Надія Мориквас сторінками «Книги Присяги»

Василь Глинчак, відомий тележурналіст, культуролог і мистецтвознавець, видав обсяжний том блискучих культурологічних розвідок: Книга Присяги: публіцистика. (Львів, Сполом, 2024. – 404 с.; іл..). Книгу, що є важливим доповненням і стимулом нашої новітньої культурно-визвольної боротьби. Саме так, бо ця боротьба за людські серця та уми досі триває – за звільнення їх від нав’язаних стереотипів, за правдиві знання про нас, про наших світочів і наші цінності. Який «опір матеріалу» доводиться долати людині, яка розуміє відповідальність за свої знання як потребу передати їх іншим!

Надія Мориквас про «Кримський літопис» (Київ, 2023)

В’ячеслава Гука я відкривала разом з Ігорем Калинцем чи радше з Марією Шунь й Оленою Кицан – упорядницями антології українського верлібру «Ломикамінь» (Львів, 2018), на сторінках якої ми були надруковані.

Михась Ткач

Говоритиму про нову поетичну книжку «За Господнім плечем» Станіслава Новицького, надпотужного поета, автора восьми збірок, який увірвався в українську літературу кілька років тому, як метеорит у стратосферу (по-іншому не скажеш) і осяяв її палким неповторним словом. Без сумніву, вона є однією з кращих у доробку автора. Я прочитав її не без помітного хвилювання, бо сприйняв не так розумом, як серцем.

Надія Мориквас

Сама назва книжки – «Ритми і рани» (Київ, 2024) – загострює слух на наше драматичне сьогодення. Ця громадянська лірика, звернена до суспільства, зачіпає найболючіші його проблеми – насамперед рани війни, які найбільше кровоточать у материнських серцях. Ця поезія покликана зцілювати, бо писалася чистокровним ліриком, тобто серцем, я би сказала – знаючим серцем.

Надія Мориквас

Є щось надзвичайно зворушливе в читанні поетичного рукопису, немовби ти стаєш причетною до авторських шукань… Виявляється, можна заблукати і в лабіринтах світла – саме до таких роздумів спонукає назва майбутньої книжки Станіслава Новицького – «Лабіринти світла».

Надія Мориквас

Новий психологічний роман Лесі Бернакевич «Мужчина, з яким нічого не було» (Львів: Простір М, 2024) викликав щире зацікавлення в колег-спілчан і був прочитаний ще до його презентації, яка відбулася минулого місяця і на якій модератор Богдан Смоляк закинув декілька спойлерів. Отож текст зачепив наші серця несподіваністю і водночас упізнаваністю емоційних ситуацій настільки, що під час обговорення прозового твору звучала й поезія… Головна героїня Софія – вчиться на психотерапевта, а поки що заробляє на хліб друкаркою у співочо-танцювальному ансамблі. І це й інше дає їй багатющий матеріал для спостережень.

Оксана Лозова

Гостинець маю. Питаєте, чи солодкий? Ой ні… Такий, що душу зігріває та водночас розтривожує – тож беру до рук часом із усміхом, а часом – і з тихим зітханням. Не скажу, що дуже тішуся, бо уявляю, наскільки легшим, просвітленішим, можливо, романтичнішим, сповненим щастя-радості, він міг би бути в інші часи, але дякую і дякую за нього… Саме за такий – справжній, як «рідного дому образ».

Віктор Палинський

Читаю вірші Надії Мориквас з якоюсь незвіданою досі полегкістю… Тим паче, якщо це поезія, в тому числі і зовсім нова, як у завершальних розділах її нової книжки «Танець спійманої рибини» (Чернівці, Видавничий дім «Букрек», 2023, 123 с.). Власне – два розділи: «Відміни» і «Помежів’я»; з численними підрозділами. Що дає можливість поетичної структуризації ліричних тем та, мабуть, і темпоритмів. Як промовлянь і замовлянь; як початків і закінчень; як день і ніч… А ще – чАсові умовності, що вимагають певного зосередження на авторському «я», яке все ж намагається вислизнути, аби не бути  аж так прив’язаним до конкретної, на тим часом, віршової території.

