Пошук

РІЧ

тексти і візії

Категорії

Тексти

“ЖІНКО… З ЯБЛУКОМ НАДКУШЕНИМ…”

Оксана Смерек

 

***

У розчахнуту хату заходять взутими,
Не знімають холодний стрій…
Тут суміжні світи зі спокутою,
Лялька картата і мамин крій.
То назавжди, бабуся сплакує.
І зі сліз вибігає дих,
Як найменше зерно макове –
Пригощайтеся, мій пиріг.
Але ми мовчимо лунами
І натягуємо до стель
Довгі жили твердими струнами,
Як уламки балканських скель.
І тоді видихають стіни
Білі стигми живим вапном.
І невбрані маленькі тіні…
Над бабусиним пирогом…

Continue reading ““ЖІНКО… З ЯБЛУКОМ НАДКУШЕНИМ…””

ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)

Катерина Немира

В святу неділю на Миколи літнього року Божого1926 писано.

Слава Ісусу Христу, дорогий сину. Кажемо тобі так в перших рядках нашого листа і знаємо, що відповідаєш нам Слава навіки Богу.

Дорогий сину, твого листа ми маємо вже в себе і всі читаємо і дякуємо Богу, що ти вже нам написав і що маємо від тебе вісточку і що ти здоровий і маєшся добре, як пишеш в свому листі до нас. Ти писав його на Водохреще, а ми його отримали на другу неділю після Зелених свят. Але, дякувати Богу, що вже знаємо, що ти живий і здоров. Ми також, слава Богу, живі і здорові, чого всі тобі бажаємо. Твій батько Йван і брат Василь з жінков Парасков і мама Анна і сестри Мариська і Євка. Continue reading “ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)”

ПОВНОТА ЩАСТЯ. Вільні вірші

Богдан Чепурко

Самостояння

Слухай це єдине що має глибину
Метеоритний дощ перекочується
В клепсидрі часу
Муравлі перекочовують
У нові трансформації міфу
Жало стогне від самовдоволення
Залишаючи бджолу вільною
Я йду нічого не чую не бачу не знаю Continue reading “ПОВНОТА ЩАСТЯ. Вільні вірші”

ВЕЛИКДЕНЬ З МАМОЮ. Земля тримається на китах

Олександр Клименко

1
Мама каже: – Мабуть,
до мертвих молитися – гріх, але нічого –
я молюся. До батька й матері.
Кажу:
«Ви допоможете – я знаю»… Коли ж чоловік
насниться – обов’язково захворію.
– Мій батько?
– Так. Сниться з баяном на колінах і крилами
за спиною: зрештою,
до сорока п’яти років
він не пиячив… Continue reading “ВЕЛИКДЕНЬ З МАМОЮ. Земля тримається на китах”

«Присплю Твій сон і сяду біля нього трепетом…»

Оксана Смерек

 

Ти – велика Земля,
Ти – лукава планета.
Суходолу катма,
Тільки крові комети.
Твій конічний вояж
У залюблене тіло:
хто там пан, хто там паж –
як по світлому білим…
Лиш на ранок дощі
І дрібною стернею
Залягаєш в душі
Малою землею… Continue reading “«Присплю Твій сон і сяду біля нього трепетом…»”

НЕВБИТІ ВІРШІ 1. Дивися на вогонь, в якому не згориш!

Богдан Чепурко

Творилець

На кручах Творильця з-під тайн праглибоких
Прорвалось до Бога неміряне Око.
Купається в ньому душа моя вільна
Й веселим потоком пливе в нероздільне. Continue reading “НЕВБИТІ ВІРШІ 1. Дивися на вогонь, в якому не згориш!”

МОТРЯ

Оксана Лозова

Поема

Немає сліз.
Є іскри на снігу.
Нема жалю,
щоб розтопити кригу.
Лише чужих вітрів
недобрий гул
І хмари заступають
зірку тиху. Continue reading “МОТРЯ”

ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ

Надія Мориквас

Ковтни мене, біла дорого,
ковтни мене, добра осене.
Запахло роменовим ромом
вітру мого стоголосся… Continue reading “ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ”

ЙОЛАНТА

Христина Лукащук

Вперше побачила Йоланту на фотографії Сергія Михалківа. Це була виставка з нагоди відкриття галереї «Коралі». Фото оголеної Йоланти з намальованою на тілі ялинкою – адже тема виставки: «Альтернативна ялинка» при вході. Хтось сказав, що це дружина фотографа, хтось – що вона сама цікавий фотограф й дизайнер. Ще хтось додав, що Сергій Михалків за фотографію оголеної дружини отримав перемогу в конкурсі славнозвісного журналу «Плейбой»…  Continue reading “ЙОЛАНТА”

НЕМАЄ ВІТЧИЗНИ БЕЗ ДІДА

Галина Пагутяк

Історики можуть собі скільки завгодно встановлювати мораторій на публічне обговорення тих чи інших дражливих тем, але звичайні люди, що їх ми називаємо свідками історії, не повинні мовчати. Звичайно, воно все сталося не вчора, пройшло випробування пам’яттю, проте ця пам’ять така свіжа, як щойно завдана рана. Карпатські «слони» – це дійсно щось унікальне. Ці старесенькі діди і бабусі, багатьох із них уже забрав ангел смерті, розповідають до найменших деталей про трагічні події визвольної боротьби, а тому їхні правнуки знають, що їм робити. Continue reading “НЕМАЄ ВІТЧИЗНИ БЕЗ ДІДА”

