Дмитро Киянченко

Багатогранна і неординарна життєва і творча біографія подружжя художників Надії Компанієць-Киянченко і Юрія Киянченко. Є в ній і незабутні сторінки, пов’язані зі Львовом. Так сталося, що молодому подружжю, котрому з перших днів Другої світової війни доля послала нелегкі випробування, вперше довелося приїхати до Львова 1943 року.

…Після того як Надія за дротами концтабору Хорольська яма знайшла свого чоловіка, й Господь поміг вивільнити його з німецького полону, подружжя оселилося в окупованому Києві. Коли фронт впритул наблизився до столиці, а німці почали лютувати, за порадою знайомих вирішила їхати на Захід – спочатку до Львова, а потім у Брно (Чехо-Словаччина). Відносно благополучно здолали чималу відстань і опинилися у місті, яке вразило величною красою, приязню людей, котрі запропонували свою допомогу. У Львові Надія і Юрко потоваришували із Мироном Луцьким, активним громадським діячем. До речі, після війни, коли, долаючи всілякі негаразди, знову повернулися до Києва, вони відновили контакти з Мироном і його дружиною Любою. Протягом тривалого часу листувалися з ними. Дуже прикро, що листи не збереглися… Не зважаючи на окупацію, культурне життя у галицькій столиці було досить жвавим. Львівська спілка художників влаштовувала виставки, працювали галереї, де можна було експонувати, а при нагоді навіть продавати, свої твори. Надія і Юрко знайшли порозуміння і підтримку в мистецькому середовищі: почали активно працювати, експонувати свої полотна. На жаль, залишилися тільки дві роботи, написані в ті часи. Це “Львівська вуличка” (1943) Надії Компанієць та “Львів’янка” (1943) Юрія Киянченка. Щоправда, в сімейному архіві є фото картини Н. Компанієць “Собор св. Юра”, де зображено, як можемо здогадатися з вигляду святково вбраних людей, один із вихідних днів, себто неділю. Служителі церкви, молодь, діти і поважні львів’яни вийшли з собору: одні спілкуються, інші – поспішають до дому. Навіть можна припустити, що п’ять хвилин тому, проголошуючи проповідь, до них звертався з амвону сам митрополит Андрей Шептицький! Але доводиться констатувати, що доля цього полотна мені невідома…

Нещодавно віднайшлася робота Н. Компанієць “Діти в національних костюмах”. Де саме вона була написана: у Львові чи Брно, – це поки що також невідомо. Водночас така цінна знахідка додає впевненості в тому, що це не остання із знайдених робіт Киянченків 1943 – 1945 рр. Достеменно познайомитися з доробком нашої родини допоможуть спогади і альбом “Киянченки: Життя, творчість. Спогади. Альбом / Автор спогадів, упорядник: Д. Киянченко / Редактори: Оксана Ковальова, Наталя Лисенко-Єржиківська. Макет, художнє оформлення і комп’ютерна верстка: Іван Григор’єв, Яна Виногродська” (К.: Успіх і кар’єра, 2008. – 128 с.)

Ця книжка, завдяки моїй наполегливості, а писав і упорядковував її я з великою шаною і любов’ю до майстерності своїх батьків, до їхнього вірного кохання, вийшла, так би мовити, авторським коштом, тиражем 1000 екземплярів. З огляду на львівську сторінку в їхній біографії, а також своєї дружини – балерини Наталії Захарченко-Киянченко (у 1971–1972 рр. працювала в Львівському оперному театрі), я подарував декілька екземплярів цієї книжки бібліотекам міста. З свого боку маю надію, що озвуться люди, які знайомі з творчістю моїх батьків.

Нижче представлено репродукції львівських робот Надії Компанієць-Киянченко (1913–2003) та Юрія Киянченко (1911–1989).

м. Київ

Advertisements