Тисяча слів Христини Полубічко

Христина Полубічко

1000 слів в устах моїх стануть
cпогадом-спомином
скалкою гострою
віршами ніжними, прозою
болем колючим, погрозою
1000 слів тобі ще не встигла
сказати…

ріпак

зелене поле порізане
жовтими смужками ріпаку
так схоже на твоє кохання
покраяне сумнівами
твоя байдужість
шпичка в серце
сплету вінок із жовтоцвіту
та пущу його за водою
хай сумніви
пливуть у небуття…

хочеш

він хотів вічного кохання
а вона хотіла бути його жінкою
він хотів вічного кохання
а вона хотіла прокидатися в його обіймах
він хотів вічного кохання
а вона хотіла аби кликав її своєю
він хотів вічного кохання
а воно жило в її зіницях та долонях
він хотів вічного кохання
але втратив його назавше…

графіка

чорна зимова графіка
покраяла білосніжний світ
так ніяково так терпко
смак терну на устах
твій холодний привіт
і душа промерзла до кісток
хоче відігрітися в долонях
криза мрій пульсує в скронях

шлях

стань шляхом
толочи траву
говори з вітром
підіймайся з хмарами
живи серцем
будь собою
пізнай життя
стань шляхом

сад (рондель)

Ти мій сад ілюзій та розмов
В якому я так довго блукала
Я шукала тебе я шукала любов
Та себе лиш втрачала

Так багато тебе і порожніх розмов
Твої слова під подушку збирала
Ти мій сад ілюзій та розмов
В якому так довго я блукала

З моїх ілюзій я вірші зіткала
Скалка у серці – піснею стала
Слова-вишні з душі обірвала
Ти мій сад ілюзій та розмов
Заблукала знов заблукала…

вона (рондель)

Вона та, яка колись залишиться із вами
Вона та, яка прикрашає волосся квітками
Вона та, яка біжить за вільними думками
Вона та, яка тікає від себе та від мами

Вона та, яка мандрує вашими снами
Вона та, яка шепоче з дикими вітрами
Вона та, яка прикрашає волосся квітками
Вона та, яка колись залишиться із вами

Вона та, яка гуляє в теплу зливу
Вона та, яка розбиває затхле кубельце
Вона та, яка уп’ється скалкою в серце
Вона та, яка вірить у справжнє диво
Вона та, яка колись залишиться із вами

моріжок (рондель)

Душа віршами обпала
На чорний моріжок
А між нами лиш крок
І мені тебе так мало

Усі сумніви зібгала
Посадила під замок
На чорний моріжок
Душа віршами обпала

Скалки з серця повиймала
Ну зроби хоч крок
Бо мені тебе так мало
Знову чорний моріжок
Душа віршами обпала

амаркорд (згадую)

тебе згадую
словом
дотиком
зітханням
думкою
смутком
морем
вічністю
часом
годинами
тебе згадую…

море

я хочу стати для тебе морем
солоним, пекучим, болючим
жаданим, близьким, далеким
я хочу стати для тебе морем
цить, тихіше море спить
за твоєю холодною стіною
тобі моє море не обійти
мені не здолати твоєї стіни…

гасни

сльоза тече за обрій душі
ми не стали рідними – не були чужі
і рветься мить як нитка передчасно
і спогад, мов свічадо гасне…

зітри

дистанція – відчай,
коли рідні стали
чужими…
дистанція – спасіння,
коли чужі стали рідними
бережи свою дистанцію
розмиваючи межу,
колись
зітреш себе…

дорога

йду до себе
та від себе втікаю
йду від тебе
та тебе не минаю
дорога
сумнівів та
вагань
дорога
щастя та
зізнань…

Львів

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s