Ключові слова: завдяки і всупереч. Саме в рамцях цих двох таких містких слів і відбуваються нині всі значні події в культурному просторі. Коли гримлять гармати – музи не мовчать.
Непомітно промайнули чотири червневих дні, насичені подіями VII Міжнародного фестивалю української пісні, музики,танцю та образотворчого мистецтва в хорватській Рієці.
Завдяки режисерському таланту його незмінної організаторки та натхненниці народної артистки України Ольги Камінської – це не тільки яскрава подія в житті українців, об’єднаних в культурно-просвітницьке товариство «Дніпро» – Рієка, яке вона очолює, та їх побратимів з інших міст, а також місцевих українців і тих, які недавно знайшли прихисток у Хорватії від новітньої російської агресії… Насамперед – це свято дало їм усім можливість зустрітися з людьми, які прибули за сотні кілометрів з України, обпаленої війною. Тому нинішній фестиваль, як і попередні, ще довго буде відлунювати в серцях його учасників музикою і голосами, які перепліталися-обнімалися у Хорватській читальні на Трсаті… Найкраще про це сказала сама Ольга Камінська: «Наш фестиваль не надто великий, але він надто теплий на зустрічі, обійми, знайомства, свідчення і випромінювання любові до рідної культури…». І – на відкриття.
Чотири дні невтомної праці організаторів і журі та чотири дні неприхованого хвилювання артистів… Хоча тут не варто й розділяти, бо ті, що були суддями, водночас виступали на фестивальній сцені.
Найбільше місцеву публіку та авторитетне журі, яке очолила Ольга Камінська, вразили виступи вокалісток з материнської України, які й здобудуть перші нагороди в конкурсі «Українські солоспіви в Рієці». За сотні кілометрів приїхали сюди Єлизавета Мазурець з Дніпра, Марина Поліщук з Кропивниччини, Аліна Вільчинська з Києва, а Ангеліна Половинка, родом з Черкащини, приїхала з Англії (де вона має тимчасовий прихисток). Сильні голоси, драматичне виконання, сучасні популярні пісні та ритми і пісні, немовби вихоплені з полум’я війни… (До речі, Ангеліна Половинка – вже вдруге на щорічному фестивалі в Рієці. Вперше вона приїжджала сюди разом з українським композитором, поетом- піснярем, народним артистом України нині світлої пам’яті Мар’яном Гаденком, якого вважає своїм учителем. Тому його ім’я прозвучало на фестивалі з вдячністю. І не тільки – з її уст)…
На відміну від виконавиць сучасних популярних пісень, зовсім іншу манеру співу, що свідчить про широку палітру конкурсу, продемонструвала Катерина Мичка-Гірник – скрипалька і вокал, котра на прохання голови культурно-просвітницького товариства «Кобзар» із Загреба підготувала програму і виконала її у співпраці з віолончелістом Домоґоєм Кончаром та цимбалістом Юрієм Голодовичем, що принесло їм першу нагороду у своїй номінації. Катерина Мичка-Гірник зокрема заспівала народну пісню «Ой журавко, журавко» у власній інтерпретації, мистецьки використавши мелодію М.Скорика. Образ сумної журавки, підсилений білим полотняним одягом артистки, стилізованим під народний, лягав на серце як метафора України.
– Голос Журавки – це голос тривоги, – розкрила свій образ Катерина, – що перелітає щоразу «великий перевал». Готовність перелітних птахів долати дисонанси й важкі випробування далеких відстаней… Усвідомлення «не маю з ким літать» на чужині не знеохочує. Навпаки: все більше загострює чуття роду. Хорватською лелека таки є Roda… Рід.
Це була моя друга зустріч з Катрусею, професійною скрипалькою, випускницею Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка… Майже 20 років тому ми познайомилися на конференції, присвяченій Іванові Франку в стінах Львівського університету. Де її чоловік – о. Олег Гірник, дослідник постаті Гавриїла Костельника як богослова і письменника (нині о. Гірник відомий й багатьма іншими своїми богословськими, філософськими та літературознавчими студіями) – мав доповідь. (А про те, як ця зустріч вплинула на мою долю, точніше на моє самоусвідомлення як письменниці-дослідниці, –якось розповім)…
Ще одна знакова зустріч (і моє «відкриття Америки») – з українським письменником Олександром Балабком, знаним і популярним в Україні, та з яким я, на жаль, досі не спілкувалася (хоча він й пише в моєму улюбленому жвнрі –нон фікшн).
