1 лютого 2017 року минуло 120 років від дня народження видатного українського поета, культуролога та публіциста Євгена Маланюка. З цієї нагоди відомий український літературознавець Микола Ільницький у приміщенні львівської книгарні “Є” прочитав лекцію про життя і творчість поета.
Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис події.
Знаю, що в Польщі є кілька фанів цієї поетки, які люблять розшукувати сліди її присутності. Вони об’їхали кілька міст, знайшли й зідентифікували будинки – у Львові, Рівному, Варшаві, Кракові – де вона свого часу мешкала. Була винятковою в багатьох смислах постаттю. Відтак і до сьогодні привертає увагу своєю неординарністю – як поетка, творча особистість, жінка, подруга. А рання й трагічна загибель назавше надала цій постаті ореолу мучеництва й самопосвяти. Власне у березні нинішнього року минає 100 років від дня її народження. Найвища пора, аби й нам пом’янути поетку, тим паче, що в Україні вона майже не відома. Продовжувати читання “ПОЕТКА НЕСПОКОЮ Й САМОІРОНІЇ”
Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Продовжувати читання “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”
Цю вольницю, цей простір внутрішньої свободи, відвойований у непростої долі, поет носить у своєму серці чи, може, – у великому міху за плечима з віршами-піснями і мудрими притчами, як то велося у сковородинському краї його дитинства. Здається, він знає відповідь на запитання, яке ставить сам собі:
Далекий шлях – від юності до серпня,
А там пора осінньої сльоти.
З гори здавалось, що любов безсмертна,
Так як її у серці зберегти?
Озираючися з сьогодення на ХХ століття, ми лише тепер починаємо усвідомлювати масштаби діяльності й велич постаті митрополита Андрея Шептицького, його роль в житті України. За впливом на громадсько-політичний рух і суспільство, за внеском у розвиток української культури, за рівнем інтелекту й розуміння проблем нації його можна порівняти хіба що з такими постатями, як Тарас Шевченко, Іван Франко чи Михайло Грушевський. Продовжувати читання “ВІДБИТОК ДУХА МИТРОПОЛИТА (до сильветки Андрея Шептицького)”
Вперше побачила Йоланту на фотографії Сергія Михалківа. Це була виставка з нагоди відкриття галереї «Коралі». Фото оголеної Йоланти з намальованою на тілі ялинкою – адже тема виставки: «Альтернативна ялинка» при вході. Хтось сказав, що це дружина фотографа, хтось – що вона сама цікавий фотограф й дизайнер. Ще хтось додав, що Сергій Михалків за фотографію оголеної дружини отримав перемогу в конкурсі славнозвісного журналу «Плейбой»… Продовжувати читання “ЙОЛАНТА”
Добрим духом Дрогобича, хоч й цілком матеріальним, навіть з бородою, є нині Левко Скоп – дослідник і реставратор його церков, хоронитель його цінностей, художник, поет і музикант, мистецтвознавець. Цей духовний зв’язок – міста і людини – тривалий і взаємний. Конкретно він здійснюється через церкву Святого Юра, яка 21 червня 2013 року, серед інших українських дерев’яних церков, внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, і якою ось уже 28 років опікується художник-реставратор. Отож нашу розмову хотілося розпочати саме з цього: Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»”
У підвалинах освіти наших відомих краян старшого покоління була гімназія. А їй передувала народна початкова і середня школи, в яких теж було непросто вчитися дітям пересічних галичан-українців. Але власне тут формувалося їхнє світовідчуття … Марія Андріївна Вальо, одна із визначних українських бібліографознавців, теж починалася з такої невеличкої містечкової школи. Минає три місяці, як не стало цієї дивовижної жінки. Але з нами її чин і її уроки. Повертаючись назад, ми знайдемо ту маленьку дівчинку з небагатої родини бориславського ріпника, яка дуже хотіла вчитися. Незважаючи на страшний час.
Уляна Єдлінська
Весною 1946 року у Львівському університеті ім. І. Франка з ініціативи академіка Михайла Возняка, душі тодішнього українського літературознавства, відбувся перший у післявоєнному Львові Шевченківський концерт. Тоді Марія Вальо – студентка першого курсу української філології (народжена 16 червня 1925 р.) – прочитала Шевченкову «Лілею». Зворушений академік зі сльозами на очах дякував учасникам, а Марії сказав: «У вас це непогано вийшло». Видно, глибоко це запало академікові в душу. Коли у 1951 р. Марія на відмінно, з рекомендацією до аспірантури, закінчувала університет, академік особисто запросив її на роботу до керованого ним відділу літератури, якраз створеного Інституту суспільних наук АН України.
«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».
Багатогранна і неординарна життєва і творча біографія подружжя художників Надії Компанієць-Киянченко і Юрія Киянченко. Є в ній і незабутні сторінки, пов’язані зі Львовом. Так сталося, що молодому подружжю, котрому з перших днів Другої світової війни доля послала нелегкі випробування, вперше довелося приїхати до Львова 1943 року. Продовжувати читання “Львівський фрагмент родинної історії художників Киянченків”
Поетка, знана завдяки своєму псевдоніму, запам’яталася своїм сучасникам яскравою, неповторною вдачею, вражаючим молодим талантом. Проте її планида була жорстоко-немилосердно, через те потенційну силу літературного таланту поетці розкрити не вдалося. У її короткому житті поєдналися враження од кількох міст, із якими пов’язала доля, – від провінційного Рівного почерез столичну Варшаву до славного Львова та древнього Кракова. Не менш чудернацько поєдналися в її таланті впливи різних національних культур цього реґіону – єврейської, польської, російської, української. Пізніше всю цю етнічну екзотику-мозаїку швидко ліквідував повоєнний СРСР звичними для нього бульдозерними методами. Проте Зузанна Ґінчанка не дожила до цих подій червоного тоталітаризму, бо стала жертвою тоталітаризму брунатного. Вона загинула в період Другої світової війни, розділивши стражденну долю свого народу. Продовжувати читання “На хресті долі. Зузанна Ґінчанка”
РІЧ 