Про нову книжку Ярослава Поліщука

“Сім поглядів на війну” – таку назву має нова книжка Ярослава Поліщука, яка щойно з’явилася друком у видавництві “Дух і Літера”. Ця подія і стала приводом до нинішньої розмови з автором. Тема розмови, як і тема книжки, цілком поважна. Проте не хотілося б повторювати основні думки цієї праці, щоб не розкривати перед читачем її таємниць чи не тригерити, як модно тепер казати. Тому спробуємо поточити розмову довільно, торкаючись – у широкому сенсі – як проблематики, так і емоційного тла нової публікації.

Людмила Островська

Цього року письменниця Надія Мориквас презентувала відразу дві книжки – поезії «Танець спійманої рибини» і прози «Повернення Білого ворона». Обидві вийшли в чернівецькому видавництві «Букрек», яке очолює ще одна наша однокурсниця Дарина Максимець. І Дарина й Надія – постійні учасниці Львівського форуму видавців, донедавна великого українського книжкового ярмарку; а ще – щорічних зустрічей однокурсників, випускників журфаку Львівського університету. Власне нам Надія представляла свої нові книжки.

Людмила Островська

Корифей театру, видатний український режисер та кіноактор Федір Стригун 1 листопада відзначає своє 85- річчя. Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. І. Котляревського та ім. М. Садовського, кавалер Орденів «За заслуги» I, II, ІІІ ступенів та князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів…

Надія Мориквас

Україна здобуває світ через мистецтво і знання. Бо світ толерує таланти,  успішних, знаменитих  і сильних людей… Таких, як Соломія Крушельницька, славний  ювілей якої продовжує відлунювати  в культурному світі. Наприкінці квітня солоспіви Соломії  виривалися поза стіни Хорватської  читальні на Трсаті –  найвищої горі Рієки, де зазвичай проводять свої заходи й учасники українського культурно-просвітнього товариства «Дніпро – Рієка». «Річ» вже писала про це товариство, осердя якого склали українські музиканти, що приїхали в Рієку на запрошення місцевого театру в кінці 90-х, коли Хорватія після закінчення своєї  війни за Незалежність відновлювала  культуру й відчувала брак фахівців, і насамперед – креативне подружжя Камінських.

Оксана Масляк

У вихорі лихоліть, воєн і змін на політичній мапі світу ХХ ст. забуті, а іноді й назавжди втрачені імена людей, серед них і ті, хто вірно служив сцені.

… Знайомство з театральним мистецтвом у моєму житті відбулося доволі рано, дещо незвично, а, може, й неправильно. У 60-х роках минулого століття телевізор ще був далеко не в кожному домі, а в нас був. І я – домашня, несадківська дитина, частенько залишалася наодинці з телевізором, бо батьки працювали Можу стверджувати, що при наявності в ті часи двох програм (першої та другої, саме так вони тоді називалися) переглянула чимало цікавих передач, не завжди дитячих. Особливо любила телевізійні версії спектаклів, зосібна балетних і опереткових.

На Квітну неділю люди виходять з храмів з оливковими гілочками в руках… На подвір’ї Церкви Богоматері Трсатської,  однієї з найдавніших християнських святинь у Хорватії, їх зустрічають пам’ятники найбільшим миротворцям недавнього минулого – папі Іванові Павлу ІІ і Матері Терезі. На людських устах ще бринять молитви  за мир, за Україну. Чи Бог розрізняє у цих молитвах й українські голоси?..

Ще наприкінці минулого століття,в 90-х роках, Яцек Дукай писав про ту велику ціну, яку доведеться платити відчайдушним борцям за свободу у східній частині Європи в неминучому кривавому зіткненні з московським загарбником — зажерливою країною-Молохом. Хто ми і чому повинні захищати свою ідентичність? Що робити, аби не дати ворогові вкрасти нашу душу, і як залишатися людиною на війні? На ці запитання дають відповіді твори Яцека Дукая — непересічного сучасного польського письменника, що працює в жанрі наукової фантастики та альтернативної історії.

Якщо щось робиш – роби це добре, бо якщо робиш це погано – то це ніби час викреслений з твого життя. Якщо ти щось нахалтурив і віддав, а потім хтось мучиться і плюється – тоді той час, що ти витратив, – змарнований час. Продовжувати читання Мар’яна Прокопович. Мати своїх святих на небі

Я витягла зі “Скрині” цей “Квестіонар”, цей питальник як надзвичайно цінну річ. Наскільки вона може бути ужитковою, це вже інша річ. Вражає сам підхід до товариства, як до спілки яскравих індивідуумів, особистостей, турбота “квестора” про її творення на засадах доповнення індивідуальностей, а не їх нівеляції (і, напевно, підсвідомого підпорядкування лідерам). Продовжувати читання Пам’яті квестора – Романа Кіся

Майже ювілейне

Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.

Записала Надія Мориквас

– Як переживають карантин в найкращому місті світу? – на це та інші питання я попросила відповісти свою давню подругу Віру Левандівську, яка вже давно живе в цьому канадському місті на Тихоокенському узбережжі. Продовжувати читання “Ванкувер: Залишай тільки сліди своїх ніг і бери з собою тільки фотографії”

Надія Мориквас

Очевидно, український поет Іван Златокудр –  єдиний  в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”

Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою,  все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська,  то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і  стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.

Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”

Володимир Карачинцев

“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”

Надія Мориквас

Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”

Володимир Карачинцев

Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.

Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”