Зустріч з ним була окремою сторінкою в програмі фестивалю. Це музично-літературний вечір «Кімоно для Баттерфляй», де відбулася презентація однойменної книги автора подорожніх романів Олександра Балабка та прозвучали твори у виконанні оперних співаків Ольги Камінської, Давора Лешіча та Маріна Тухтана.
Поєднання цих двох імен – Ольги Камінської та Олександра Балабка в контексті цієї презентації невипадкове. Так само, як і їхня особиста зустріч…
– У 90-х роках ми з дружиною любили відвідувати Київську оперету, – розповів мені пан Олександр. – Свого часу я працював у редакції газети «Культура і життя» і знав з публікацій про успішні виступи прими театру Ольги Камінської. І ось – славнозвісна «Весела вдова» Франца Легара. У головних ролях – народні артисти України Ольга Камінська та Фемій Мустафаєв! Сюжет ніби простенький, але все залежить від того, як його подасть режиссер і головне – артисти. І впоралися вони з цим блискуче. Високі, ставні, голосисті. А Ольга – справжня королева. А ще ж потім були «Маріца», «Сільва,.. Здається, Ольга і Фемій були тоді єдиними артистами, що мали таке високе звання. Тоді ці звання мали «знак» якості». Люди охоче йшли на народних…
– Це були незабутні часи Бориса Шарварка, – згадує Ольга Камінська, – українського режисера фестивалів, концертних програм, театралізованих вистав, на які він неодмінно мене запрошував…Я була в самому вирі київського музичного життя. І це був час – коли оперета зазвучала українською. Вже 1993 року ми співали «Сільву» Імре Кальмана в блискучому поетичному перекладі Олександра Вратарьова…
А потім для Олександра Балабка почалися неабиякі клопоти на посаді головного редактора «Вечірнього Києва», на оперету він більше не ходив, та й Ольга Камінська «кудись зникла». Про її історію в новому амплуа –оперної співачки – на сцені Національного театру імені Івана Зайца в Рієці, яка почалася 20 років тому, «Річ» вже писала в інтерв’ю з нею: «Ольга Камінська: У хорватських храмах моляться за Україну».
Перші оперні арії на хорватській сцені – і перша відзнака: за арію Джоконди в опері Амількаре Понк’єллі, яка вважається однією із найскладніших сопранових партій у світовому репертуарі, – нагорода імені Стефанії Лєнковіч (хорватської співачки). Найбільш креативний пік її кар’єри – це Тоска в опері Пуччіні на три дії, які відбулися в трьох локаціях, відповідних до оригінальних римських. Перша дія – в Капуцинській церкві, друга – в Гувернеровому палаці, а третя – на Трсатській вежі, з якої актрисі довелося кинутися вниз, бо цього вимагав її сценічний образ… Вистава, яка стала легендою в історії театру в Рієці, починалася для виконавиці о 12-й годині дня, а закінчувалася о 3.30 ранку…
– І ось завдяки її великій землячці, славній Соломії Крушельницькій, – продовжує Олександр Балабко, – Ольга знайшлася. Дізнавшись, що вийшов мій роман «Кімоно для Баттерфляй», вона написала мені у соцмережах, їй доставили до Хорватії кілька примірників роману… Я одержав захоплений фаховий відгук і – запрошення на фестиваль. Нарешті ми зустрілися тут, у Рієці, очно. І то – під знаком безсмертної Соломії.
…Великий плакатний портрет Соломії Крушельницької досі прикрашає бібліотечну залу на Трсаті, де в кінці квітня товариство «Дніпро» з Рієки провело святковий концерт на вшанування її 150-літнього ювілею.( Читайте: «Співи над Рієкою: українська музична експансія»).
Адже свято пам’яті великої прими триває. Жвава та колоритна розповідь автора про свою героїню, несподівані повороти її сценічної долі заінтригувала багатьох, як і особа самого письменника. Він багато подорожує, багато бачить і знає, і вже працює над продовженням повісті про знамениту Соломію. Очевидно, ще матимемо нагоду долучитися до його пошуків і відкриттів. Український мистецький фестиваль триває.
