Надія Мориквас сторінками «Книги Присяги»

Василь Глинчак, відомий тележурналіст, культуролог і мистецтвознавець, видав обсяжний том блискучих культурологічних розвідок: Книга Присяги: публіцистика. (Львів, Сполом, 2024. – 404 с.; іл..). Книгу, що є важливим доповненням і стимулом нашої новітньої культурно-визвольної боротьби. Саме так, бо ця боротьба за людські серця та уми досі триває – за звільнення їх від нав’язаних стереотипів, за правдиві знання про нас, про наших світочів і наші цінності. Який «опір матеріалу» доводиться долати людині, яка розуміє відповідальність за свої знання як потребу передати їх іншим!

Надія Мориквас про «Кримський літопис» (Київ, 2023)

В’ячеслава Гука я відкривала разом з Ігорем Калинцем чи радше з Марією Шунь й Оленою Кицан – упорядницями антології українського верлібру «Ломикамінь» (Львів, 2018), на сторінках якої ми були надруковані.

Надія Мориквас

Ці слова належать ченцю Йосифу Даниловичу – одному із 83 персонажів книги, що вийшла наприкінці минулого року з-під пера ченця-василіянина, члена НСПУ о. Климентія Василя Стасіва, ЧСВВ: «Пастирі підпільної Церкви». – Львів: Місіонер, 2024. – 575 с.

Михась Ткач

Говоритиму про нову поетичну книжку «За Господнім плечем» Станіслава Новицького, надпотужного поета, автора восьми збірок, який увірвався в українську літературу кілька років тому, як метеорит у стратосферу (по-іншому не скажеш) і осяяв її палким неповторним словом. Без сумніву, вона є однією з кращих у доробку автора. Я прочитав її не без помітного хвилювання, бо сприйняв не так розумом, як серцем.

Надія Мориквас

Сама назва книжки – «Ритми і рани» (Київ, 2024) – загострює слух на наше драматичне сьогодення. Ця громадянська лірика, звернена до суспільства, зачіпає найболючіші його проблеми – насамперед рани війни, які найбільше кровоточать у материнських серцях. Ця поезія покликана зцілювати, бо писалася чистокровним ліриком, тобто серцем, я би сказала – знаючим серцем.

Надія Мориквас

Є щось надзвичайно зворушливе в читанні поетичного рукопису, немовби ти стаєш причетною до авторських шукань… Виявляється, можна заблукати і в лабіринтах світла – саме до таких роздумів спонукає назва майбутньої книжки Станіслава Новицького – «Лабіринти світла».

Надія Мориквас

Новий психологічний роман Лесі Бернакевич «Мужчина, з яким нічого не було» (Львів: Простір М, 2024) викликав щире зацікавлення в колег-спілчан і був прочитаний ще до його презентації, яка відбулася минулого місяця і на якій модератор Богдан Смоляк закинув декілька спойлерів. Отож текст зачепив наші серця несподіваністю і водночас упізнаваністю емоційних ситуацій настільки, що під час обговорення прозового твору звучала й поезія… Головна героїня Софія – вчиться на психотерапевта, а поки що заробляє на хліб друкаркою у співочо-танцювальному ансамблі. І це й інше дає їй багатющий матеріал для спостережень.

Оксана Лозова

Гостинець маю. Питаєте, чи солодкий? Ой ні… Такий, що душу зігріває та водночас розтривожує – тож беру до рук часом із усміхом, а часом – і з тихим зітханням. Не скажу, що дуже тішуся, бо уявляю, наскільки легшим, просвітленішим, можливо, романтичнішим, сповненим щастя-радості, він міг би бути в інші часи, але дякую і дякую за нього… Саме за такий – справжній, як «рідного дому образ».

