Пошук

РІЧ

тексти і візії

Категорії

Тексти

Микола Холодний не мав жодного справжнього друга

Володимир Яворський

Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Continue reading “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”

Advertisements

МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація

Перемога з бляшанкою в руці

За тих ми вмерли, що живуть за нас.
І мертві ми вернулися додому,
щоб пурпурові квіти паперові
десь там, вгорі нам пахли повсякчас.
Каліка, своєчасно що не ліг в сиру,
в літературу перебіг з окопу
і тицяє у вічі друзям по перу
ногою, котру втратив біля Чопу.
І хай він нині патетично ратує
про перемогу в золотих погонах –
вона ж, закутана в шинелю латану
збирала мідяки в ваґонах.

1957 Continue reading “МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація”

Поезія Зузанни Ґінчанки

Зузанна Ґінчанка (1917–1944)

Вакаційна учта

На земній тарелі сірій зеленіють щедро трави,
Ось салат з розкішних квітів, що духмяні та яскраві,
Та із миски в формі сонця, що парує білопінно,
Літо розлива гарячий, золотистий мед проміння.
В іншій мисці, почорнілій, мов опівночі кристали,
Ліг півмісяця баранок, жовтий, товстий і недбалий.
Липень щедро обсипає його боки і чересла
Цукром зір, що незліченні у цукерниці небесній.
П’ю зі дзбану чисте небо, піну хмар – очами в просинь;
Кельнер-літо на підносі сонця диню ось підносить.
Угризаюся зубами в ябка днів ясних, червоних
І ховаю в кошик серця шкірки згадок забобонно.

(«Echa Szkolne», Równe, nr 1, 1 października 1931 r., s. 2)
Рівне, надрук. 1.10.1931 р.

Continue reading “Поезія Зузанни Ґінчанки”

«ЖИВИ І ЛЮБИ, ЛЮБИ І ПИШИ», – кажуть мені голоси

Дмитро Журавель

***

писати для тебе вірші означає лишатись живим,
означає ще відчувати тепло онімілих судин.
рядки, що написані двічі, навряд чи когось здивують,
та мрії всіх нас годують. та мрії всіх нас годують.

писати для тебе вірші – розмовляти з самим собою,
слова не витримують пауз, вони непідвладні контролю.
писати для тебе вірші – любити тебе по-новому,
і, замість крапки в кінці, за звичкою ставити кому. Continue reading “«ЖИВИ І ЛЮБИ, ЛЮБИ І ПИШИ», – кажуть мені голоси”

Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Continue reading “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”

«Блог» Тиберія Горобця

Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Continue reading “«Блог» Тиберія Горобця”

ОСІННІ ОДКРОВЕННЯ

Віктор Палинський

***

…Щось у нічному листопаді
Холодить душу.
…Хтось безнадійно човгає
Під вікнами,
Здіймаючи листяний
Неспокій.
Бухикає та кряхтить.
А згодом приглушено
Крякне,
Ніби добряче причастившись
Оковитою;
Не дочекавшись вранішнього
Похмілля. Continue reading “ОСІННІ ОДКРОВЕННЯ”

ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ. новела

Лідія Нестеренко-Ланько

Іванові Миколайчуку

Осінь тішила соковитим виноградом, молодим вином і сміхом акторів, які зібрались підвечіркувати в маленькому помешканні в десять метрів квадратних. Їх було так багато, що вирішили розібрати і скласти диван, винесли до коридору столика, а на підлогу кинули ліжники та подушки. Господиня розстелила посередині білий обрус, подібний на долоньку щирого і теплого спілкування. На неї посипалися цукерки, печиво, канапки. Закрасувався пахучою усмішкою великий пляцок з яблуками під солодкою піною і вмить залоскотав голодних гостей чарівним запахом. Continue reading “ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ. новела”

ІЛЮЗІЇ ТРАВИ. Новели

Роксолана Жаркова

«Ілюзії трави»
«І що тобі розказати?»
«Шопен»
«Попільничка»
«Парасолька»
«Л…»

ІЛЮЗІЇ ТРАВИ

Догорає липень. Догорають скошені трави. І стають сухими і сірими, наче величезні копиці попелу буднів…

Continue reading “ІЛЮЗІЇ ТРАВИ. Новели”

Входжу як ремарк у чужому пальті…

Олександр Тарасенко

***
входжу
як ремарк
у чужому пальті
в темінь
залишаючи позад себе пусті сліди
залишаючи позад себе густу тінь
залишаючи позад себе ще якусь дещицю

і на денці
залишається масний слід зубрівки
гранчак
виколотий опуклою точкою
на прямій координат
на перетині мінус-один — мінус-один
графічно —
[-1; -1]

Continue reading “Входжу як ремарк у чужому пальті…”