Радісною несподіванкою цієї подорожі письменника до Хорватії стала його зустріч з Мартою Мартінчич,яку він знав, як і я, ще під її дівочим прізвищем – Чекалюк, Обоє – майже однокурсники, вчилися на факультеті журналістики Київського університету. Любо було слухати їхні розповіді про веселі студентські часи, бо ніщо так не зворушує і так не зближує, як спогади ровесників… А для мене Марта – ще й давня і щира товаришка, кожного разу, коли я приїжджаю до неї в Рієку, бачу її діяльною і невтомною учасницею тутешнього культурного життя. Не дивно, що вона як знавець цого краю дуже допомогла допитливому Балабкові… Марта – популярна українка в Рієці, незмінний секретар культурно-просвітнього товариства «Дніпро» з самого початку його створення, перекладач, з багатющим досвідом гіда. Вона з тих, хто роками плекав привабливий образ України в серцях своїх численних хорватських друзів, які нині допомагають українцям.
…Вперше на фестивальній сцені – новостворений вокально-інструментальний гурт «Галичина» з Карловця під орудою Тетяни та Влада Твардовських, до якого входять хорвати та українці, що мають тут тимчасовий прихисток. Зокрема вокальне тріо (Катерина Побоча, Любов Дубенкіна та Марія Помазан) здобуло другу нагороду. А весь гурт відзначено першою.
Ще один дебют на українському фестивалі – хорватського жіночого хору «Врело» з Фужіне, також відзначеного першою нагородою в пісенному конкурсі. Зворушливо прозвучали в його виконанні українська народна пісня «Зеленеє жито, зелене» та хорватська – «Цетінє».Йому акомпонував на баяні художній керівник хору Марін Тухтан.
Яскравим завершенням фестивалю став гала-концерт, на якому виступили учасники всіх конкурсів – солоспівів і танцювального зі своїми найкращими номерами. Він був наповнений танцями у виконанні переможців ІІ Міжнародного конкурсу «Українське танцювальне ревю» – дитячих ансамблів з міст Осієк і Лабін, зокрема першого класу відділу танцю Лабінської школи мистецтв імені М.Б. Рашана (хореограф Віталій Клок).
Справжньою розкішшю було слухати виступи артистів-професіоналів… Ольга Камінська, народна артистка України, українсько-хорватська примадонна опери і оперети, очільниця УКПТ „Дніпро», виконавши свої нелегкі обов’язки голови журі,– знову долучилася до творення пісенної аури фестивалю – заспівавши свої улюблені «Чорнобривці» та пісню “Summertime” Георгія Гершвіна, написану під впливом української колискової „Ходить сон коло вікон“, Так само, як і її чоловік Віктор Камінський, який обраний представником Приморсько-Горанської жупанії в Раді національних меншин Хорватії (яка й стала основним спонсором і меценатом Українського фестивалю), взяв на себе дуже важливу частину підготовчої роботи в організації фестивалю, зокрема технічну… Під час гала -концерту він виступив у своєму звичному амплуа музиканта: віртуозного фаготиста.…
У виконанні музичного ансамблю «Оберіг» товариства «Дніпро» – Рієка прозвучала композиція з двох пісень в інструментальній обробці Андрія Шустя „ Ой, у лузі червона калина“ та „Засвіт встали козаченьки“. У складі оркестру – Валерія Ващенко (альт), Тетяна Скляренко (віолончель), Віктор Камінський (фагот), Сергій Росул і Василь Єнко (валторністи). Ці музиканти-професіонали– учасники музичного оркестру Хорватського національного театру імені Івана Зайца в Рієці. Усі вони приїхали сюди на запрошення театру в кінці 90-х, коли Хорватія після закінчення своєї війни за Незалежність відновлювала культуру й відчувала брак фахівців.
До цієї когорти долучилася Юлія Кушнерик з України, недавно прийнята солісткою-скрипалькою в оркестр театру . Під час концерту вона виконала на скрипці відому пісню GO-A Shum.
Гала-концерт завершився піснею «Звучи, рідна мово» (на слова Андрія Демиденка, музика Олексія Семенова),у виконанні Ангеліни Половинки. Як ще один суттєвий акцент мистецького фронту…
Чотири дні зустрічей, відкриттів і обіймів з давніми приятелями промайнули як одна мить. Настав час аналізу, підсумків та захвальниць на адресу всіх,хто долучився до провадження цього свята. Захвальниця – це дивовижне хорватське слово найліпше передає потребу не просто подякувати, а й – похвалити. Це якщо відчувати по-українськи. Як авторка ось цих рядків на Фейсбуці: щиро дякую організаторам фестивалю українського мистецтва в Хорватії за дивовижне відчуття дотику до Батьківщини.
А ще це слово означає, що попереду знову багато праці, знову і знову.
Рієка
На обкладинці: Музичний оркестр культурно-просвітницького товариства в Рієці «Оберіг»
РІЧ 