20 червня поховали на острові Хортиця українську поетесу Марію Брацило – вона народилася 36 літ тому у Запоріжжі.

Це – останній оприлюднений текст Марини:

А він мовчить – затерплий в горлі голос:
Чи то не вперше краще промовчать
Про те, що стільки ніжності навколо,
Про те, що стільки сумніву в очах.

Продовжувати читання “Марія Брацило: «Я ніколи тобі не мину»”

Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”

Любов Бенедишин

Скрижальний жаль

Не віриться, що тут був Рай…
Бедлам!
Чи Сам-Один людину в пекла виборю?
Я все їй дав.
Я душу в неї вклав.
Вручив найголовніше – право вибору.

Я не стеріг ту яблуньку в саду…
Застерігав од щастя бутафорного…
Скрижальний жаль.
І слово – у чаду.
Свічу, дивлюсь
у вічі дневі чорному.

Гнобити – зась.
І гніватись – дарма.
Латентний абсолют – ні кроку хибного.
Я Бог.
А в Бога – вибору нема.
(Казав: не сотвори собі подібного!) Продовжувати читання “Любов Бенедишин: «А МАЙБУТНЄ – СЕБЕ УЖЕ ЗГАДУЄ…»”

Юр Волощак

У Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак…

Цілком недалеко від Миколаєва уперше в житті почув це слово «толока» – пів століття тому у Малій Горожанці й присілку Саска між селами Новосілка Опарська й Устя. Там на толоку пасти корів збиралися по черзі пастушки – і пасли, і грали у футбол, ганяли бабок, жаб і ондатр, ловили руками щупаків по калабанях, а гусей на сильця. А Дністер розливався навесні і затоплював усі пасовиська, де була толока, підступаючи зрідка ледве чи не до хати прабабці Насті Тимків, у якої колись було 12 дітей, з бідосі і хворіб вимирали, а лишилися тільки Гринь, Михайло і Марися, а Степана москалі підняли на штики за партизанку – й ніхто не пустив сльози, навіть прабабця Настя, бо вимордували би ціле село. Продовжувати читання “ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ”

Підготував Юр Волощак

Що зроблене з того, про що написано у Заповіті, а що ще потрібно зробити?

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Ця частина Заповіту виконана нашими попередниками, сучасниками Тараса, котрі зуміли організувати повернення його святих мощів в Україну – поважніше, урочистіше і, мабуть більш велелюдно, ніж повернення в Київ Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. Хоча перешкод тому було ох як багато від самого початку. Продовжувати читання “Що нам заповів Шевченко?”