У розчахнуту хату заходять взутими,
Не знімають холодний стрій…
Тут суміжні світи зі спокутою,
Лялька картата і мамин крій.
То назавжди, бабуся сплакує.
І зі сліз вибігає дих,
Як найменше зерно макове –
Пригощайтеся, мій пиріг.
Але ми мовчимо лунами
І натягуємо до стель
Довгі жили твердими струнами,
Як уламки балканських скель.
І тоді видихають стіни
Білі стигми живим вапном.
І невбрані маленькі тіні…
Над бабусиним пирогом…
Самостояння
Слухай це єдине що має глибину
Метеоритний дощ перекочується
В клепсидрі часу
Муравлі перекочовують
У нові трансформації міфу
Жало стогне від самовдоволення
Залишаючи бджолу вільною
Я йду нічого не чую не бачу не знаю Продовжувати читання “ПОВНОТА ЩАСТЯ. Вільні вірші”
1
Мама каже: – Мабуть,
до мертвих молитися – гріх, але нічого –
я молюся. До батька й матері.
Кажу:
«Ви допоможете – я знаю»… Коли ж чоловік
насниться – обов’язково захворію.
– Мій батько?
– Так. Сниться з баяном на колінах і крилами
за спиною: зрештою,
до сорока п’яти років
він не пиячив… Продовжувати читання “ВЕЛИКДЕНЬ З МАМОЮ. Земля тримається на китах”
Ти – велика Земля,
Ти – лукава планета.
Суходолу катма,
Тільки крові комети.
Твій конічний вояж
У залюблене тіло:
хто там пан, хто там паж –
як по світлому білим…
Лиш на ранок дощі
І дрібною стернею
Залягаєш в душі
Малою землею… Продовжувати читання “«Присплю Твій сон і сяду біля нього трепетом…»”
Творилець
На кручах Творильця з-під тайн праглибоких
Прорвалось до Бога неміряне Око.
Купається в ньому душа моя вільна
Й веселим потоком пливе в нероздільне. Продовжувати читання “НЕВБИТІ ВІРШІ 1. Дивися на вогонь, в якому не згориш!”
Поема
Немає сліз.
Є іскри на снігу.
Нема жалю,
щоб розтопити кригу.
Лише чужих вітрів
недобрий гул
І хмари заступають
зірку тиху. Продовжувати читання “МОТРЯ”
20 червня поховали на острові Хортиця українську поетесу Марію Брацило – вона народилася 36 літ тому у Запоріжжі.
Це – останній оприлюднений текст Марини:
А він мовчить – затерплий в горлі голос:
Чи то не вперше краще промовчать
Про те, що стільки ніжності навколо,
Про те, що стільки сумніву в очах.
Продовжувати читання “Марія Брацило: «Я ніколи тобі не мину»”
Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки: «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна. Цей світ впізнаваний в окремих речах – духовних і матеріальних, які автор любовно перемішує. І оця мішанка, ця мозаїка – абсолютно його, вона неповторна, бо це зачудування автора перед Божим задумом. Це просто про те, як «Така собі мить гуляла по світу». Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «А ВІТЕР – МІЙ БРАТ УСЬОМУ ПЕРЕЧИТЬ». З книги «Новий день – старі сліди» та інших”
Не віриться, що тут був Рай…
Бедлам!
Чи Сам-Один людину в пекла виборю?
Я все їй дав.
Я душу в неї вклав.
Вручив найголовніше – право вибору.
Я не стеріг ту яблуньку в саду…
Застерігав од щастя бутафорного…
Скрижальний жаль.
І слово – у чаду.
Свічу, дивлюсь
у вічі дневі чорному.
Гнобити – зась.
І гніватись – дарма.
Латентний абсолют – ні кроку хибного.
Я Бог.
А в Бога – вибору нема.
(Казав: не сотвори собі подібного!) Продовжувати читання “Любов Бенедишин: «А МАЙБУТНЄ – СЕБЕ УЖЕ ЗГАДУЄ…»”
***
Вже допито вино і остання погасла цигарка,
Вже відкрито вікно, наче двері – сміливо навстіж,
І застелено ліжко. Квапливі цілунки останні.
Я стою у плащі, ну, а ти, як завжди, босоніж. Продовжувати читання “«В твоє ім’я, як в прірву, я лечу»”
РІЧ 