Поезія як вразлива мембрана, яка реагує на найтоньші відблиски світла, які ще відбиває найглибша темрява і які ось-ось зникнуть, або на те, що за межами досвіду. Та хто з нас може судити про досвід душі поета, який пише не-словами, між словами і – музикою? Можливо, він творить поетичний постскриптум до нашого світу…
Продовжувати читання “Олександр Клименко. Написане не-словами”
Насправді поезія Уляни Глинчак оприявнює жіноче обличчя на тлі війни чи, радше, воно випливає з тіла війни – як символ жінки, матері, яка чекає, вірить і бореться власне своєю вірою в життя. Авторка народилася та виросла у Львові, з 1991 року перебуває в Канаді. Відтак її поетична візія сучасної України і національне світовідчуття творяться та увиразнюються, без перебільшення, на межі світів.
Продовжувати читання “Уляна Глинчак: У війни не жіноче лице”
***
Якби я була вишнею,
Я б встеляла білим цвітом
Землю цю грішну,
Якби я була птахом,
Я б розсікала небо,
Сизим крилом,
Ігноруючи популярність і наклади, Василь Шкурган здебільшого пише гуцульським мовним діалектом. Це письмо з архаїчною метафорикою поглиблює поетичне сприйняття істини, яка відгукується в нашій пам’яті, дарма що вдаємося до словничків, що супроводжують твори Шкургана. Такий вибір поета — його давня … Продовжувати читання Василь Шкурган: Шо си робит в раю?
1000 слів в устах моїх стануть
cпогадом-спомином
скалкою гострою
віршами ніжними, прозою
болем колючим, погрозою
1000 слів тобі ще не встигла
сказати…
ADAGIO
Бувають сни пронизливі й безжальні,
геть очманілі явою смертей.
І нудить світом у маленькій спальні
Магічна казка тисячі ночей…
Десь за вікном вистрілюють тюльпани
і гілля сакур, мов бікфордів шнур,
горять пересторогою омани
невинних солов’їних партитур.
«Меса морів». Рукопис
І.
*
День закипає від охань і недорік,
Я чуженію, де зв‘язаний пуповиною,
Рік набігає, вловлюю проминальність
В ліловім суцвітті висі Продовжувати читання “Люди – небесні листівки / Підписані на землі”
З цієї ріки п’єш – і не можеш напитися. Джерелом творчості поета є Бог, небо і Україна, а вони бездонні й безкінечні.
З ювілейної авторської добірки Богдана Чепурка, якому цього року виповнилося 70.
З найновішої книжки поезій «Дивина»
Ці поезії, що вийшли недавно в одному з тернопільських видавництв – невеликим накладом і коштом автора, вражають глибинним чуттєвим та інтелектуальним зв’язком поета з Божим світом, з космосом української душі. Бажанням ніби зникнути в ньому. Як і всяка інша Чепуркова книга поезій, якою автор скроплює світ, немов дорогоцінною росою, вона потребує промоції і бодай найменших наших зусиль задля ширшого її прочитання. З цією метою Річ починає публікацію її окремих фрагментів.
Чи квітка, чи людина – неповторно сутнісні, тож чи не кожну добірку можна було б назвати „Квітка людей”: всі ми в душевному житті й земних долях – дивовижно різні й однаковісько щасливі.
Богдан Чепурко Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»”
Прочини вікно до моєї долі
Запали смолистий ліхтар
І тримай його світло до ночі –
Гойним буде наступний день
Притули чоло до моєї скроні
Буде благісно, вільно, притульно,
Сніжно – буде вість,
Її принесуть на крилах останні птахи Продовжувати читання “Здається, що мить ця безмежно тривка”
Ці нові вірші знаного поета – своєрідні реквієми-посвяти відійшлим і ще не відійшлим братам по перу й по духу, тут йдеться про історичну пам’ять загалом. Перші 7-8 поезій присвячені пам’яті Григора Мовчанюка, Славка Павуляка, Петра Сороки, Василя Пилип’юка й розстріляних поетів.
Ой ти дубе горелюбий,
Розпрощаймось в ранню рань:
Не шуми мені край зруба –
В прірву серця ніжно глянь! Продовжувати читання “«Нас ніколи таких вже не буде»”
Валерій Ілля «Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть». Т. Шевченко Вже до вічности півкроку та з півсотні кроків ще до хати де чекають золоті снопи колядки – голос Коліди гой святе Родздво йдуть … Продовжувати читання Колядка за Україну
Бувають люди розлогі, як карта світу.
