Пошук

РІЧ

тексти і візії

Категорія

Тексти

Noblesse oblige. Шляхетність зобов’язує. Відкритий лист Президентові Франції Панові Емманюелю Макрону

Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія.
І Кюстін, і Мішле відзначили це мистецтво, як її основну рису…

Ален Безансон. «Свята Русь»

 

Вельмишановний Пане Президенте Макрон!

Сталося так, що я ніколи не був у Парижі, і тому для мене найкращим з паризьких мостів завжди був той, про який я знав з поезії геніального Аполлінера, частково слов’янина за походженням: “Попід міст Мірабо тихо Сена тече”…

І ось недавно я дізнаюсь, що насправді найкращий у Парижі міст – це міст Олександра Третього, батька російського імператора Миколи Другого – того самого, візит якого до волелюбної Франції викликав гнів патріотів України. Чому? Тому що країна, яка першою серед народів світу так високо підняла знамено СВОБОДИ, РІВНОСТІ і БРАТЕРСТВА, тепер принижувала себе улесливою догідливістю щодо правителя однієї з найбільших у світі «тюрми народів» – за визначенням самого Леніна. Ось як глибоко було вражене серце геніальної поетеси Лесі Українки тим низькопоклонством, з яким французька мистецька еліта вітала в Версалі російського царя:

Продовжувати читання “Noblesse oblige. Шляхетність зобов’язує. Відкритий лист Президентові Франції Панові Емманюелю Макрону”

Гора вин

Віктор Палинський

…Ця її дещо загадкова фраза: “Час не має значення, важливе лише життя”, вабила мене розширенням можливостей простору, що в ньому живемо; малого та великого. …І ще чимось таким, шалено захоплюючим, що не надається до жодних визначень, однак присутнє у затаєних бажаннях усіх людей. Бо навіть не натякає, а одверто визнає їх безконечними. Продовжувати читання “Гора вин”

Богдан Чепурко. Безвечірнє

Володимир Карачинцев

Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.

Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”

Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»

З найновішої книжки поезій «Дивина»

Ці поезії, що вийшли недавно в одному з тернопільських видавництв – невеликим накладом і коштом автора, вражають глибинним чуттєвим та інтелектуальним зв’язком поета з Божим світом, з космосом української душі. Бажанням ніби зникнути в ньому. Як і всяка інша Чепуркова книга поезій, якою автор скроплює світ, немов дорогоцінною росою, вона  потребує промоції і бодай  найменших наших зусиль задля ширшого її прочитання. З цією метою Річ починає публікацію її окремих фрагментів.

Чи квітка, чи людина – неповторно сутнісні, тож чи не кожну добірку можна було б назвати „Квітка людей”: всі ми в душевному житті й земних долях – дивовижно різні й однаковісько щасливі.

Богдан Чепурко Продовжувати читання “Богдан Чепурко: «І день, і ніч стиснулись у рядки»”

Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла

Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”

Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів”

Надія Козловська

Гадаю, що хороша поезія вже за замовчуванням інтермедіальна. Світи, створені словом, щонайменше сповнені зорових образів, а ще, читаючи вірші, можемо відчути смак, текстуру і голос. Частково цьому сприяє звукопис: асонанси чи алітерації смакуємо на кінчику язика. Якщо вимовити поспіль декілька разів назву поезії Галини Крук “Пророк кварталів”, то у слові “пророк” можна вчути легке серцебиття на два такти, що так м’яко стишується глухим задньоязиковим “к”. Продовжувати читання “Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів””

Бачення, судження

Богдан Смоляк

Бачення

Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Продовжувати читання “Бачення, судження”

Христина Кобко. ПРОРОК КВАРТАЛІВ: невловне на стику мистецтв (за відеопоезією Галини Крук).

