Річка щастя Богдана Чепурка

З цієї ріки п’єш – і не можеш напитися. Джерелом творчості поета є Бог, небо і Україна, а вони бездонні й безкінечні.

З ювілейної авторської добірки Богдана Чепурка, якому цього року виповнилося 70.

& & &

ой під лісом, лісом
щось таємне кряче,
а ніхто не чує,
а ніхто не бачить.
відлітає давнє,
нинішнє й вчорашнє.
рідне й Богом дане,
ніжне й горопашне.
ти моя Вкраїно,
попливеш рікою
в море по коліна –
й завжди не такою.
в мить передосінню –
літньо-перелітню –
від-Іванивсь обрій
кучерявосвітло.
відгриміла далеч –
блискавкою впала
на зчорнілу галич,
серцем – на Купала.
на Петрову твердість,
на відцвилі липи
хтось розкуйдить верби
зорями до схлипу.
ти моя Вкраїно,
долею на душу –
пити кров кацапську
змія не примушуй!

 

ПОЛОВЧАНКА

Веселу веселку узяв я тоді
І мовою смислів рознебив…
Пливли мої думи, як лист по воді,
До тебе, кохана, до тебе.
І ти була взята у вічний полон
Кармічної спадщини степу
Й хлебтала гарячку із хтивих долонь –
Пречисту, як пісня з вертепу.
І небо над нами – шатро голубе,
І золото нив українських…
Ти кров мою пила, і пив я тебе –
Бездонну, як доля арійська.

 

& & &

Ніч яка! Досвітня і прозора.
Тиша наливається в мені.
Й знов моя душа в небеснім хорі
Перелитись хоче у пісні.
Й знов мовчить міжзоряне безмежжя,
Й шле сигнали зоряна ріка…
Й щось тремтить так ніжно і бентежно
Може, й в ненаписаних рядках.
Ти моя – не ти моя – заміжня –
Ти моя – не ти моя – сумна –
Перейдеш на кладочці, як пісня,
Й вип’єш мою кров сумну до дна.

 

& & &

Ой ти річко каламутна,
Світи мені на весь світ!
Ой ти зоре моя смутна –
Передай зіркам привіт.
Я тобі світити буду
На цім світі ще не раз
Там, де люди чи не люди –
Може, й потойсвітніх рас.
І така в мені пригода
Там, де ясен й Божий світ,
Де дзвіничка давньородна
На Драбівочці стоїть.
Там, де друзі і родина,
Там, де ясен і Ясній…
Ти мою земну годину
Своїм світлом ще зігрій!

 

& & &

Йшли нелюди з Курвич.
Йшли люди із Кривчич –
Чепурко не скурвивсь,
Чепурко й не скрививсь.
Для тебе й для мене
Життя, що минає,
Не дуже й плачевне,
Бо й сліз вже немає.
У тиші урочищ
Замреш на хвилину:
І хочеш, не хочеш –
Забудь Україну!
Пірнеш з головою
В земне різнотрав’я…
Бо й не за такою
Всім серцем вмирав я.

 

КРОВ ПОДОРОЖНЯ

Граються хвилі прозорого вітру на синьому плесі.
Човник гойдається в листячку клена – гріб усміхається…
Де ти, маленька, дня ще не прийшлого ясна предтеча –
Де ти найкраща, єдиная, вірная, довготелеса?
Хто тебе знає, не заважає, не зневажає –
Може, у вірші, може, на біржі – прірва порожня…
Де ти, невірная? Плаче-ридає. Плаче – ридає.
Кров подорожня. Кров подорожня. Кров подорожня.

 

ТРАВНЕВА ЗАПОЛОЧ

Земля нагрілася з ядра, а з нею нижні води –
Підшкірні потічки, струмки, джерела й джурки.
Туман пливе долиною понад городи,
І я в думках пливу – Богдан Петрів Чепурко.
Й так радісно всім серцем відчувати,
Як б’ють джерела з-під землі святої.
Й в думках пливуть зі мною мама й тато,
Й поколюють в живому серці шпички хвої.
Маленькі рибки в крошні вчаться говорити,
До зір летіти, до дівчат моргати.
Й гудуть хрущі на вишнях коло хати,
Й стікають по лиці бурульки-сталактити.
Вечерній час, і може, й в позачасся
Лети душею – в зорях перелітніх.
Й люби цей світ, й усе, що понадсвітнє.
Й в життя вкохайсь – й повік не розкохайся!

 

& & &

молодий ставочок загорівсь і знявся
в небеса глибокі з рибами до зір:
хтось в мені таємний тихо засміявся
й вибіг з хати тіла в радощі надвір.
йшли ми ще і трохи на рясні околи –
в заповіти предків й ніжну непроглядь…
я хотів сказати: не забудь ніколи:
ти цю білу тишу полюби й не зрадь!

 

ДОЛЯ

Здурила доля. Або й ні.
Самоздурилася та й годі.
І стали дні мої сумні,
Й гіркий полин курівсь насподі.
І вийшов я за небозвід,
Й дививсь згори в жахні глибини.
Й орав пан-біг недолі слід –
Й кричало сонце крізь руїни.

 

& & &

Злітаються божі птахи до мене, до мене –
Всміхаються охи, ахи крізь листя зелене.
Каже враже і не враже повз пиху ворожу:
„Ще тебе я чимсь розважу, або й заворожу”.
Та хіба я вас не знаю, або чи не хаю?
Я у світі кожну квітку в птаха закохаю.
Усім серцем ще полюблю життєву пригоду –
На весь всесвіт приголублю безсмертну природу.

 

РІЧКА ЩАСТЯ

П’єм красу з довкіль тотемних,
Із радінь людських тотальних.
Й знов святиться понадземне,
Відкриваючи нам Тайну.
На вершинній верховині
Засвітилася зірниця.
Тролять очі сині, сині –
Те, що сниться і не сниться.
День пливе за обрій дальній –
Якориться в Шлях Чумацький.
Котить хвилі безпечальні
В Межиріччя – річка щастя.

 

м. Львів

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s