Людмила Островська

Корифей театру, видатний український режисер та кіноактор Федір Стригун 1 листопада відзначає своє 85- річчя. Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. І. Котляревського та ім. М. Садовського, кавалер Орденів «За заслуги» I, II, ІІІ ступенів та князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів…

Надія Мориквас

Україна здобуває світ через мистецтво і знання. Бо світ толерує таланти,  успішних, знаменитих  і сильних людей… Таких, як Соломія Крушельницька, славний  ювілей якої продовжує відлунювати  в культурному світі. Наприкінці квітня солоспіви Соломії  виривалися поза стіни Хорватської  читальні на Трсаті –  найвищої горі Рієки, де зазвичай проводять свої заходи й учасники українського культурно-просвітнього товариства «Дніпро – Рієка». «Річ» вже писала про це товариство, осердя якого склали українські музиканти, що приїхали в Рієку на запрошення місцевого театру в кінці 90-х, коли Хорватія після закінчення своєї  війни за Незалежність відновлювала  культуру й відчувала брак фахівців, і насамперед – креативне подружжя Камінських.

Оксана Масляк

У вихорі лихоліть, воєн і змін на політичній мапі світу ХХ ст. забуті, а іноді й назавжди втрачені імена людей, серед них і ті, хто вірно служив сцені.

… Знайомство з театральним мистецтвом у моєму житті відбулося доволі рано, дещо незвично, а, може, й неправильно. У 60-х роках минулого століття телевізор ще був далеко не в кожному домі, а в нас був. І я – домашня, несадківська дитина, частенько залишалася наодинці з телевізором, бо батьки працювали Можу стверджувати, що при наявності в ті часи двох програм (першої та другої, саме так вони тоді називалися) переглянула чимало цікавих передач, не завжди дитячих. Особливо любила телевізійні версії спектаклів, зосібна балетних і опереткових.

Я витягла зі “Скрині” цей “Квестіонар”, цей питальник як надзвичайно цінну річ. Наскільки вона може бути ужитковою, це вже інша річ. Вражає сам підхід до товариства, як до спілки яскравих індивідуумів, особистостей, турбота “квестора” про її творення на засадах доповнення індивідуальностей, а не їх нівеляції (і, напевно, підсвідомого підпорядкування лідерам). Продовжувати читання Пам’яті квестора – Романа Кіся

Надія Мориквас

Очевидно, український поет Іван Златокудр –  єдиний  в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”

Надія Мориквас

Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”

Володимир Карачинцев

Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.

Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”

Надія Мориквас

Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Продовжувати читання “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом”

Володимир Яворський

Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Продовжувати читання “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”

Надія Мориквас

Ми говоримо про великоформатне полотно невідомого художника XVIII століття, яке вважається шедевром. Львів’яни, яким пощастило побачити відреставровану картину “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго”, виставлену в залі Музею етнографії та художнього промислу упродовж травня, захоплені (інша річ, що не так вже й багато людей вчасно дізналися про виставку – про це пізніше). Для молодого, та вже досвідченого, реставратора Олега Карапінки презентація відреставрованого полотна стала першою публічною демонстрацією його праці. Продовжувати читання “ОЛЕГ КАРАПІНКА: реставратор – як лікар: йому неважливий статус пацієнта”

(Київ: Смолоскип, 2016)

29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.

Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.