Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”
Скрижальний жаль
Не віриться, що тут був Рай…
Бедлам!
Чи Сам-Один людину в пекла виборю?
Я все їй дав.
Я душу в неї вклав.
Вручив найголовніше – право вибору.
Я не стеріг ту яблуньку в саду…
Застерігав од щастя бутафорного…
Скрижальний жаль.
І слово – у чаду.
Свічу, дивлюсь
у вічі дневі чорному.
Гнобити – зась.
І гніватись – дарма.
Латентний абсолют – ні кроку хибного.
Я Бог.
А в Бога – вибору нема.
(Казав: не сотвори собі подібного!) Продовжувати читання “Любов Бенедишин: «А МАЙБУТНЄ – СЕБЕ УЖЕ ЗГАДУЄ…»”
***
Вже допито вино і остання погасла цигарка,
Вже відкрито вікно, наче двері – сміливо навстіж,
І застелено ліжко. Квапливі цілунки останні.
Я стою у плащі, ну, а ти, як завжди, босоніж. Продовжувати читання “«В твоє ім’я, як в прірву, я лечу»”
