Про себе. Вперше в 1971р. було надруковано мій вірш у славнозвісній “Скрині”, якою опікувався Григорій Чубай. Через шість років у видавництві “Вітрила” було схвалено до друку мою поетичну збірку. Справа залишалась за малим: написати щось на хвалу партії або дружби народів, що я не могла виконати і поки думала, як обійти цю вимогу, один шанувальник кинув усю збірку в піч, чим, мабуть, сподівався послужитись українській культурі. Оскільки я в цей час вже працювала педагогом образотворчого мистецтва і мала певні здобутки у цій царині, а також починала виставляти свої твори керамічні на виставках, то досить легко пережила цю втрату і почала писати “у шуфляду”, але вже прозові твори. Після кількох відзначень на республіканських і місцевих виставках, а також у Москві, що на той час було важливо, в Литві і Латвії, я в 1986 р. стала членкинею Спілки художників України, мала схвальні публікації в журналах і газетах, а мій твір, присвячений В. Івасюкові, “Мальви вечірні” надрукували у книзі “Творчість молодих”. В цей час я зосередилась на праці як художник і освоювала різні матеріали: скло, метал, кераміку та продовжувала писати оповідання. З 1992 р. ми з чоловіком проживали в США, де організували мистецьку галерею “Світлиця”, робили творчі зустрічі і виставки – презентації творів Б. Горбаля, В. Сороки, Ю. Віктюка, І. Берези, І. Сколоздри та інших. Я вела радіопрограми, входила в управи «Рідної школи”, працювала директором Школи українознавства, викладала в Кентському університеті, читала лекції в різних українських і американських громадах, дописувала до газет і журналів, і, разом із чоловіком Володимиром Немирою, виставляли свої твори у галереях Америки і Канади. На творчому вечорі в Торонто читала свої оповідання, і Марко Стех запропонував надрукувати щось в “Українському журналі” в Празі. Повернувшись додому, у 2008 р. підготувала і видала порадник для викладачів образотворчого мистецтва дітям “Кожна дитина – художник”. видала “Кольорові оповіді” і роман “Іногда” і книгу для дітей “Велика проблема”, публікувала свої літературні твори в збірниках, зосібна в “Дебют газеті”. З чоловіком задумали і здійснили проект “Схід – Захід – Єднання”: у 22 містах, в тому числі Маріуполі, Миколаєві, Києві, Запоріжжі, Енергодарі, Бердянську, Луцьку, показували свої праці, я давала майстер-класи для дітей – студійців і учнів мистецьких шкіл, була членом комісії з підготовки програми для НУШ, вела студію образотворчого мистецтва у Львові і в Новому Яричеві, де згодом працювала в Школі мистецтв. Нині підготувала до друку збірку оповідань і роман “Перетнути ріку”, працюю над збірником спогадів” Картки на згадку” та книгою з життя українців сходу і заходу “Пазли родинної хроніки”, що містить інформації-дослідження українських родин з 17 ст. по нині. Останньо стало для мене несподіванкою, що пісня композитора Екімяна “То було незвичне літо”, до якої я в далекому 1975 р. написала слова, нині стала популярною: виконується хорами та ансамблями і набирає стотисячні перегляди-прослуховування. Отже, треба працювати далі!..