Надія Мориквас

Розглядаючи книгу Богдана Смоляка «Моя найбільша війна. Рік 2022: у роздумах і відчуттях» (Львів, Апріорі, 2023) насамперед як  інтимний літературний щоденник (ба більше – інтимний публічний щоденник), відчуваєш спокусу приміряти її на себе, порівняти із власним ненаписаним щоденником 2022-го – року, що перевернув світ для усіх українців. І мова не стільки про хронологію подій – як про ті емоційні сюжети, які розгортаються в серці й уяві письменника із загостреним  почуттям власної відповідальності перед часом. Бо ніхто не скаже твоєї правди за  тебе. Ніхто замість тебе не виграє твою найбільшу війну. Здається, як не напишеш – тебе розірве  або ж навпаки – швидкозмінні хроніки притлумлять  ті  чисті емоції, що й були істинним відгуком на події, і тобі вже ніколи не вдасться позбирати докупи  слова-перли, слова прозріння, ту первісну правду, яка тобі відкрилася.

Танець спійманої рибини: поезія. Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2023. 128 с.: іл. ISBN 978-966-997-197-5

Я дуже рідко щось пишу про нові книжки, бо цілковито переконаний, що на це спроможний лише всевладний час, який і визначає справжню вартість книги, а мої слова – тут нічого не значать, проте скажу дещо про нову поетичну збірку Надії Мориквас «танець спійманої рибини», що побачила світ наприкінці 2023 року у чернівецькому Видавничому домі «Букрек».

Назар Ващишин

Надто часто у нас великі події проходять непоміченими, наче прокрадаючись на «лапках голуба». Здається, і зараз сталося саме так: до українського читача прийшов Катулл у цілій його різноманітності і повноті (Ґай Валерій Катулл. Повне зібрання творів: Байдики, Поеми, Елегії та Епіграми / упорядкування, переклад з латини, передмова й коментарі Тараса Лучука; ілюстрації Ольги Шингур. Львів : Видавництво «Астролябія», 2021), але скільки з нас знає про це? Та й скільки з нас звертається до творчості цього величного римського поета у своєму житті? Втім, як почасти виглядає, така доля судилася поетові і за його життя.

Ольга Ярешко

Захотілося у ці дні розповісти про роман-дистопію «Небеса» фінської авторки Пії Лейно, що вийшов друком у 2021 році у видавництві «Астролябія» (у перекладі Назара Довжка та Ольги Ярешко). Найперше, що роман вартісний, і свідчення того – Літературна премія Європейського Союзу, яку він здобув 2019 року. Крім того, роман цей, серед іншого, і про наслідки тоталітарного режиму. Але в цікавій художній подачі.

Надія Мориквас

У чому секрет привабливості нової книги Миколи Ільницького? Яка стає не менш популярною, ніж його «Драма без катарсису», як ознакував учений ХХ століття і якою зачитувалося моє покоління? Мабуть, у тому, що прилучає нас  до пошуків відповідей на виклики, які стали перед людиною ХХІ віку.

Надія Мориквас

Тяжкій спокусі-випробі був підданий герой роману «Духовидець» Фрідріха Шіллера — єдиного прозового твору класика світової літератури, що вперше вийшов українською мовою в перекладі Тараса Лучука (Фрідріх Шіллер. Духовидець: Із записок графа фон О**: Видавництво «Астролябія», 2021). Уже цей факт спонукає нас замислитися над тим, що спонукало драматурга, поета й філософа звернутися до прози. Чи не потреба чіткіше висловити свою увагу до людини чи радше — до несподіваних проявів її індивідуальності?..

Віра Дітчук

«Бо що починається з крові?!»

Роман Надії Ковалик «Люба для любові…» (Львів: «Простір-М», 2021) виданий рівно через тридцять років після того, як  1991 року, здавалося б, могутній і непохитний Радянський Союз тріснув, як мильна булька. Час покаже, який резонанс буде від цієї книги, однак вже сьогодні можу стверджувати: книга читається легко, на одному подиху.

Віра Олеш

Одразу два львівських видавництва – «Джезва» та «Апріорі» спричинилися до виходу в світ книжки Оксани Лозової «Час не минає», куди увійшли вибрані твори, переважно зі збірок «Просто неба» (1994), «Політ у літо» (2002), «Очі дерев» (2009), «Хто Україна твоя?» (2013), а також найновіші поезії.

Ярослав Поліщук

Ільницький М. М. Читаючи, перечитуючи…
Літературознавчі статті, портрети, роздуми.
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2019. 320 с.