не прожити б не своє життя,
розгубившись в чужих пенатах
Н.М.

Для початку трохи хронології. Таїсія Примак виїхала з рідного Ірпеня саме того дня, як окупанти зайшли в місто – 4 березня 2022 року. Через дев’ять днів вона опинилася в хорватській Рієці і відразу почала шукати роботу та вчити мову. А вже у жовтні 2023 року очолила, по-суті, створений нею «Центр розвитку та інтеграції святого Віда» в Рієці. У чому ж секрет такої стрімкої «кар’єри» українки? Мабуть, у тому, що ця жінка не звикла опускати руки. Наділена багатьма вміннями й хистами, вона ніби заприсяглася не згубити жодного з них. Ба більше: відкрила в собі  ще один талант, найголовніший…

Спочатку Таїсія як професійний психолог і психотерапевт ППТ працювала онлайн на волонтерському телеграм-каналі «Допомога українцям під час війни» кризовим психологом-волонтером, який підтримує людей, потребуючих негайної допомоги. І одночасно працювала з українцями і «офлайн» в Рієці.

 – Я визначила для себе, що це мій обов’язок. І не просто обов’язок, а мабуть, моя місія – допомагати людям. Тому я маю таку професію, яка дійсно потребує віддачі… Всі щойно приїхали, всі в шоці: без знання мови, розгублені, тож по мірі знайомства зверталися до мене. Точніше, не всі: тільки ті, хто усвідомив, що без додаткової допомоги не обійтися. Я разом з усіма проходила все це і так само не відразу віднайшла душевну рівновагу.

– Мабуть, не просто було забути день виїзду з Ірпеня та шлях із України в невідоме…

– Нам чудом вдалося втекти: окупанти зайшли в місто після обіду, а ми виїхали зранку. Ті, хто залишився – страшно подумати, що з ними сталося. Виїхали всією сім’єю: моя сестра, племінниця з маленькою дитиною чотири рочки… Чоловік моєї племінниці залишився в Ірпені. Я їхала своєю машиною, ще взяла з собою сусідку – молоду дівчину з дитинкою. Тобто, нас була повна машина. Як під’їхали до Житомирської траси, нас зупинили,бо там в цей час йшов бій. Але ми не повернулись назад, а вирішили прориватись. Чекали. На наше щастя, через хвилин 40 нас покликали: «Швидше пересікайте цю трасу, поки нема обстрілу!», – боялися, щоби нас не зачепило. Ми не одні були,  їхали колоною десь біля 10 авто… Я людина віруюча і вірила, що це Господь нас вивів. Отак просто взяв за руку і вивів.

Ми не приїхали на пусте  місце, нас уже чекали друзі друзів – нам запропонували квартиру (поки ми не станемо на ноги) безкоштовно. Та, дякуючи європейській програмі підтримки українців-біженців в Хорватії, держава компенсувала орендодавцям за житло.  Ми приїхали сюди з кількома валізками. І що там було? Сірники, свічки і теплий одяг (коли ми виїжджали, в нас  був сніг і мороз) – те, що нам казали: запасайтеся!..  Хорватські друзі нас забезпечили усім необхідним. І зараз я зі сльозами на очах згадую, наскільки це було людяно… Хорвати нас заспокоювали:«Ми самі пережили війну, ми знаємо, що це таке». Вони нас скрізь возили, показували місто, необхідні інстанції, допомагали з реєстрацією.  Я зареєструвалась у державній службі зайнятості  для пошуку роботи і майже одночасно – на онлайн-каналі в телеграмі «Допомога українцям під час війни». 

– А як дійшло до створення Центру? 

– Не відразу, я ще ж мусила десь працювати – будь-де, щоби заробляти  на життя… Мені приходили різні пропозиції із служби зайнятості. Але ким я можу працювати, не знаючи мови? І я вибрала помічником кухаря в кафе. І коли  5 травня пішла туди на роботу, то вже трохи знала мову, бо від Центра зайнятості вже вчилась на онлайн курсі з хорватської мови. Я дуже вдячна цим людям, хоч робота тяжка була,  я відпрацювала 14 місяців і звільнилась, очікуючи вже відкриття Центру розвитку. 

– Пані Таїсіє, ви працювали  в кафе з 14-ї до 22-ї кожного дня: до обіду як психотерапевт онлайн і офлайн, а після обіду – помічником кухаря (кажете, що перечистили стільки картоплі, скільки не перечистили її за всі роки життя вдома). Мабуть, не просто було?

