*Це давніше інтерв’ю, досі актуальне. Присвячується 25-річчю нашої Незалежності.

– Пані Маріє, які перспективи української мови в “глобалізованому” світі? Можливо, правильніше поставити питання, чи є такі перспективи?

– Справді, доля української мови – болюче питання для нас, українців, бо воно пов’язане з самим існуванням українства. Особливо зараз, в пору економічної глобалізації, коли фунт стерлінгів, євро і долар виходять на одну і ту ж вартість, тобто на планеті буде одна спільна грошова одиниця, спільна економіка, а далі ринок розширювати вже нікуди. Продовжувати читання “МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*”

Марія Габлевич

На взористому полотні Франкової уяви тканому впродовж життя, років із двадцять вилася нитка Шекспірової драми The Merchant of Venice (далі – “ВК”), лиш де-не-де вилонюючись на поверхню у зафіксованих на папері згадках, аж поки не розгорнулася в окремий узір – рукопис перекладу цієї драми і передмови до нього, датований липнем-серпнем 1912 року. Текст передмови (чи, радше, наукової джерелознавчої статті) не скінчений, переклад так і не побачив ні сцени, ні друку, а коли таки вийшов у світ (1956)¹, то так і не ввійшов до скарбниці української літератури. Сьогодні до нього звертаються дуже поодинокі дослідники.² Продовжувати читання “ФУНТ М’ЯСА (До історії перекладу Шекспірового “Венецького купця”)”

Оглядач

Марія Габлевич. Світло Шекспірового храму: Статті. Переклади. – Дрогобич: КОЛО, 2016.

Марія Габлевич, відома шекспірознавиця і перекладачка, презентувала книгу аналітичних текстів – як власних, так перекладених нею з англійської, 26 березня в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи у Львові. Продовжувати читання “СВІТЛО ШЕКСПІРОВОГО ХРАМУ”

Оглядач

STUDIA POLSKO-UKRAIŃSKIE
2–2015

До числа нових паростків вільної науки можна сміливо віднести випуск збірника «Польсько-українські студії»  (UNIWERSYTET WARSZAWSKI. Wydział Lingwistyki Stosowanej. Eksperymentalne Laboratorium Literaturoznawcze). Перший том вийшов 2014 року. В очікуванні третього випуску серії варто звернути увагу на наукові розвідки попереднього тому, який репрезентує проблеми літературоз­навчого, філософського та історичного спрямування. Продовжувати читання “В АСПЕКТІ «ПОЛЬСЬКО­-УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ»”

Надія Мориквас

Ой Маківко-Маківочко
Яка ти зрадлива
Ни янного-сь чоловіка
з жінков розлучила.

Маківка живе в людських серцях, і в сумних бойківських коломийках. Знає їх безліч 95-річна Анастасія Савчин. Чи сама складає, чи вилущує з пам’яті ті, що чула їх ще замолоду від інших? Принаймні вже кількасот записав з її уст Юрій Шевченко, її онук, який щоліта приїжджає до Головецького на спорожніле батьківське обійстя. Дипломований музика, випускник Київської консерваторії, він виявив у себе ще одне покликання – фольклориста. Очевидно, сама природа цієї незвичайної місцини, що обіймає з усіх боків Маківку, змушує його літніми вечорами брати до рук скрипку – і тоді над Головецьком, по ріці стелиться мелодія бабиних коломийок… Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 4. З бойківської душі”

Надія Мориквас

Від маленької мама водила мене на Маківку…

Маківка виховала покоління нескорених, до якого належить й Ганна Плечій з Головецького, колишня зв’язкова УПА, яка пройшла табори смерті і тюрми від Салієхарда до Омська. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 2. З пам’яті нескорених”

Надія Мориквас

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан;
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.
«Ой у лузі червона калина»

Відомий дослідник української пісні Федір Погребенник так писав про одного із стрілецьких поетів Романа Купчинського: “Він належав до того покоління молоді, яке відчайдушно стало в ряди борців за волю України в часи першої світової війни, – з піснею “Ой у лузі червона калина”, зі стрілецькою рушницею”. Це те покоління, якому тоді ледь сповнилося 16 – 17 – 18 літ. Найстаршому, полеглому на Маківці весною 1915, було 26. Про цих юнаків, що лежать під могильними плитами, місцевий історик скаже нинішнім школярам: “Це цвіт нації – майбутні магістри, вчені, митці, великі люди великого народу. І не забуваймо, що всі вони – добровольці”. Продовжувати читання “ДОРОГИ ДО МАКІВКИ 1. Пантеон молодих”

Богдан Чепурко

Самостояння

Слухай це єдине що має глибину
Метеоритний дощ перекочується
В клепсидрі часу
Муравлі перекочовують
У нові трансформації міфу
Жало стогне від самовдоволення
Залишаючи бджолу вільною
Я йду нічого не чую не бачу не знаю Продовжувати читання “ПОВНОТА ЩАСТЯ. Вільні вірші”

Ім’я Ярослава Поліщука (літературознавця, доктора філології, професора) добре відоме тій особливій категорії шанувальників красного письма, які читають не тільки тексти, але й про тексти. Адже праці вченого творять особливий дискурс – новітнє прочитання наших класиків та сучасників. А сам автор – активний учасник літературного процесу. Цьому сприяє не тільки застосування ним найновіших наукових методик, потужний контекст, але й жвава манера викладу, прозорість думки та аргументів, що робить праці вченого та есеїста привабливими для широкого кола читачів. Бо, зрештою, це високоякісна есеїстика. Такі прикмети характеризують і найновішу книгу Ярослава Поліщука – «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Продовжувати читання “ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»”

Оглядач

На польському інтелектуальному ринку з’явилася непересічна книжкова новинка, яка, віримо, відкриє глибші розуміння українського красного письма у польському суспільстві. Мова – про книгу відомого вченого-літературознавця Ярослава Поліщука «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Продовжувати читання “Про українську літературу – полякам”

Віктор Палинський
Член Правління та секретар Львівської організації НСП України

Без зайвого пафосу скажу, що інтелектуально-мистецький Львів здригнувся та затамував подих у печалі й скорботі: несподівано пішов у зáсвіти Роман Лубківський. Воістину, втрата непоправна, боляща. Ще не осмислена.

З цим великим чоловіком відійшла ціла епоха, суперечлива, одначе невід’ємна від сучасного життя українського народу, нашого суспільства, світової українськості. Продовжувати читання “Прощання з Романом Лубківським. Печальне та рефлексійне”