Богдан Смоляк

Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Продовжувати читання “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.”

Віктор Палинський

1. А якщо так?..

…Богдан Чепурко – один із найбільш загадкових сучасних українських поетів. Додам, парадоксальних. Постійно – на людях і, разом з тим, цілком відсторонений, не надто публічний. Приглушено-зворушливий у своїх найвдаліших поетичних сентенціях і, водночас, дещо галасливий у подеяких витворах громадянської лірики (хоч і тут – надійно-професійний). Продовжувати читання “„У часопросторі („не”)проминання””

Ігор Калинець

Серед поетів, які впевнено увійшли в нашу літературу в незалежній Україні, ім’я Юлії Курташ-Карп не тільки не губиться, але й, навпаки, щораз більш вигранюється своєю зрілістю й оригінальністю. Я мав приємність вітати її талант на початку входження в літературу, слідкую за її впевненим поступом сьогодні. Продовжувати читання “ІЗ МАТЕРИКА МАЛОГО КОСМОСУ”

Сергій Жадан. Інтернат [Текст] : роман. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2017. – 336 с.

Ярослав Поліщук

Писати про війну на Сході України стало в сучасній українській літературі популярним і навіть модним заняттям. Перша хвиля воєнної літератури припала на 2015-2016 роки. Це були в основному твори, написані за гарячими слідами подій – вони або спиралися на свідчення учасників кривавих подій, або були безпосередніми спогадами тих, хто пройшов крізь вогонь. На черзі, отже, створення текстів, які б запропонували оцінку війни з певної дистанції, з певною дозою рефлексії над тим, що відбувається, не лише з емоційними оцінками побаченого й пережитого. Чи такі твори народжуються вже, чи народяться в найближчому майбутньому? Який матимуть резонанс у суспільній думці, чи сягнуть рівня великої літератури? Поки нелегко відповісти на такі питання. Продовжувати читання “Дух «мокрої псини»”

Надія Мориквас

Мова піде про нову книжку поезій В. Палинського «Ріка тече» (Львів, «Апріорі», 2017). Так називається і один з її семи розділів. (Назви інших: «Сад тиші», «Ностальгія за справжнім», «Осінні одкровення», «Синій сніг», «Повернення снігу», «Тінь древа»)… Саме широкий, майже епічний, плин ріки (а не бистрої річки) найліпше передає настрій цієї поезії і її автора.

Це настрій людини великого міста, яка вміє цінувати природу – зиму та осінь, що їх так полюбляють самітники; так само ця людина прагне душевного затишку. А цього не віднайти на галасливих міських площах. Вона вчиться жити і писати неквапно. Здається, Палинський-поет сам віднайшов ключ до розуміння його поезії:

Твоя неквапність слів –
Знак золотий
Для королів мовчання.
І дарування.
Дарування слів.

Продовжувати читання “Неквапність слів Віктора Палинського”

З архіву “Речі” (29 вересня 2009)

Надія Мориквас

Зал книгарні «Є», де 23 вересня 2009 року Ігор Мельник презентував свою нову книгу «ЛЬВІВСЬКИЙ НОВИЙ СВІТ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії», нагадував зібрання Клубу шанувальників Львова. Автор, креативний дослідник Королівського столичного міста, який за останніх два роки видав два великі дослідження, обіцяв своїм шанувальникам ще 5 таких книжок. Насправді вийде 10. Але хто тоді міг про це знати? Продовжувати читання “Проходи по Львові Ігоря Мельника”

Боба-Диґа Божена. Завтра сьогодні вчора : поезії; пер. з польської. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2017.

Ярослав Поліщук

Це третя книжка Божени Боби-Диґи в українському перекладі. На цей раз – вибране, тобто певний підсумок попередньо написаного й виданого. Раніше її вірші виходили в перекладах Олеся Гордона, Євгена Барана, Катерини Девдери. Сама авторка не раз бувала в нашій країні й охоче виступала з презентаціями своєї творчості – у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці. Нещодавно вона відвідала Київ, а також була гостею Міжнародного Шевченківського фестивалю, що проходив цьогоріч у травні на Сході країни, у Луганській області. Знайомство поетки з Україною продовжується. Продовжувати читання “Прозирання крізь час”

Надія Мориквас

З кінця 90‑х в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема щоденникової, прози. Люди вивільнилися, запрагли виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000‑х виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів». Продовжувати читання “«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської”

Остання дорога: Роман. Богдан Мельничук. – Тернопіль: видавництво «Крок», 2016. – 173 с.

Віктор Палинський

1. Це така книжка

Гадається, що створити подібний роман спроможний письмак, який здавна вже осягнув, наскільки це можливо, себе; вивірив свої прийдешні тексти, напевне, й здолав межу відчаю, загартувавшись у цьому вогневирі та заклавшись від просторікувань і базікань. Тут, я застановився, міркуючи, що збиваюся на дещо пафосний штиб. Втім, правдивість кожного слова все ж скерувала в русло злагоди зі собою й дозволила провадити далі…
Продовжувати читання “БОГДАН МЕЛЬНИЧУК: дорогою життя”

Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Продовжувати читання “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку”

Олександр Тарасенко

У порівнянні з іншими творами автора «Карбід» – найоб’ємніший твір, причому йдеться не про його обсяг, а про створення й опис цілого світу, «у якому з восьми головних героїв, шестеро – злочинці» (А. Любка). А примарний (Вед)Медів не є таким уже містичним, яким видається на початку твору.
Передусім варто зауважити, що роман є авантюрним, і то не в розумінні «пригодницький», а – «ризикований», глобальний у своєму задумі, причому настільки, що розмах сягає розміру цілої країни (!), як, власне, й амбіції автора. Продовжувати читання “АНДРІЙ ЛЮБКА: «Карбід», або Бандитська корпорація, легалізована суспільством (2015, Meridian Czernowitz)”

Соболь В. Українське бароко. Тексти і контексти. – Варшава:
Видавництво Варшавського університету, 2015. – 382 с.

Леонід Ушкалов

Я вже давно, щонайменше років із двадцять, досить уважно слідкую за науковою творчістю Валентини Соболь. І книга, про яку хочу сказати кілька слів, видається мені чи не найкращим з усього, що належить перу шановної Авторки, свого роду підсумком усього того, що було зроблено нею за чверть століття вивчення історико-літературної проблематики, в осередді якої перебуває українське літературне бароко. Продовжувати читання “ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО (за сторінками книги Валентини Соболь)”