– Кожного для йдучи з роботи в кафе, думала: я вже  в Рієці три місяці, і мене не влаштовує робота помічником кухара. Маю три вищих освіти, вмію і знаю як допомагати людям, а чищу картоплю і ріжу овочі. Отакої! Ось і виникла така ідея – відкрити центр творчого розвитку і організації дозвілля в Рієці, а згодом і бізнес-план створився…  Тут багато біженців: і дорослим, і дітям нікуди піти, важко зорієнтуватися без знання мови і місцевих реалій. А це означає, що їм треба допомогти якось організуватися… 

Очевидно, тут спрацював ще один хист пані Таїсії. За першою, економічною, освітою вона товарознавець вищої категорії, організатор торгівлі. Для неї організація будь-чого – це просто, тим паче, що  працювала директором, мала свій бізнес в Україні. Шість разів  починала бізнес з нуля  і завершувала, якщо не виходило, без мінусів. Отакий досвід  крутого «стартапщика»…

–  Я розробила бізнес-план «Центру творчого розвитку і організації змістовного дозвілля» з тим щоби люди тут не розгубилися й не втратили себе, а могли йти далі і розвиватися… Ну, й почала думати, як цю ідею реалізувати… Це було восени 2022 року. Господь знову подав мені руку:  мені поталанило познайомитись з однією людиною – хорватом, який  допомагав українцям, і він запропонував мені своє приміщення: можете тут проводити психологічні консультації та психотерапевтичні сесії. До мене приходили наші українці на консультації вже в офіс.

А потім в мене народилася ще одна ідея… – Тут прослідковується закономірність. Будь-яка ідея Таїсії Примак опирається на її особистий досвід і талант саме у цій царині. А ще – намагання долучити до її реалізації інших.

– Я все життя співаю, і вдома разом із сестрою і племінницею – таким собі домашнім ансамблем, і на роботі, і церковним хором керувала… І от я даю оголошення: дівчата, створюємо хор. І дівчата  прийшли. Спочатку їх було шестеро, потім восьмеро, потім 15, 17. А зараз – дванадцятеро. Дехто поїхав з Рієки. Першого жовтня буде три роки як хор існує. Отож, я консультувала, хор співав, та мене не покидала думка створити  Центр. Треба шукати спонсорів! Один з них, українець, який займався нерухомістю, подивився мій план, каже, дуже добрий, він мені подобається, але та сума, яку ви просите (25 тисяч євро) – для нас замала, мені треба масштабніше. Але будемо на зв’язку, можливо я знайду когось іншого, хто б зацікавився… Це було в січні 2023 року. А вже через місяць, у лютому  мені запропонували  роботу психотерапевта в «Карітас». Я була знайома з директоркою «Карітасу» та сестрою Шарбелою, керівницею проектів.  Вони знали мене як психотерапевта. 

Сестра Шарбела сказала мені: «Ми хочемо відкрити дитячу кімнату, бо садочків не вистачає, щоби хоч на пару годин батьки могли привести своїх дітей, а ви мали б координувати роботу цієї кімнати і як психотерапевт допомагати і дітям, і батькам.» На що я відповіла: «Чому так обмежено? Тільки ігрова кімната для дітей? Я маю Бізнес-план «Центру творчого розвитку і дозвілля»  і саме  шукаю спонсора для реалізації цього проекту. Станьте моїм спонсором, і ми створимо на цій базі великий Центр, а не просто маленьку дитячу кімнату». Я віддала їм свій Бізнес-план. Директорка подивилася і сказала, що План їй подобається. Керівниця проектів сестра Шарбела також схвалила. Ми об’єднали свої зуcилля, і так, завдяки «Карітасу», почалася робота. Народилась нова назва-концепція – Центр розвитку та інтеграції святого Віда. Чому саме з ім’ям цього святого? Бо святий Від – покровитель і захисник міста Рієки. Підходяще приміщення знайшли в травні, а потім мало-помалу в нас почався ремонт. І продовжувався чотири місяці:червень, липень, серпень, вересень. Я  втомилася чекати, але весь час молила Бога, щоб допоміг нам відкритися. Вже звільнилася з кафе, вже їздила в Карітас і проводила на волонтерських засадах офлайн психологічні консультації та психотерапевтичні сесії. І нарешті! Ми відкрились! 25 жовтня 2023 року – День народження нашого Центру. Його площа 100 кв. м. Трохи замала, треба було б 200, але я побудувала гнучкий розклад роботи: так що люди приходили сюди по черзі, і ніхто нікому не заважав. Працюємо щодня і в суботу також.

