Роксолана Жаркова

І ви пишете собі щось вже кілька років чи кільканадцять. І ховаєте чемно в усі шухляди, що є в домі. Поряд з білизною, ґудзиками, стареньким дріб’язком: косметикою, листівками, обгортками з цукерок, фотографіями себе-маленької і… Хоча це вже моветон. Тепер все інакше: на вашому робочому столі (моніторно-комп’ютерному, звісно) ніде яблуку впасти – (читай: новий документ створити…) – стільки всіляких Word-івських заміток – з недописаними віршиками, початком минулотижневого роману (а часу ж бракує дороманізувати!), начерком новелки, що не дає спати ночами, замітками рецензії на якийсь новоперекладений українською світовий бестселер, який прочитався ще влітку на одному диханні…

А часу ж то не вистачає, щоби сісти і… тут вже й лягати пора! – зранку робота, домашні справи і справинятка…нíколи тобі щось ото-таке написати, щоби здивувати самого Чака Поланіка, а він же знається на письмі, ох і знається!..

І поки хтось перечитує вчетверте Поланіка і його поради авторам-початківцям, хтось, озброївшись кульковою ручкою чи сховавшись за сіткою клавіатури, пише наболіле або ж нафантазоване. І мало переймається тим, чи достатньо розлогі його речення, чи куці, як заячий хвіст. Чи всі коми на своїх місцях, чи про якість підло забуто (бачила б цю писанину-мазанину учителька української!!), і врешті – чи чистенька, як сльоза дитини, ваша солов’їна, чи текст переповнений розмаїтим суржиком-жаргоном-сленгом. Або й гірше – в рядочках на білім папері підморгують чорним оком лайливі слівця зі смаком перчика чилі (тут згадується іронічний Остап Вишня – «Якби моя бабця встали…»). Кожен у пошуках свого стилю і своєї поетики, з якої часом утікає традиційна етика, залишається одинокий префікс, без коренів, як старенький змертвілий зуб-пеньок.

Про пеньок мені згадалось теж невипадково. Письмо – це полювання. Не тільки за оригінальними сюжетами. Це таке собі безкровне мисливство. Де не треба поневолювати чи вбивати читача лексикою твору. Це радше збирання грибів (тема дуже актуальна восени): спостережливість – понад усе. Стільки пройдеш стежок, а кошик порожній: стільки сторінок напишеш – а вдалися лиш декілька речень. Або ж натрапиш на пеньочок, де стільки грибів причаїлося. Бери, ховай…

Частенько ваша Муза сидить у бункері1. Ховається від метушні і шуму цього велелюдного світу. Не маючи шансу погрітися під променями слави. Остерігається суб’єктивних оцінок, нерозуміння, осуду. І сама ж у себе краде можливість бути почутою іншими музами. Та якось одного разу ваша Муза таки вийшла на світло. І побачила таких, як вона. І зійшлися вони разом в одному чудовому місці, щоби обговорити чи «обмузувати» свої творчі ідеї…

bunkergrup

Насправді зараз я намагаюся поетично розповісти вам про Західноукраїнську регіональну нараду молодих авторів, що відбулася наприкінці вересня в Тернополі за сприяння Національної спілки письменників України та Тернопільської обласної організації НСПУ. Мала нагоду на цьому мистецькому заході представити місто Лева (оскільки нещодавно стала лауреаткою ІІІ премії Всеукраїнського конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев», і поїздка до Тернополя була ще одним бонусом від організаторів конкурсу). Програма була настільки захопливою, що учасники не могли навіть подумки занудьгувати. Урочисте відкриття у приміщенні бібліотеки-музею «Літературне Тернопілля», робота семінарів, майстер-класи з художнього письма, екскурсія містом, поїздка до легендарного Кременця, відвідання літературного музею Ю. Словацького, зустріч зі студентами-філологами Кременецького педагогічного університету, огляд експозиції музею О. А. Неприцького-Грановського, неформальні зустрічі делегатів.

Та найемоційнішим і найспекотнішим моментом програми стали виступи учасників у тернопільській мистецькій галереї «БункерМуз». «Західноукраїнська ліга письменників» окупувала бункерну сцену, заполонила слухачів поетичними і прозовими творами, написаними в Івано-Франківську, Луцьку, Львові, Рівному, Тернополі, Ужгороді, Хмельницькому, Чернівцях. Поети і прозаїки з восьми областей України ділилися текстами, думками, почуттями, теплими усмішками і поглядами. Модерував літературник тернополянин Юрій Матевощук. Курувала захід киянка, поетеса Богдана Гайворонська, секретарка НСПУ з роботи з молодими авторами.

Молоді письменники сповна пізнали гостинність Тернополя, обмінялися досвідом, поетичними збірками, світлинами. І відчули, що справді є потреба такого творчого спілкування, адже варто частіше випускати своїх Муз зі сердечних бункерів, дозволяючи їм мандрувати світом.
І головне – варто писати. Як можеш. Як умієш. Як диктує небо. Блакитнооке, вечірнє, ліричне небо осіннього Тернополя. Переконана, воно назавжди запам’ятається нам, учасникам Західноукраїнської регіональної наради молодих авторів 2016 року!

І якщо ви пишете собі щось вже кілька років чи кільканадцять, то обов’язково дописуйте. Не забувайте: роки минають, поки Муза сидить у бункері…


1 (нім. Bunker) – добре укріплена захисна або оборонна споруда

На обкладинці: Роксолана Жаркова

Advertisements