ЛЮБКА

Катерина Немира

Фрагмент з роману

ATTENTION ALL PASSENGERS!* У зв’язку з несприятливими погодними умовами на наступні два дні всі авіарейси відмінено. Пасажирам з дітьми і людям похилого віку надаємо автобуси для перевезення до готелів. Усіх інших, хто має квитки, просимо до столу реєстрації, за талонами на їжу та інформацією… Continue reading “ЛЮБКА”

ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ

Надія Мориквас

Минає вже сьомий рік, як наш журнал, з добрими «паперовими» традиціями, пірнув з головою у нову для себе стихію – інтегровану мережеву павутину. І то – із заплющеними очима. Втім ми так само відважно починали і 2000 року, коли вирішили приєднатися до недешевого проекту під назвою «сучасна українська україномовна преса». Continue reading “ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ”

СИНЯ ТРОЯНДА

Віктор Палинський

У цю місцину ми з Орестом приїздили неодноразово. Село з давньою і доволі вишуканою назвою Тернава на Старосамбірщині приваблювало якимось особливим, здавалося, вистояним на багатолітніх травах, спокоєм і ритмом, що не передбачав нервової суєти та самовільного поспіху. Відчувалась непоказна розміреність та статечна впевненість у всьому, що робилося тут. І виглядали місцеві мешканці в цьому трибі вельми привабливо. Хоча, можливо, нам, львівським міщухам, усе це лише видавалося…

Continue reading “СИНЯ ТРОЯНДА”

Марія Брацило: «Я ніколи тобі не мину»

20 червня поховали на острові Хортиця українську поетесу Марію Брацило – вона народилася 36 літ тому у Запоріжжі.

Це – останній оприлюднений текст Марини:

А він мовчить – затерплий в горлі голос:
Чи то не вперше краще промовчать
Про те, що стільки ніжності навколо,
Про те, що стільки сумніву в очах.

Continue reading “Марія Брацило: «Я ніколи тобі не мину»”

ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших

Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Continue reading “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”

Любов Бенедишин: «А МАЙБУТНЄ – СЕБЕ УЖЕ ЗГАДУЄ…»

Любов Бенедишин

Скрижальний жаль

Не віриться, що тут був Рай…
Бедлам!
Чи Сам-Один людину в пекла виборю?
Я все їй дав.
Я душу в неї вклав.
Вручив найголовніше – право вибору.

Я не стеріг ту яблуньку в саду…
Застерігав од щастя бутафорного…
Скрижальний жаль.
І слово – у чаду.
Свічу, дивлюсь
у вічі дневі чорному.

Гнобити – зась.
І гніватись – дарма.
Латентний абсолют – ні кроку хибного.
Я Бог.
А в Бога – вибору нема.
(Казав: не сотвори собі подібного!) Continue reading “Любов Бенедишин: «А МАЙБУТНЄ – СЕБЕ УЖЕ ЗГАДУЄ…»”

ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ

Юр Волощак

У Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак…

Цілком недалеко від Миколаєва уперше в житті почув це слово «толока» – пів століття тому у Малій Горожанці й присілку Саска між селами Новосілка Опарська й Устя. Там на толоку пасти корів збиралися по черзі пастушки – і пасли, і грали у футбол, ганяли бабок, жаб і ондатр, ловили руками щупаків по калабанях, а гусей на сильця. А Дністер розливався навесні і затоплював усі пасовиська, де була толока, підступаючи зрідка ледве чи не до хати прабабці Насті Тимків, у якої колись було 12 дітей, з бідосі і хворіб вимирали, а лишилися тільки Гринь, Михайло і Марися, а Степана москалі підняли на штики за партизанку – й ніхто не пустив сльози, навіть прабабця Настя, бо вимордували би ціле село. Continue reading “ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ”

Що нам заповів Шевченко?

Підготував Юр Волощак

Що зроблене з того, про що написано у Заповіті, а що ще потрібно зробити?

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Ця частина Заповіту виконана нашими попередниками, сучасниками Тараса, котрі зуміли організувати повернення його святих мощів в Україну – поважніше, урочистіше і, мабуть більш велелюдно, ніж повернення в Київ Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. Хоча перешкод тому було ох як багато від самого початку. Continue reading “Що нам заповів Шевченко?”

МИШКА

Ноф

Богдан Смоляк

У їхній домівці порядкувала біла мишка (сірою можна було б назвати саму літню господиню з педагогів – жінку тиху й затаєну в своїх прагненнях, від бурхливого емоційного сплеску до сплеску, та лише в тому разі, якби вона не перечила), а зараз йдеться таки про справжнє біле мишеня, яке з’явилося на цій двадцятиквадратній партерній території два роки тому – якраз напровесні, коли виснажені зимовою облогою жінки – господиня та її красуня-донька, Continue reading “МИШКА”

САЛАМАНДРА ЗА ЗОЛОТИМИ ДВЕРИМА

Галина Пагутяк

Я йшла по білому піску під сліпучим сонцем, і невідомо, де я була перед тим. Але мені не бракувало відваги змінювати одноманітний краєвид і створювати нові речі на своєму шляху. Я була настільки смілива, що створила білі потиньковані стіни муру й вирішила, що там мають бути двері. Золоті двері. Я створила й золоті двері, без особливих прикрас, гладенькі, й клямку, щоб їх відчинити, схожу формою на ящірку… Continue reading “САЛАМАНДРА ЗА ЗОЛОТИМИ ДВЕРИМА”

Блог на WordPress.com .

Up ↑