–  Нині в Центрі працюють одинадцять напрямків, в т.ч. дитяча кімната. Варто їх назвати…

–  Це:

1. Напрямок творчого розвитку ( графічний малюнок, малювання, декоративнй розпис (петриківка), живопис,  декупаж, виготовлення  декору і м’якої іграшки, в’язання та плетення, шиття і вишивання); 
2. Напрямок сприяння у допомозі батькам (ігрова кімната для дітей)
3. Напрямок психологічної підтримки та психотерапевтичної допомоги (індивідуальні сесії, групові психотерапевтичні заняття, цикл бесід у допомозі батькам  у вихованні дітей, психологічне тестування та інтелектуальні ігри).
4. Напрямок вивчення хорватської і англійської мови та  поглибленого вивчення освітніх предметів:   фізики, математики, креслення, української мови.
5. Напрямок організації та проведення змістовного відпочинку ( хоровий спів для дітей, хоровий спів для дорослих, «Круглий стіл» для дорослих).
6. Напрямок організації культурно-масових заходів: проведення літературних зустрічей,  заходів до пам’ятних дат, визначних подій, святкування Дня народження дитини, тощо.
7. Напрямок організації одноденних екскурсій по Рієці та Хорватії.
8. Напрямок арт-терапії: нейрографіка для дорослих, цілюще малювання для дітей.
9. Клуб для діток  “Дитячий кінозал”.
10. Ігровий Клуб  “Розумник”. 
11. Розмовний Клуб “Hrvatska uz kavu”.

В Центрі працюють 17 висококваліфікованих  фахівців на волонтерських засадах. 

–  Де можна поспілкуватися з учасниками Центру?

– У груповому телеграм-чаті Центру зареєстровано 420 учасників, кожного дня чат поповнюється новими.  Це не тільки біженці, а й місцеві українці і хорвати. Центр  працює не тільки для українців, а й, наприклад, для хлопчика Фабріціо з парагвайської сім’ї, який і зараз  сюди приходить, хоча вже пішов до школи. Він навчився розмовляти українською, діти його навчили. Тепер він знає хорватську, українську і свою іспанську. Зараз канікули,  і він приходить щодня  з мамою, дуже гарною жіночкою. 

Наш Центр – інтеграційний, будь-хто може прийти до нас. Спочатку приходили тільки українці, потім люди інших національностей. Така, в принципі, і була задумка  – для всіх.

– Центр зараз на утриманні міста?

– Так, це цікава історія, як ми дійшли до фінансування адміністрацією міста. Знову ж таки, дякуючи  «Карітасу».

З першого липня 2024 року роботу Центру фінансує адміністрація  міста Рієки.  Коли ми відкрились, то за планом у нас було 5 напрямків роботи, а зараз ми їх маємо 11. І це за два роки: все добавлялося й добавлялося.

– Пані Таїсіє, ми знаємо, що хор «Червона калина», яким ви керуєте, виконує народні пісні, але в академічній манері. Хор часто виступає, його запрошують на різні культурні заходи. Але ви особисто співаєте ще й у церкві і маєте церковний хор. А це, на моє переконання, потребує не тільки високого професійного рівня, а й відповідного духовного розвитку. Як вам вдається реалізувати себе у цій царині? Знаю, що  маєте добру музичну освіту: музичну школу при музичному училищі Глієра в Києві (тепер це Київська муніципальна академія музики імені Р.М.Глієра), а там рівень освіти дуже високий…

– Так, мені дуже поталанило: якщо ви знаєте цей музичний світ, то я вчилася у дружини композитора Миколи Різоля  – відомої баяністки Раїси Білецької.А моя музична кар’єра якраз почалася з церковного хору – в центральному храмі Ірпеня, куди ходила моя мама, потім сестра із своєю донькою. А в Рієці – то вже продовження історії. Для мене все почалося 2022-го року, коли я тільки знайомилася з місцевими українцями і Володимир Провчі запросив мене приходити до греко-католицької церкви святих Себастьяна і Фабіана. Бачите, я, православна, принципово не могла відвідувати єдину в Рієці православну церкву – сербську, де досі моляться за Кирила.

А наближалось велике свято Різдва Христового… Так хотілось українського Різдва! Я сиділа в Карітасі й говорила про це, а сестра Шарбела спитала:«А ви хочете, щоби ваш український священик приїхав і послужив тут? – Хочу!»

До цього часу два-три рази на рік до рієцької церкви приїжджав отець Володимир Сімунович з Крижевців. Тут служили священики різних церков і конфесій, а Провчі мав ключі від церкви. 

