МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*

*Це давніше інтерв’ю, досі актуальне. Присвячується 25-річчю нашої Незалежності.

– Пані Маріє, які перспективи української мови в “глобалізованому” світі? Можливо, правильніше поставити питання, чи є такі перспективи?

– Справді, доля української мови – болюче питання для нас, українців, бо воно пов’язане з самим існуванням українства. Особливо зараз, в пору економічної глобалізації, коли фунт стерлінгів, євро і долар виходять на одну і ту ж вартість, тобто на планеті буде одна спільна грошова одиниця, спільна економіка, а далі ринок розширювати вже нікуди. Продовжувати читання “МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ: «МОВА – ЯК ПОВІТРЯ: ЛЮДИНУ НЕ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ОКРЕМО ВІД НЕЇ»*”

ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»

Ім’я Ярослава Поліщука (літературознавця, доктора філології, професора) добре відоме тій особливій категорії шанувальників красного письма, які читають не тільки тексти, але й про тексти. Адже праці вченого творять особливий дискурс – новітнє прочитання наших класиків та сучасників. А сам автор – активний учасник літературного процесу. Цьому сприяє не тільки застосування ним найновіших наукових методик, потужний контекст, але й жвава манера викладу, прозорість думки та аргументів, що робить праці вченого та есеїста привабливими для широкого кола читачів. Бо, зрештою, це високоякісна есеїстика. Такі прикмети характеризують і найновішу книгу Ярослава Поліщука – «Ukraińskie rozstaje» («Українські роздоріжжя»), яка цього року вийшла в Білостоці в рамках наукової видавничої серії «Переломи / Пограниччя». Продовжувати читання “ЯРОСЛАВ ПОЛІЩУК: «Побачити себе у дзеркалі європейської культури – мета, яку ставили собі найамбітніші таланти нашої землі»”

ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»

Про церкву Юра в Дрогобичі, про художника і про місто

Добрим духом Дрогобича, хоч й цілком матеріальним, навіть з бородою, є нині Левко Скоп – дослідник і реставратор його церков, хоронитель його цінностей, художник, поет і музикант, мистецтвознавець. Цей духовний зв’язок – міста і людини – тривалий і взаємний. Конкретно він здійснюється через церкву Святого Юра, яка 21 червня 2013 року, серед інших українських дерев’яних церков, внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, і якою ось уже 28 років опікується художник-реставратор. Отож нашу розмову хотілося розпочати саме з цього: Продовжувати читання “ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»”

Ярослав Татомир: збирач історій

Ярослав Татомир належить до тих людей, які відчувають свій особистий обов’язок перед пам’яттю. Він репрезентує покоління галицької інтелігенції, яка закінчувала гімназії наприкінці Другої світової. І хоч предметом його уваги є насамперед «одноклясники» з Дрогобицької гімназії, народжені у 1925-26 рр., їхні післявоєнні долі схожі з долями тих, хто вчився в Самборі, Львові, Тернополі, Бережанах, Стрию, Перемишлі, як дві краплі води. Часто це трагічні біографії, але це наша історія, історія нашої культури, зрештою. Продовжувати читання “Ярослав Татомир: збирач історій”

Марія Вальо: «На Великдень ми сіяли марунку…» Спогад про Баню Котівську середини 1930-х рр.

Марія Андріївна Вальо не потребує якогось спеціального представлення. У Львові її знають як довгорічного працівника Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, в Україні і за її межами – як визначного вченого-бібліографознавця, зокрема глибокого дослідника бібліографічної спадщини Івана Франка… А поза тим – її довге і прецікаве життя, наповнене самовідданою працею і відкриттями, може служити ілюстрацією до нашого духовного розвитку упродовж майже усього минулого століття. Я вдячна долі, що пані Марія погодилася на цикл бесід, які так символічно розпочинаються її дитячими спогадами про Великдень. Бо всі ми починаємось з дитинства, а Великдень означає початок.
Продовжувати читання “Марія Вальо: «На Великдень ми сіяли марунку…» Спогад про Баню Котівську середини 1930-х рр.”

Валерій Шевчук про світло і темряву

Надія Мориквас

«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».

Продовжувати читання “Валерій Шевчук про світло і темряву”

Ярослав Поліщук: «Моя оцінка складніша…»

Монографія Ярослава Поліщука «І ката, і героя він любив…», присвячена Михайлові Коцюбинському ( К.: ВЦ “Академія”, 2010), вкотре підтвердила амплуа вченого як невтомного Перечитальника нашої вершинної літератури, який так би мовити надає класикам сучасного звучання. Як вважає одна з перших рецензентів монографії доктор філолог. наук Н. Шумило, дослідник не просто інтерпретує твори, він творить нову стратегію критичного осмислення класика нашої літератури ХХ століття. Ця книжка – нове слово про М. Коцюбинського. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Моя оцінка складніша…»”