Віктор Палинський

Читаю вірші Надії Мориквас з якоюсь незвіданою досі полегкістю… Тим паче, якщо це поезія, в тому числі і зовсім нова, як у завершальних розділах її нової книжки «Танець спійманої рибини» (Чернівці, Видавничий дім «Букрек», 2023, 123 с.). Власне – два розділи: «Відміни» і «Помежів’я»; з численними підрозділами. Що дає можливість поетичної структуризації ліричних тем та, мабуть, і темпоритмів. Як промовлянь і замовлянь; як початків і закінчень; як день і ніч… А ще – чАсові умовності, що вимагають певного зосередження на авторському «я», яке все ж намагається вислизнути, аби не бути  аж так прив’язаним до конкретної, на тим часом, віршової території.

Надія Мориквас

Розглядаючи книгу Богдана Смоляка «Моя найбільша війна. Рік 2022: у роздумах і відчуттях» (Львів, Апріорі, 2023) насамперед як  інтимний літературний щоденник (ба більше – інтимний публічний щоденник), відчуваєш спокусу приміряти її на себе, порівняти із власним ненаписаним щоденником 2022-го – року, що перевернув світ для усіх українців. І мова не стільки про хронологію подій – як про ті емоційні сюжети, які розгортаються в серці й уяві письменника із загостреним  почуттям власної відповідальності перед часом. Бо ніхто не скаже твоєї правди за  тебе. Ніхто замість тебе не виграє твою найбільшу війну. Здається, як не напишеш – тебе розірве  або ж навпаки – швидкозмінні хроніки притлумлять  ті  чисті емоції, що й були істинним відгуком на події, і тобі вже ніколи не вдасться позбирати докупи  слова-перли, слова прозріння, ту первісну правду, яка тобі відкрилася.

Танець спійманої рибини: поезія. Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2023. 128 с.: іл. ISBN 978-966-997-197-5

Я дуже рідко щось пишу про нові книжки, бо цілковито переконаний, що на це спроможний лише всевладний час, який і визначає справжню вартість книги, а мої слова – тут нічого не значать, проте скажу дещо про нову поетичну збірку Надії Мориквас «танець спійманої рибини», що побачила світ наприкінці 2023 року у чернівецькому Видавничому домі «Букрек».

Надія Мориквас

З тих пір, як з нашого серця – як завжди в пору національно-визвольних змагань – зринула пісня «Червона калина» – відродилася й увага до її автора – поета-модерніста Степана Чарнецького. Тут відразу напрошується питання: як став поет – молодомузівець, автор популярних пісень, не менш відомий своїми «новелями –фейлетонами» і театральними рецензіями, шанований в колі богемістів за вміння сказати й випити, – як він став виразником народних сподівань? А до того ж чи передусім – творцем пронизливої воєнної лірики.

Іван Луцький

Останнього довоєнного місяця у видавництві «Галицька видавнича спілка» вийшло цікаве видання, яке складно віднести до якогось конкретного літературного жанру. Це підготована дітьми, Галиною та Іваном Сварником (сином) книга «Сміх і сльози Івана Сварника». Присвячена 100-літньому ювілеєві відомого гумориста Івана Сварника (1921–1989), вона складається з кількох, точніше з багатьох частин. Перша з них – біографічна.

Назар Ващишин

Надто часто у нас великі події проходять непоміченими, наче прокрадаючись на «лапках голуба». Здається, і зараз сталося саме так: до українського читача прийшов Катулл у цілій його різноманітності і повноті (Ґай Валерій Катулл. Повне зібрання творів: Байдики, Поеми, Елегії та Епіграми / упорядкування, переклад з латини, передмова й коментарі Тараса Лучука; ілюстрації Ольги Шингур. Львів : Видавництво «Астролябія», 2021), але скільки з нас знає про це? Та й скільки з нас звертається до творчості цього величного римського поета у своєму житті? Втім, як почасти виглядає, така доля судилася поетові і за його життя.

Ольга Ярешко

Захотілося у ці дні розповісти про роман-дистопію «Небеса» фінської авторки Пії Лейно, що вийшов друком у 2021 році у видавництві «Астролябія» (у перекладі Назара Довжка та Ольги Ярешко). Найперше, що роман вартісний, і свідчення того – Літературна премія Європейського Союзу, яку він здобув 2019 року. Крім того, роман цей, серед іншого, і про наслідки тоталітарного режиму. Але в цікавій художній подачі.