Сьогодні, останнього листопадового дня, якогось там року – хіба так важливо, що це було декілька десятиліть тому? – на світ прийшла людина, яка насправді перебуває посеред нас. Байдуже, що Галина Крук є поеткою, на чиїх віршах (проі)зросло декілька поколінь любословів, що вона виступає на міжнародних літературних фестивалях і надто часто дописує у соціальній мережі. Головне те, в певний момент вона тихо навчила, що поетами не називаються, а бувають. Продовжувати читання “Христина Кобко. ПРОРОК КВАРТАЛІВ: невловне на стику мистецтв (за відеопоезією Галини Крук).”

КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.

Богдан Смоляк

Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Продовжувати читання “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.”

Перед Великоднем

Елеонора Бєльська

За підсумками Міжнародного літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев» 2018 до першої десятки увійшла збірка оповідань «Прокатай мене на мотоциклі» Елеонори Бєльської, яка невдовзі вийде друком в одному із львівських видавництв. Твори письменниці із Кропивницька також здобули спеціальну відзнаку журналу Річ: за виразний гуманістичний струмінь, який пронизує її жанрову прозу. Продовжувати читання “Перед Великоднем”

Здається, що мить ця безмежно тривка

Катя Новак (Ботнар)

 

Прочини вікно до моєї долі
Запали смолистий ліхтар
І тримай його світло до ночі –
Гойним буде наступний день

Притули чоло до моєї скроні
Буде благісно, вільно, притульно,
Сніжно – буде вість,
Її принесуть на крилах останні птахи Продовжувати читання “Здається, що мить ця безмежно тривка”

«Нас ніколи таких вже не буде»

Богдан Чепурко

Ці нові вірші знаного поета – своєрідні реквієми-посвяти відійшлим і ще не відійшлим братам по перу й по духу, тут йдеться про історичну пам’ять загалом. Перші 7-8 поезій присвячені пам’яті Григора Мовчанюка, Славка Павуляка, Петра Сороки, Василя Пилип’юка й розстріляних поетів.

* * *

Ой ти дубе горелюбий,
Розпрощаймось в ранню рань:
Не шуми мені край зруба –
В прірву серця ніжно глянь! Продовжувати читання “«Нас ніколи таких вже не буде»”

Колядка за Україну

Валерій Ілля

«Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
Т. Шевченко

Вже до вічности півкроку
та з півсотні кроків ще до хати
де чекають золоті снопи колядки – голос Коліди
гой святе Родздво
йдуть приплісуючи поровень
а береза з свого дзвона ронить сльозу світла
радуй си
місячними голосами
як би з того боку місяця виводять
– Ой з-за гірочки з-за калиноньки
їхали люди з Україноньки

хто вони
чиї душі пробив спис місячного світла
в неділю рано
хто вони
що той танок із ночі в день виводять
місячная смерть лягає їм на лиця
гей на топірцях калинова сльоза
що в ній брата брат на вилах держить
в неділю рано
сипле світлом сивини той що перед веде
у танку безвічнім де співає смерть
– гой ми вам колідували
йик соловейко при лузі в тузі
йик перепілка в йирій пшениці
йик сив зозулька в вишневім садку

І розступилася земля
І в світлі крові встають вигублених мільйони
Матері колідувати встають Божі діти!
в неділю рано
Чиста їхня кров гуде в трембіті
– гой вийдіть ик нам
чи спите чи чуєте…

спам’ятайтесь люде вийдіть з хати
киньте в сонячну скарбону свої душі
порятуйте люде Матір Україну
гой дай Боже.

1993

“Де місяць у водах дині скибку ховає”

Оксана Смерек

***

Бувають люди розлогі, як карта світу.
Острови замість очей.
А там живність усяка,
Рослинність небачена.
Твердь між ними
До неба простягається.
Повітря сьорбаєш:
“Хай цей острів не закінчується,
Хай вода з нього питною буде,
Сіль священною,
Камінь великий – не спотиканням…”
Рівно до того місця,
Де місяць у водах дині скибку ховає,
У потойбіччя плине.
Бувають люди, як сувої згорнуті.
З руху першого відкладаєш
Мовчиш так, ніби всіх твої мови
На крапці зупинилися.
Очі дрібні, за стіною заховані,
Що на ній ноги проковзують,
Тіло звисає.
“Прірва,” – кажеш
І берега пускаєшся… Продовжувати читання ““Де місяць у водах дині скибку ховає””