Але ви знаєте: Господь бере за руку!… Нас тут в Рієці стало багато, і була подорож до Крижевець до головного кафедрального собору, де я і познайомилася з Владикою Міланом Стіпічeм, який очолює греко-католицьку єпархію у Хорватії, довго розмовляли, разом співали церковних піснеспівів. Він сказав: «Бачу, українців  багато, то ж  варто  для них свою постійну церкву організувати». Призначив священика отця Андрія служити постійно. На що отець Андрій сказав, що не зможе служить, поки не буде кому співати. От  мене і благословив Владика на церковну працю. Я не відмовилась, сказала, що можу, але я – православна, співала і керувала хором весь час у православній церкві. На що Владика мені відповів: « В нас можна. Це не московський  патріархат, який не дозволяє».

– Це дуже гарно. Церкви в Україні об’єднуються, це точно Господь вас провадив…

– Я вірю в це. Вірю в Бога і довіряю Йому. А знаєте, в церкві святих  Себастьяна і Фабіана, нас співає постійно тільки двоє: я і Наталя. Моя молоденька помічниця Наталя Албул. Створити церковний хор з будь-кого неможливо. Треба мати  покликання співати в церкві, як в цієї дитини. Я запропонувала всім хористам «Червоної калини»: хто хоче, приєднуйтеся!.. Я також 25 років тому нічого не знала, але прийшла і навчилася. Можна вивчити все. Головне – мати бажання співати Богові. 

– Віруючим треба бути насамперед…

– Багато віруючих, а співати не можуть. Співати Богові – це особливе покликання, і я вдячна всім, хто відгукується. Я маю знайомих хористів з католицьких церков, які охоче мені допомагають на великі свята. Я вчу їх співати нашу Літургію. І, знаєте, дуже успішно! 

– Цікаво, а як юна одеситка Наталя, яка працює онлайн на українську компанію айті, поєднує свою роботу із заняттями співом і репетиціями в основному хорі та в церковному?

– Я  ходила до недільної школи і там чула церковний спів. Він мені дуже сподобався, – каже дівчина.

… В Наталі, як і в Таїсії,  свій шлях до Хорватії. Я не запитувала їх, чи планують вони повернутися додому. На це питання, очевидно, у багатьох українців, які знайшли тимчасовий прихисток закордоном, немає однозначної відповіді. Але в будь-якому випадку, люди, які гуртуються навколо інтеграційних центрів на кшталт того, що його очолює Таїсія Примак в Рієці, реалізують себе та задовольняють свої  національні і духовні потреби.

П.С. Недавно українці Рієки, які гуртуються навколо Центру розвитку і інтеграції св. Віда, що його очолює Таїсія Примак, зустрілися з українським кардиналом  з Австралії Його Еміненцією Миколою Бичком. Його Високопреосвященство (наймолодший кардинал-електор на Конклаві 2025 року) Владика Микола є правлячим архієреєм єпархії Св. апостолів Петра і Павла УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії та Океанії… Після Літургії в храмі Успіння Пресвятої Діви Марії, яку кардинал Микола Бичок відправив разом з іншими єпископами та священиками (серед них – двоє з України), Владика, готуючись до зустрічі в Центрі, переодягнувся у вишиванку. І відразу став близьким для його відвідувачів. А це – й учасники хору «Червона калина», й хористи (двоє українців і двоє хорватів), які співали під час Літургії, чи радше творили музичну канву для одного жіночого голосу – Таїсії Примак, яка виступає як солістка і як диригент. А також поважні представники громадських інституцій: Віктор Камінський – представник українців у Приморсько-Горанській жупанії, Славко Бурда – президент Українського культурно-просвітного товариства «Кобзар», публіцист і редактор, Володимир Провчі, голова культурного товариства «Рушняк», поет і художник, директорка «Рієка Карітас» Маріяна Меданич, заступниця Уповноваженого міської адміністрації міста Рієки Ясна Гргурич, представники інших офіційних організацій та ЗМІ. Ця зустріч з Його Еміненцією кардиналом Миколою в рамках його  візиту до Рієки була запланована, адже Центр –  яскравий  дієвий осередок українства в Хорватії. Владика познайомився з роботою Центру і поспілкувався з присутніми, серед яких було багато дітей – юних читців, художників, співаків. Діти подарували Владиці український коровай, який випекла українка Наталя Мураховська, свої малюнки. Він повіз ці зворушливі подарунки до далекого континенту, де так само живуть українці. Ця зустріч також засвідчила, що українці не самотні,де б вони не опинилися, адже належать до лона Церкви.

Надія Мориквас

Рієка, Хорватія