Під цим псевдонімом «заховався» поет-молодомузівець Степан Чарнецький (1881–1944), який з найщирішого лірика і запеклого богеміста перетворився в популярного фейлетоніста, улюбленця галицької публіки. Три десятиліття він виступав на шпальтах львівських часописів під постійною рубрикою «З дороги життя». Це, говорячи сучасною мовою, блог, і нинішні блогери можуть тільки позаздрити талантові й азартові свого попередника. Continue reading “«Блог» Тиберія Горобця”
Іванові Миколайчуку
Осінь тішила соковитим виноградом, молодим вином і сміхом акторів, які зібрались підвечіркувати в маленькому помешканні в десять метрів квадратних. Їх було так багато, що вирішили розібрати і скласти диван, винесли до коридору столика, а на підлогу кинули ліжники та подушки. Господиня розстелила посередині білий обрус, подібний на долоньку щирого і теплого спілкування. На неї посипалися цукерки, печиво, канапки. Закрасувався пахучою усмішкою великий пляцок з яблуками під солодкою піною і вмить залоскотав голодних гостей чарівним запахом. Continue reading “ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ. новела”
«Ілюзії трави»
«І що тобі розказати?»
«Шопен»
«Попільничка»
«Парасолька»
«Л…»
Догорає липень. Догорають скошені трави. І стають сухими і сірими, наче величезні копиці попелу буднів…
В святу неділю на Миколи літнього року Божого1926 писано.
Слава Ісусу Христу, дорогий сину. Кажемо тобі так в перших рядках нашого листа і знаємо, що відповідаєш нам Слава навіки Богу.
Дорогий сину, твого листа ми маємо вже в себе і всі читаємо і дякуємо Богу, що ти вже нам написав і що маємо від тебе вісточку і що ти здоровий і маєшся добре, як пишеш в свому листі до нас. Ти писав його на Водохреще, а ми його отримали на другу неділю після Зелених свят. Але, дякувати Богу, що вже знаємо, що ти живий і здоров. Ми також, слава Богу, живі і здорові, чого всі тобі бажаємо. Твій батько Йван і брат Василь з жінков Парасков і мама Анна і сестри Мариська і Євка. Continue reading “ДОРОГІ СИНУ, БРАТЕ, ВУЙКУ, КУЗЕНЕ… (Епістолярне)”
Фрагмент з роману
ATTENTION ALL PASSENGERS!* У зв’язку з несприятливими погодними умовами на наступні два дні всі авіарейси відмінено. Пасажирам з дітьми і людям похилого віку надаємо автобуси для перевезення до готелів. Усіх інших, хто має квитки, просимо до столу реєстрації, за талонами на їжу та інформацією… Continue reading “ЛЮБКА”
У цю місцину ми з Орестом приїздили неодноразово. Село з давньою і доволі вишуканою назвою Тернава на Старосамбірщині приваблювало якимось особливим, здавалося, вистояним на багатолітніх травах, спокоєм і ритмом, що не передбачав нервової суєти та самовільного поспіху. Відчувалась непоказна розміреність та статечна впевненість у всьому, що робилося тут. І виглядали місцеві мешканці в цьому трибі вельми привабливо. Хоча, можливо, нам, львівським міщухам, усе це лише видавалося…
Ноф
У їхній домівці порядкувала біла мишка (сірою можна було б назвати саму літню господиню з педагогів – жінку тиху й затаєну в своїх прагненнях, від бурхливого емоційного сплеску до сплеску, та лише в тому разі, якби вона не перечила), а зараз йдеться таки про справжнє біле мишеня, яке з’явилося на цій двадцятиквадратній партерній території два роки тому – якраз напровесні, коли виснажені зимовою облогою жінки – господиня та її красуня-донька, Continue reading “МИШКА”
Я йшла по білому піску під сліпучим сонцем, і невідомо, де я була перед тим. Але мені не бракувало відваги змінювати одноманітний краєвид і створювати нові речі на своєму шляху. Я була настільки смілива, що створила білі потиньковані стіни муру й вирішила, що там мають бути двері. Золоті двері. Я створила й золоті двері, без особливих прикрас, гладенькі, й клямку, щоб їх відчинити, схожу формою на ящірку… Continue reading “САЛАМАНДРА ЗА ЗОЛОТИМИ ДВЕРИМА”
Ноф
Було щойно середньовіччя, але позачасове Північне море зважало лише на себе: як не раз і сьогодні, скелі зірваної води зусібіч стискали судно, і воно скрипіло й потріскувало, здається, кожною своєю молекулою (тоді – корпускулою), і гордий вдома на рейді королівський фрегат, що кілька хвиль провалюючись – то одним, то другим боком – у темне міжхвилля, тепер нагадував одноногого, на протезі, вояку в дорозі, і давка бентега вже вселялася в завжди насторожені душі матросів-шведів, Continue reading “ДЕКАРТ”
Це місто. Ці сотні, тисячі сердець, що прокидаються на світанку – очевидно, що з добрими намірами. З найкращим наміром на Землі – жити. Сповняти свій обов’язок, щось сьогодні вчинити таке, що саме сьогодні треба вчинити. Continue reading “КВІТИ”