Микола Холодний не мав жодного справжнього друга

Володимир Яворський

Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Продовжувати читання “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”

МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація

Перемога з бляшанкою в руці

За тих ми вмерли, що живуть за нас.
І мертві ми вернулися додому,
щоб пурпурові квіти паперові
десь там, вгорі нам пахли повсякчас.
Каліка, своєчасно що не ліг в сиру,
в літературу перебіг з окопу
і тицяє у вічі друзям по перу
ногою, котру втратив біля Чопу.
І хай він нині патетично ратує
про перемогу в золотих погонах –
вона ж, закутана в шинелю латану
збирала мідяки в ваґонах.

1957 Продовжувати читання “МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: Зацвіла акація. Мабуть, провокація”

Поезія Зузанни Ґінчанки

Зузанна Ґінчанка (1917–1944)

Вакаційна учта

На земній тарелі сірій зеленіють щедро трави,
Ось салат з розкішних квітів, що духмяні та яскраві,
Та із миски в формі сонця, що парує білопінно,
Літо розлива гарячий, золотистий мед проміння.
В іншій мисці, почорнілій, мов опівночі кристали,
Ліг півмісяця баранок, жовтий, товстий і недбалий.
Липень щедро обсипає його боки і чересла
Цукром зір, що незліченні у цукерниці небесній.
П’ю зі дзбану чисте небо, піну хмар – очами в просинь;
Кельнер-літо на підносі сонця диню ось підносить.
Угризаюся зубами в ябка днів ясних, червоних
І ховаю в кошик серця шкірки згадок забобонно.

(«Echa Szkolne», Równe, nr 1, 1 października 1931 r., s. 2)
Рівне, надрук. 1.10.1931 р.

Продовжувати читання “Поезія Зузанни Ґінчанки”

«ЖИВИ І ЛЮБИ, ЛЮБИ І ПИШИ», – кажуть мені голоси

Дмитро Журавель

***

писати для тебе вірші означає лишатись живим,
означає ще відчувати тепло онімілих судин.
рядки, що написані двічі, навряд чи когось здивують,
та мрії всіх нас годують. та мрії всіх нас годують.

писати для тебе вірші – розмовляти з самим собою,
слова не витримують пауз, вони непідвладні контролю.
писати для тебе вірші – любити тебе по-новому,
і, замість крапки в кінці, за звичкою ставити кому. Продовжувати читання “«ЖИВИ І ЛЮБИ, ЛЮБИ І ПИШИ», – кажуть мені голоси”

Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»

Надія Мориквас

Навіть якби Левко Скоп не писав віршів, сутністю його є поезія – у всьому – в малярстві, в музиці і в самому його існуванні на нашому світі. Про його вірність Евтерпі, Музі поезії і музики, засвідчує насамперед і нова-ненова збірка «Сон в електричці на межі Підсвідомості» (Дрогобич, 2016). Це перевидання – вже раритетної – першої збірки лірики, яку колись видали студенти Львівської Національної академії мистецтв, художники з творчого об’єднання «Кактус», як подарунок до 50-ліття своєму вчителю – Левові Андрійовичу Скопу… Навіть якось незвично йменувати художника і поета по імені-батькові. Вся його постать не підлягає жодному офіціозу, так само як його поезія не визнає канонів. Цей вільний (часами аж надто вільний) вірш має свою гармонію і ритм, притаманні якоюсь мірою манері виконання музичного гурту «Чорна дебра». Продовжувати читання “Левко Скоп: «Ми просто народилися, щоб жити»”

«Блог» Тиберія Горобця

Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Продовжувати читання “«Блог» Тиберія Горобця”

Блог на WordPress.com .

Up ↑