Гріх не спробувати записати час; тим паче, що ти є його учасницею, його породженням, вхожою до тих людських лакун-середовищ, які вигадлива доля утворює на шляху кожного: то як подарунок, то як пастку, поки виборсуєшся з якої – мужнієш і стаєш на ноги. Продовжувати читання “Спонука до книжки «Люди свого часу» (Львів: Апріорі». 2019)”
Анна Виногорська
Цей пізній поетичний дебют (Василь Глинчак. Роки і дні. 2019: Поезії. – Львів: «Сполом», 2019) відкриває нам ще одну грань багато обдарованої творчої натури відомого українського журналіста, багаторічного редактора літературно-драматичних передач Львівського телебачення, культуролога, мистецтвознавця, популяризатора національної культури, автора численних документальних фільмів[1] Василя Глинчака. Без сумніву, йому притаманне тяжіння до універсалізму. І якби не тотальна й водночас спокусливо-захоплива влада тележурналістики, під яку свого часу потрапив випускник факультету журналістики Львівського університету, то мали б ми ще й унікального поета, й цікавого художника. Продовжувати читання “Дебют”
…Одразу, з самого початку читання цієї книжки, впадає в око добірно-природна авторська та виразно індивідуалізована мова героїв. І це настільки очевидно вирізняє роман Надії Гуменюк «Вересові меди» («Клуб сімейного дозвілля», Харків, 2019, 320 с.), що, власне, хочеться сказати про це вже не зволікаючи. А ще письменниця володіє здатністю дуже щільно вибудовувати свою романність, коштовним роблячи кожне слово і, водночас, інтуїтивно позбуваючись зайвини та сумнівних викрутасів у своєму літературному промовлянні… «Після трьох діб паркої червневої мокви на небі нарешті чисто сяйнуло… Продовжувати читання “«Вересові меди» Надії Гуменюк”
Анна Лобановська
Свій антироман «Українська реконкіста» Ніла Зборовська присвятила світлій пам’яті Юрка Гудзя.
«Ніла Зборовська чи не єдина, на жаль, серед сучасного письменницького кола мала бажання продовжити ідею українського культурного Відродження на кшталт іспанської Реконкісти, коли іспанці, що кілька століть перебували під впливом арабів, раптом прокинулися й усвідомили можливість повернення до своїх національних коренів саме через культурні коди: через національну музику, танець фламенко, – таким чином розпочалася іспанська Реконкіста. Ідею української культурної реконкісти виношував Юрко Гудзь і ділився нею з Нілою Зборовською…»[1] Продовжувати читання “«Українська реконкіста»: надії й сподівання Ніли Зборовської.”
І. Безконеччя інтерпретацій сірого
…Книжкова палітурка сірого кольору майже завжди неоднозначно сприймається мною. Подеколи, навіть спонукає до застережень, а то й до стопових інтелектуально-естетичних позицій. Одначе, – не на цей раз!.. Власне, саме згаданий колір за певних обставин, як, втім, і будь-який інший – бездонний у своїй глибинній барвності, а звідси, – зрозуміло, й можливостями, припускаю, безконечних інтерпретацій та різнопланових відкриттів. Продовжувати читання “Дзеркало сцени – свічадо душі”
„Те саме є не те саме”
Богдан Чепурко
Насамперед визначимось, про що йдеться. Збірка „Дивина” позитивно заряджена й покликана підсилювати життєву снагу читача. Здавалось би, в ній жодної критики сучасних реалій – маємо справжню феєрію живої лірики, й це принципово! Всі тексти пронизує здивоване дивовижжя несприйняття тотальних маніпуляцій найсвятішим, коли особистісне підмінене дрімучим еґоїзмом, а колективне – „калхозом”.
…це пошуки смислів і сенсів у їх закодовано-розкодованих, впізнавано непізнаних (мовно й позамовно) тайних реальностях (Б. Чепурко). Тут глибший рівень реальності; назагал потребуємо цього; і подеколи сягаємо… (В. Палинський). Продовжувати читання “Преображенська книга поета”
1. Чого ж…
Щоденник Лоа (авторське). Прислýхаймось, вчитаймося.
„Люди додумались уже до багато чого. Що ж із ними робити у цьому випадку? Можливо, знищити?.. Почати все заново? І так шкода… І так втомився я уже від тих творчих мук. Постарів”. Продовжувати читання “Чи фрагментарні світ і життя?..”
