Олександр Тарасенко

***
входжу
як ремарк
у чужому пальті
в темінь
залишаючи позад себе пусті сліди
залишаючи позад себе густу тінь
залишаючи позад себе ще якусь дещицю

і на денці
залишається масний слід зубрівки
гранчак
виколотий опуклою точкою
на прямій координат
на перетині мінус-один — мінус-один
графічно —
[-1; -1]

крім того
залишаються розкидані книжки
газети
журнали
і вічний вогонь монітора
(так само чужого)
комп’ютера
в аудіозаписах якого заїв рядок
‘пєйзаж бил убогій’

адже й справді —
пейзаж був екзистенційним
проте
не розрахований для життя
принаймні на самоті
хіба що у чужому пальті

аби хоча б так заповнити
вільні койки
розкидані буквою Г —

шах і мат

***
о 5:35
сталося диво
коли почав писатися цей вірш

у темряві

не маючи
ні думок
ні світла
ні навіть світла у кінці тунелю

вже за хвилю
аркуш а4 поповнився
бодай на половину —

майже нічого не видно
тому
дані не точні

ще за хвилину
сталося більше диво —
білий аркуш паперу
наповнився джойсівським
потоком свідомості

отак і в житті —

виводиш кривим почерком
нічого не відаючи й не знаючи
лінію життя
й ніколи не втямиш
що вийде —

квадрат малєвіча
або чистий аркуш паперу

***
мамо
твої очі плачуть
сльозами мадонни
і день спадає наніц
накручуючи на спіраль
твої днк і рнк

мамо
я виглядаю вкрай погано
помираючи
день за днем
(ще плюс один
хто сказав
що він не останній)

життя взагалі азартна штука

і звертаючись до тебе
не прошу
ні лайків
ні шейрів
ні фоловерів
прошу —
не плач

бо
захлинаючись від сліз
плачуть
вулиці цього
стандартно веселого міста

мамо
хапай дракона цього ранку
за хвіст —
і лети з ним
у вирій

не думай ні про що
просто й надалі
люби
пуп’янками своїх ребер
з яких пішло моє життя
бульбашками губ
якими сталося
диво поцілунку

мудрими
очицями своїми
теплими руками

і таким сумним
поглядом
мадонни

вірш про кохання
просто
потрібно відчути
цю осінь в собі
а потім уже
купувати від неї ліки

осінь —
це
певно
най(біль)ший біль

він спазмом ріки
пробиває
повіки

на віки вічні
на вічні віки
не заплющуй
перед її лицем ока —

/просто прийми її
чи відкинь/

і карбуй біль
маючи за найбільший скарб
спокій
заганяй їй у серце
жала своїх рим
вибираючи лиш найвлучніші

не терпи ані тернів її ні проклять ні примх

осінь —
лише пора року
нічого біль/ше

м. Одеса