Я йшла по білому піску під сліпучим сонцем, і невідомо, де я була перед тим. Але мені не бракувало відваги змінювати одноманітний краєвид і створювати нові речі на своєму шляху. Я була настільки смілива, що створила білі потиньковані стіни муру й вирішила, що там мають бути двері. Золоті двері. Я створила й золоті двері, без особливих прикрас, гладенькі, й клямку, щоб їх відчинити, схожу формою на ящірку… Продовжувати читання “САЛАМАНДРА ЗА ЗОЛОТИМИ ДВЕРИМА”
Ноф
Було щойно середньовіччя, але позачасове Північне море зважало лише на себе: як не раз і сьогодні, скелі зірваної води зусібіч стискали судно, і воно скрипіло й потріскувало, здається, кожною своєю молекулою (тоді – корпускулою), і гордий вдома на рейді королівський фрегат, що кілька хвиль провалюючись – то одним, то другим боком – у темне міжхвилля, тепер нагадував одноногого, на протезі, вояку в дорозі, і давка бентега вже вселялася в завжди насторожені душі матросів-шведів, Продовжувати читання “ДЕКАРТ”
***
Вже допито вино і остання погасла цигарка,
Вже відкрито вікно, наче двері – сміливо навстіж,
І застелено ліжко. Квапливі цілунки останні.
Я стою у плащі, ну, а ти, як завжди, босоніж. Продовжувати читання “«В твоє ім’я, як в прірву, я лечу»”
Поетка, знана завдяки своєму псевдоніму, запам’яталася своїм сучасникам яскравою, неповторною вдачею, вражаючим молодим талантом. Проте її планида була жорстоко-немилосердно, через те потенційну силу літературного таланту поетці розкрити не вдалося. У її короткому житті поєдналися враження од кількох міст, із якими пов’язала доля, – від провінційного Рівного почерез столичну Варшаву до славного Львова та древнього Кракова. Не менш чудернацько поєдналися в її таланті впливи різних національних культур цього реґіону – єврейської, польської, російської, української. Пізніше всю цю етнічну екзотику-мозаїку швидко ліквідував повоєнний СРСР звичними для нього бульдозерними методами. Проте Зузанна Ґінчанка не дожила до цих подій червоного тоталітаризму, бо стала жертвою тоталітаризму брунатного. Вона загинула в період Другої світової війни, розділивши стражденну долю свого народу. Продовжувати читання “На хресті долі. Зузанна Ґінчанка”
Євген Нахлік, Оксана Нахлік. Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Біографічно-культурологічне дослідження; З додатком невідомого листування / Монографічна розвідка Є. К. Нахліка; Упорядкування, текстологічне підготування листів та коментарі Є. К. Нахліка й О. М. Нахлік; НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. – Львів, 2009. – 319 с., іл. – Серія «Літературознавчі студії». Вип. 13. Продовжувати читання “Життя – це любовний роман, або й кілька”
Це місто. Ці сотні, тисячі сердець, що прокидаються на світанку – очевидно, що з добрими намірами. З найкращим наміром на Землі – жити. Сповняти свій обов’язок, щось сьогодні вчинити таке, що саме сьогодні треба вчинити. Продовжувати читання “КВІТИ”
Марко Павлишин. Ольга Кобилянська: Прочитання. – Харків: Акта, 2008. – 360 с.
Про Ольгу Кобилянську в нас писано-переписано!.. Спершу, ще за життя, нею захоплювалися модерністи (знаю, що точніше було б писати: її творами захоплювалися, але в цьому разі свідомо вдаюся до двозначного формулювання). Потім підняли на щит комуністичної пропаганди радянські літератори, педалюючи соціально-класову проблематику, що порушувалася в її творах (а хто з великих талантів не торкався такої проблематики й не критикував суспільних відносин?). Урешті, на зорі вкраїнської Незалежності за тему міцно вхопилися феміністки й, нервово жестикулюючи, заговорили про рафіновану стать у прозі Кобилянської, про її жіночу меланхолію-депресію або й, у крайнощах, про лесбійські схильності. Словом, якщо вже з’явилася потреба знайти український відповідник Вірджинії Вулф чи Сильвії Платт, то ось, маєте – Кобилянська! Продовжувати читання “ТЕМРЯВА ПІД ЛІХТАРЕМ”
РІЧ 