ОСІНЬ ГОЙДАЄ ТИХО ТУМАНІВ КАДИЛО…

Роксолана Жаркова

***

Дійшли вже до краю. Два кроки. Спини.
Вкладаєш слова у порожні набої.
Укрий мене світлом у краї війни.
Укрий мене тілом, поки ще двоє.
А Бог смужку неба ховає в тили.
Янтарно горить німа лісосмуга.
Мій сум до свого на мить притули –
Народиться туга.
Горобини пульсують зернятками скронь.
Серпами громів перші зажини.
Ти житимеш вічно між ліній долонь.
Ти житимеш тихо в зіницях ожини. Continue reading “ОСІНЬ ГОЙДАЄ ТИХО ТУМАНІВ КАДИЛО…”

“ЖІНКО… З ЯБЛУКОМ НАДКУШЕНИМ…”

Оксана Смерек

 

***

У розчахнуту хату заходять взутими,
Не знімають холодний стрій…
Тут суміжні світи зі спокутою,
Лялька картата і мамин крій.
То назавжди, бабуся сплакує.
І зі сліз вибігає дих,
Як найменше зерно макове –
Пригощайтеся, мій пиріг.
Але ми мовчимо лунами
І натягуємо до стель
Довгі жили твердими струнами,
Як уламки балканських скель.
І тоді видихають стіни
Білі стигми живим вапном.
І невбрані маленькі тіні…
Над бабусиним пирогом…

Continue reading ““ЖІНКО… З ЯБЛУКОМ НАДКУШЕНИМ…””

ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)

Катерина Немира

В святу неділю на Миколи літнього року Божого1926 писано.

Слава Ісусу Христу, дорогий сину. Кажемо тобі так в перших рядках нашого листа і знаємо, що відповідаєш нам Слава навіки Богу.

Дорогий сину, твого листа ми маємо вже в себе і всі читаємо і дякуємо Богу, що ти вже нам написав і що маємо від тебе вісточку і що ти здоровий і маєшся добре, як пишеш в свому листі до нас. Ти писав його на Водохреще, а ми його отримали на другу неділю після Зелених свят. Але, дякувати Богу , що вже знаємо, що ти живий і здоров. Ми також, слава Богу, живі і здорові , чого всі тобі бажаємо. Твій батько Йван і брат Василь з жінков Парасков і мама Анна і сестри Мариська і Євка. Continue reading “ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)”

ПОВНОТА ЩАСТЯ. Вільні вірші

Богдан Чепурко

Самостояння

Слухай це єдине що має глибину
Метеоритний дощ перекочується
В клепсидрі часу
Муравлі перекочовують
У нові трансформації міфу
Жало стогне від самовдоволення
Залишаючи бджолу вільною
Я йду нічого не чую не бачу не знаю Continue reading “ПОВНОТА ЩАСТЯ. Вільні вірші”

ВЕЛИКДЕНЬ З МАМОЮ. Земля тримається на китах

Олександр Клименко

1
Мама каже: – Мабуть,
до мертвих молитися – гріх, але нічого –
я молюся. До батька й матері.
Кажу:
«Ви допоможете – я знаю»… Коли ж чоловік
насниться – обов’язково захворію.
– Мій батько?
– Так. Сниться з баяном на колінах і крилами
за спиною: зрештою,
до сорока п’яти років
він не пиячив… Continue reading “ВЕЛИКДЕНЬ З МАМОЮ. Земля тримається на китах”

«Присплю Твій сон і сяду біля нього трепетом…»

Оксана Смерек

 

Ти – велика Земля,
Ти – лукава планета.
Суходолу катма,
Тільки крові комети.
Твій конічний вояж
У залюблене тіло:
хто там пан, хто там паж –
як по світлому білим…
Лиш на ранок дощі
І дрібною стернею
Залягаєш в душі
Малою землею… Continue reading “«Присплю Твій сон і сяду біля нього трепетом…»”

НЕВБИТІ ВІРШІ 1. Дивися на вогонь, в якому не згориш!

Богдан Чепурко

Творилець

На кручах Творильця з-під тайн праглибоких
Прорвалось до Бога неміряне Око.
Купається в ньому душа моя вільна
Й веселим потоком пливе в нероздільне. Continue reading “НЕВБИТІ ВІРШІ 1. Дивися на вогонь, в якому не згориш!”

МОТРЯ

Оксана Лозова

Поема

Немає сліз.
Є іскри на снігу.
Нема жалю,
щоб розтопити кригу.
Лише чужих вітрів
недобрий гул
І хмари заступають
зірку тиху. Continue reading “МОТРЯ”

ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ

Надія Мориквас

Ковтни мене, біла дорого,
ковтни мене, добра осене.
Запахло роменовим ромом
вітру мого стоголосся… Continue reading “ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ”

ЙОЛАНТА

Христина Лукащук

Вперше побачила Йоланту на фотографії Сергія Михалківа. Це була виставка з нагоди відкриття галереї «Коралі». Фото оголеної Йоланти з намальованою на тілі ялинкою – адже тема виставки: «Альтернативна ялинка» при вході. Хтось сказав, що це дружина фотографа, хтось – що вона сама цікавий фотограф й дизайнер. Ще хтось додав, що Сергій Михалків за фотографію оголеної дружини отримав перемогу в конкурсі славнозвісного журналу «Плейбой»…  Continue reading “ЙОЛАНТА”

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

Up ↑