати сліди її присутності. Вони об’їхали кілька міст, знайшли й зідентифікували будинки – у Львові, Рівному, Варшаві, Кракові – де вона свого часу мешкала. Була винятковою в багатьох смислах постаттю. Відтак і до сьогодні привертає увагу своєю неординарністю – як поетка, творча особистість, жінка, подруга. А рання й трагічна загибель назавше надала цій постаті ореолу мучеництва й самопосвяти. Власне у березні нинішнього року минає 100 років від дня її народження. Найвища пора, аби й нам пом’янути поетку, тим паче, що в Україні вона майже не відома. Продовжувати читання “ПОЕТКА НЕСПОКОЮ Й САМОІРОНІЇ”
АПОЛОГІЯ «ДОБРОЇ ЛЮДИНИ» (Рефлексія родинної історії у щоденниках Юрія Луцького)
Щоденник – винятковий за своїми якостями літературний документ. Його завданням є, власне кажучи, впровадити читача в таємниці авторського світогляду та світорозуміння. Проте це завдання може бути реалізоване по-різному, а розвинена та врозмаїчена поетика діарію ХХ століття нерідко спонукає нестак до відкриття таємниць, як, навпаки, до їх завуальовування та заклинання. Продовжувати читання “АПОЛОГІЯ «ДОБРОЇ ЛЮДИНИ» (Рефлексія родинної історії у щоденниках Юрія Луцького)”
ОСТАННЯ ЗБІРКА ВІСЛАВИ ШИМБОРСЬКОЇ
Власне рік, як відійшла у кращі світи видатна польська поетка й класик світової поезії ХХ століття Віслава Шимборська. Про міру її таланту все менше сперечаються, оскільки книги цієї авторки почитні в цілому світі, а її творче новаторство надихає багатьох поетів молодших поколінь – як у Польщі, так і далеко за її межами. Про загадку популярності Шимборської пишуть солідні томи. У чому ж вона? Мабуть, у виробленні такого універсального письма, яке надавалося б до перекладу. Шимборська старанно продумувала кожен свій образ, а загалом в її поезії, попри цілком природну речову конкретику, завжди присутній дух високого узагальнення, синтезу, есенціональності, що промовляє до людини взагалі, незалежно від раси, національності, віросповідання, культурної приналежності. Продовжувати читання “ОСТАННЯ ЗБІРКА ВІСЛАВИ ШИМБОРСЬКОЇ”
Ярослав Поліщук: «Моя оцінка складніша…»
Монографія Ярослава Поліщука «І ката, і героя він любив…», присвячена Михайлові Коцюбинському ( К.: ВЦ “Академія”, 2010), вкотре підтвердила амплуа вченого як невтомного Перечитальника нашої вершинної літератури, який так би мовити надає класикам сучасного звучання. Як вважає одна з перших рецензентів монографії доктор філолог. наук Н. Шумило, дослідник не просто інтерпретує твори, він творить нову стратегію критичного осмислення класика нашої літератури ХХ століття. Ця книжка – нове слово про М. Коцюбинського. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Моя оцінка складніша…»”
На хресті долі. Зузанна Ґінчанка
Поетка, знана завдяки своєму псевдоніму, запам’яталася своїм сучасникам яскравою, неповторною вдачею, вражаючим молодим талантом. Проте її планида була жорстоко-немилосердно, через те потенційну силу літературного таланту поетці розкрити не вдалося. У її короткому житті поєдналися враження од кількох міст, із якими пов’язала доля, – від провінційного Рівного почерез столичну Варшаву до славного Львова та древнього Кракова. Не менш чудернацько поєдналися в її таланті впливи різних національних культур цього реґіону – єврейської, польської, російської, української. Пізніше всю цю етнічну екзотику-мозаїку швидко ліквідував повоєнний СРСР звичними для нього бульдозерними методами. Проте Зузанна Ґінчанка не дожила до цих подій червоного тоталітаризму, бо стала жертвою тоталітаризму брунатного. Вона загинула в період Другої світової війни, розділивши стражденну долю свого народу. Продовжувати читання “На хресті долі. Зузанна Ґінчанка”
ТЕМРЯВА ПІД ЛІХТАРЕМ
Марко Павлишин. Ольга Кобилянська: Прочитання. – Харків: Акта, 2008. – 360 с.
Утеча від стереотипу
Про Ольгу Кобилянську в нас писано-переписано!.. Спершу, ще за життя, нею захоплювалися модерністи (знаю, що точніше було б писати: її творами захоплювалися, але в цьому разі свідомо вдаюся до двозначного формулювання). Потім підняли на щит комуністичної пропаганди радянські літератори, педалюючи соціально-класову проблематику, що порушувалася в її творах (а хто з великих талантів не торкався такої проблематики й не критикував суспільних відносин?). Урешті, на зорі вкраїнської Незалежності за тему міцно вхопилися феміністки й, нервово жестикулюючи, заговорили про рафіновану стать у прозі Кобилянської, про її жіночу меланхолію-депресію або й, у крайнощах, про лесбійські схильності. Словом, якщо вже з’явилася потреба знайти український відповідник Вірджинії Вулф чи Сильвії Платт, то ось, маєте – Кобилянська! Продовжувати читання “ТЕМРЯВА ПІД ЛІХТАРЕМ”
РІЧ 