Починати з того, чим є поезія, не випадає. Дарма що кожен з тих, хто відчуває причетність до віршованого слова, таки ставить перед собою це непросте питання, навіть якщо не формулює його публічно. Так само утертою істиною виглядатиме твердження, що форма поезії залежить від часу й місця її творення. А проте не перестаєш дивуватися, наскільки різні смисли може видобувати поетичне слово, що належить перу різних авторів, які близькі одне одному за місцем проживання, та й за поколіннєвою ознакою. Продовжувати читання “Поезія по-донецьки”
Гадаю, що хороша поезія вже за замовчуванням інтермедіальна. Світи, створені словом, щонайменше сповнені зорових образів, а ще, читаючи вірші, можемо відчути смак, текстуру і голос. Частково цьому сприяє звукопис: асонанси чи алітерації смакуємо на кінчику язика. Якщо вимовити поспіль декілька разів назву поезії Галини Крук “Пророк кварталів”, то у слові “пророк” можна вчути легке серцебиття на два такти, що так м’яко стишується глухим задньоязиковим “к”. Продовжувати читання “Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів””
Бачення
Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Продовжувати читання “Бачення, судження”
Рік тому, 29 грудня 2017 року, співтворці книжки «Антонич від А до Я» приїхали до «Видавництва Старого Лева», щоби побачити щойно привезені з друкарні перші примірники цього видання, торкнутися його червінної обкладинки, погортати його кольорові сторінки, попередньо вдихнувши їхній свіжий запах.
Продовжувати читання “Василь Зеленчук: Хай цей сюжет буде містком до пізнання світогляду «закоханого в життя поганина»”
І. Відлуння
Богдан Чепурко народився 26 серпня 1949 року в селі Осівцях на Тернопільщині. (Принаймні, він так стверджує). І ця книга „Наче те листя дерев; луни й відлуння звитяг і марнот”; Тернопіль, ФОП Осадца Ю.В., 2018 рік; 373 с., – найновіша, на сьогодні, в його доробку. Тридцять п’ята.
…Такий вдалий (по-справжньому художній) портрет письменника на третій сторінці цього видання: лицем – гартований воїн-рубака; козак-характерник! Найсакральніша парсуна з усіх, Чепуркових, що я бачив. Шкода, – без авторства! Продовжувати читання “ПОЛЮВАЛЬНИК ЗА ВІДЛУННЯМИ ЗМІНЕНОЇ СВІДОМОСТІ”
Сьогодні, останнього листопадового дня, якогось там року – хіба так важливо, що це було декілька десятиліть тому? – на світ прийшла людина, яка насправді перебуває посеред нас. Байдуже, що Галина Крук є поеткою, на чиїх віршах (проі)зросло декілька поколінь любословів, що вона виступає на міжнародних літературних фестивалях і надто часто дописує у соціальній мережі. Головне те, в певний момент вона тихо навчила, що поетами не називаються, а бувають. Продовжувати читання “Христина Кобко. ПРОРОК КВАРТАЛІВ: невловне на стику мистецтв (за відеопоезією Галини Крук).”
Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Продовжувати читання “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.”
Звичайно, метафора огню золотого, що іскриться із понад 600-сторінкової поетичної антології «Ломикамінь» (ЛА «Піраміда», 2018), не була б перебільшенням до характеристики цієї книги, як і до чину її творців – упорядниць Марії Шунь та Олени Кицан і координатора проекту Василя Габора. Нагадаю, що Марія Шунь як упорядниця антологій вже не раз виступала в парі З Василем Габором, і ми знаємо про добрі наслідки їхньої співпраці. Продовжувати читання “Із твоїх долонь – огонь золотий. Дещо про Марію Шунь та нові поетичні антології 2018 року – «Ломикамінь» і «П’ять Америк»”
1. Тривання тривке
…Розпочну есею, як це, переважно, робить Ігор Гургула у своїх новелах (йдеться про його найновішу книгу новел „Мапуче”, люди землі. – Київ, „Український письменник”, 2018, 463 с.), – зненацька, не притримуючись якоїсь виїмкової вишикуваної та причесаної послідовності викладу думок. Утім, саме зараз скажу і про насправді припочаткове. „У Південній Америці проживають індіанці племені араукани. Себе вони називають інакше – мапуче, що в перекладі означає „люди землі”. Продовжувати читання “Земля людей”
Богдан Мельничук; є у його сюжетах і фабулах, безхитрісних, подекуди навіть спрощених, а часом, видається, незавершених (можливо, – зумисне!), і певна авторська відстороненість; так наче оті його історії-оповідки, направду, повідáє хтось із самих персонажів: по-житейському скупувато та без прикрашувальних кучерявостей. Тож не дивуюся підзаголовку – „Історії теплуваті, холоднуваті та… не до кави”. Та й сама книжка заголовно ніби стверджує мої слова: „Без прикрашування”, Тернопіль, „Терно-граф”, 2017р., 231 с. Продовжувати читання “Історії не до кави (проте…)”
…Богдан Чепурко – один із найбільш загадкових сучасних українських поетів. Додам, парадоксальних. Постійно – на людях і, разом з тим, цілком відсторонений, не надто публічний. Приглушено-зворушливий у своїх найвдаліших поетичних сентенціях і, водночас, дещо галасливий у подеяких витворах громадянської лірики (хоч і тут – надійно-професійний). Продовжувати читання “„У часопросторі („не”)проминання””
Серед поетів, які впевнено увійшли в нашу літературу в незалежній Україні, ім’я Юлії Курташ-Карп не тільки не губиться, але й, навпаки, щораз більш вигранюється своєю зрілістю й оригінальністю. Я мав приємність вітати її талант на початку входження в літературу, слідкую за її впевненим поступом сьогодні. Продовжувати читання “ІЗ МАТЕРИКА МАЛОГО КОСМОСУ”
РІЧ 