Острови замість очей.
А там живність усяка,
Рослинність небачена.
Твердь між ними
До неба простягається.
Повітря сьорбаєш:
“Хай цей острів не закінчується,
Хай вода з нього питною буде,
Сіль священною,
Камінь великий – не спотиканням…”
Рівно до того місця,
Де місяць у водах дині скибку ховає,
У потойбіччя плине.
Бувають люди, як сувої згорнуті.
З руху першого відкладаєш
Мовчиш так, ніби всіх твої мови
На крапці зупинилися.
Очі дрібні, за стіною заховані,
Що на ній ноги проковзують,
Тіло звисає.
“Прірва,” – кажеш
І берега пускаєшся… Продовжувати читання ““Де місяць у водах дині скибку ховає””
За тих ми вмерли, що живуть за нас.
І мертві ми вернулися додому,
щоб пурпурові квіти паперові
десь там, вгорі нам пахли повсякчас.
Каліка, своєчасно що не ліг в сиру,
в літературу перебіг з окопу
і тицяє у вічі друзям по перу
ногою, котру втратив біля Чопу.
І хай він нині патетично ратує
про перемогу в золотих погонах –
вона ж, закутана в шинелю латану
збирала мідяки в ваґонах.
1957 Продовжувати читання “МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація”
Зузанна Ґінчанка (1917–1944)
На земній тарелі сірій зеленіють щедро трави,
Ось салат з розкішних квітів, що духмяні та яскраві,
Та із миски в формі сонця, що парує білопінно,
Літо розлива гарячий, золотистий мед проміння.
В іншій мисці, почорнілій, мов опівночі кристали,
Ліг півмісяця баранок, жовтий, товстий і недбалий.
Липень щедро обсипає його боки і чересла
Цукром зір, що незліченні у цукерниці небесній.
П’ю зі дзбану чисте небо, піну хмар – очами в просинь;
Кельнер-літо на підносі сонця диню ось підносить.
Угризаюся зубами в ябка днів ясних, червоних
І ховаю в кошик серця шкірки згадок забобонно.
(«Echa Szkolne», Równe, nr 1, 1 października 1931 r., s. 2)
Рівне, надрук. 1.10.1931 р.
писати для тебе вірші означає лишатись живим,
означає ще відчувати тепло онімілих судин.
рядки, що написані двічі, навряд чи когось здивують,
та мрії всіх нас годують. та мрії всіх нас годують.
писати для тебе вірші – розмовляти з самим собою,
слова не витримують пауз, вони непідвладні контролю.
писати для тебе вірші – любити тебе по-новому,
і, замість крапки в кінці, за звичкою ставити кому. Продовжувати читання “«ЖИВИ І ЛЮБИ, ЛЮБИ І ПИШИ», – кажуть мені голоси”
Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Продовжувати читання “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”
…Щось у нічному листопаді
Холодить душу.
…Хтось безнадійно човгає
Під вікнами,
Здіймаючи листяний
Неспокій.
Бухикає та кряхтить.
А згодом приглушено
Крякне,
Ніби добряче причастившись
Оковитою;
Не дочекавшись вранішнього
Похмілля. Продовжувати читання “ОСІННІ ОДКРОВЕННЯ”
***
входжу
як ремарк
у чужому пальті
в темінь
залишаючи позад себе пусті сліди
залишаючи позад себе густу тінь
залишаючи позад себе ще якусь дещицю
і на денці
залишається масний слід зубрівки
гранчак
виколотий опуклою точкою
на прямій координат
на перетині мінус-один — мінус-один
графічно —
[-1; -1]
Дійшли вже до краю. Два кроки. Спини.
Вкладаєш слова у порожні набої.
Укрий мене світлом у краї війни.
Укрий мене тілом, поки ще двоє.
А Бог смужку неба ховає в тили.
Янтарно горить німа лісосмуга.
Мій сум до свого на мить притули –
Народиться туга.
Горобини пульсують зернятками скронь.
Серпами громів перші зажини.
Ти житимеш вічно між ліній долонь.
Ти житимеш тихо в зіницях ожини. Продовжувати читання “ОСІНЬ ГОЙДАЄ ТИХО ТУМАНІВ КАДИЛО…”
РІЧ 