Отож Юрко Волощак неквапом пише свою львівську історію чи радше – автобіографічну повість у новелах, почавши її з дитячих спогадів. Публікуючи сторінки цієї колоритної оповіді, «Річ» разом з вами чекає на її приголомшливе завершення.
Продовжувати читання “Левова брама”Віра Дітчук
«Бо що починається з крові?!»
Роман Надії Ковалик «Люба для любові…» (Львів: «Простір-М», 2021) виданий рівно через тридцять років після того, як 1991 року, здавалося б, могутній і непохитний Радянський Союз тріснув, як мильна булька. Час покаже, який резонанс буде від цієї книги, однак вже сьогодні можу стверджувати: книга читається легко, на одному подиху.
Продовжувати читання “Шлях до любові – як випроба…”Віра Олеш
Одразу два львівських видавництва – «Джезва» та «Апріорі» спричинилися до виходу в світ книжки Оксани Лозової «Час не минає», куди увійшли вибрані твори, переважно зі збірок «Просто неба» (1994), «Політ у літо» (2002), «Очі дерев» (2009), «Хто Україна твоя?» (2013), а також найновіші поезії.
Продовжувати читання “На часі та поза часом”Ільницький М. М. Читаючи, перечитуючи…
Літературознавчі статті, портрети, роздуми.
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2019. 320 с.
Феномен письменника й дослідника-краєзнавця Романа Пастуха не перестає дивувати. Його нова книга «Дрогобич і дрогобичани» (Дрогобич, Посвіт, 2021. – 756 с.) – це вивершена історія в іменах і назвах (чи радше – в іменах і місцинах) Дрогобича, книга-розвідка, книга-епопея – навряд чи ще хтось створив щось подібне в Україні. Свого часу ми насичували свою дослідницьку спрагу його книжкою «Вулицями старого Дрогобича», про яку писали як про новаторську в українському краєзнавстві. І власне та книжка, яка давно вже стала раритетом, лягла в основу нинішньої. Відтоді минуло 30 років.
Продовжувати читання “Роман Пастух: Дрогобич на тлі епох”Ілько Колодій
До нової книжки львівської поетеси Оксани Лозової «Час не минає» («Джезва», «Апріорі», 2021) увійшли твори різних років. За словами самої авторки, нові, недавно написані, займають лише третину збірника. Решта – вибране. Тобто, найкраще з написаного впродовж поетичного шляху. Продовжувати читання Час не минає … для любові
Надія Мориквас
Новий роман Надії Ковалик «Люба для любові» про те, як непросто залишатися доброю, людяною, чистою помислами у цьому жорстокому чоловічому світі. Продовжувати читання Спробуй бути доброю
Оксана Нахлік
Отож поговоримо – про рідкісний дар/чар/настрій, яким оповитий «Цей лагідний-лагідний світ». Адже, як відомо, «Немає таємниці творчості, а є таємниця любові» (Григір Тютюнник). Продовжувати читання Біла книга Юрія Коваля
Поезія Петра Остап’юка, ще одного земляка з любого серцю Тернопілля, не вимагає жодних преамбул, бо покликала мене саме тоді, коли я її потребувала – такої правдивої й неголосної. Без надриву й без пафосу (не обов’язково «ложного»), бо щось мусить звучати своїм голосом… Продовжувати читання Сиві солов’ї Петра Остап’юка, або Час неголосної поезії
«… Над Львовом шугали палкі зливи, як очищення. Папа Римський Іван Павло ІІ благословив цілий іподром людей небесною водою. Моя дитина повернулася вночі з Сихова замурзана і щаслива. «Мамо, Папа співав»… Не було світліших днів, ніж ті, коли Папа був у Львові». Сторінками книжки Надії Мориквас «Літоописання», яка готується у видавнитві «Апріорі».
Продовжувати читання “Проща”Це завжди стається непомітно, коли якась із струн твоєї душі раптом зазвучить голосніше і ти з усією пристрастю віддаєшся новому захопленню – ба справі всього життя. Звісно, не новому і не раптом…
Словами гагілками
випишу
Великодньої любові
писанку…
Ніколи раніше не відважувалася поставити це запитання: чи не шкодуєте, ви, пане Юрію, що проміняли свою літературну творчість на редакторську? Та й нині, певно, не відважуся… Бо нинішній день Юрія Коваля – це доля журналу «Дзвін», чи не останнього товстого українського журналу. Продовжувати читання Цей лагідний світ Юрія Коваля…
Якщо щось робиш – роби це добре, бо якщо робиш це погано – то це ніби час викреслений з твого життя. Якщо ти щось нахалтурив і віддав, а потім хтось мучиться і плюється – тоді той час, що ти витратив, – змарнований час. Продовжувати читання Мар’яна Прокопович. Мати своїх святих на небі
До дефініції міста найбільшою мірою пасує метафора палімпсесту, в якому чинники взаємно накладаються за законом додавання: «мармуровий листок на листку», «сталь на сталі», «камінь на камені». І це нашарування елементів можна трактувати подвійно: в естетичному сенсі як перевагу сили міста та нескінченних можливостей його експансії, а також у філософському сенсі – як заклик до необхідної редукції, до визволення з-під влади нагромаджень, усунення нашарувань, що дасть змогу побачити те, що істотне й первинне, що пов’язане з витоками[1].
Продовжувати читання “Літературний палімпсест Києва”Ця зустріч-розмова рокована бути короткою й лаконічною. Утім вона й не вимагала багато слів, бо все одно їх би не вистачило, щоб відбити цього яскравого чоловіка, його правду, яку він захищав од світу – для світу. Цей запис – трохи ширший від того, що увійшов до книжки (Надія Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019). Насамперед тут подано повний текст його знаменної (принаймні для мене та читачів нашого журналу) Колядки за Україну Продовжувати читання Валерій Ілля – оборонець роду, або Колядка за Україну
Я витягла зі “Скрині” цей “Квестіонар”, цей питальник як надзвичайно цінну річ. Наскільки вона може бути ужитковою, це вже інша річ. Вражає сам підхід до товариства, як до спілки яскравих індивідуумів, особистостей, турбота “квестора” про її творення на засадах доповнення індивідуальностей, а не їх нівеляції (і, напевно, підсвідомого підпорядкування лідерам). Продовжувати читання Пам’яті квестора – Романа Кіся
Найбільше, що вражає в долі цього знаного, тепер уже світлої пам’яті, чоловіка, це те, що він двічі мав померти голодною смертю – 1933-го і 1947-го. Але Боже провидіння зберегло його задля творчої праці і мистецької місії тут, на білому світі. Ця розмова з ним, записана 2002 року, напрочуд «нинішня» і надзвичайно чесна. Сторінками книжки Надії Мориквас «Люди свого часу» («Апріорі», 2019).
Продовжувати читання “Концепція людини за Володимиром Овсійчуком (1924–2016)”Майже ювілейне
Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.
Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»”Якщо спробувати визначити найбільш трудомістке, шляхетне й безкорисне заняття, яке, окрім всього іншого, вимагає ще й покликання, то це – бібліографія. Мова йде про створення бібліографічного покажчика Михайла Рудницького, що представляє його багату творчу спадщину, який вийшов друком у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. У виданні відображені численні різножанрові публікації М. Рудницького (майже 3 тисячі), а також доволі широко представлена бібліографія літератури про нього.
Продовжувати читання “Нарешті – Рудницький!”1000 слів в устах моїх стануть
cпогадом-спомином
скалкою гострою
віршами ніжними, прозою
болем колючим, погрозою
1000 слів тобі ще не встигла
сказати…
