Володимир Карачинцев

“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє.

Або: що краще чи радше як краще – жити під кайфом чи кайфово? Мої співрозмовники знають відповідь: жити щасливо! І почали з себе. Чим, звісно, полегшили нам посполитим життя. Будемо вчитися на їхніх помилках. Натомість, передбачаючи нашу чванкуватість, Уляна Лущ і Роман Пурій заснували цілий Інститут дослідження щастя. (Не треба протирати очі! Ви не спите. Саме так: Інститут дослідження щастя.) Ба вже щось дослідили. І видали окремою книгою “Планування щасливого життя” (Літопис, Львів, 2019, 164 с.), у якій поділилися досвідом і знаннями у справі конструювання щастя. Тобто форматування осмисленого і гармонійного життя. Викладена доступною мовою філософська концепція щастя, кшталтує розуміння зацікавленого читача щодо векторів і траєкторій самовдосконалення, обгрунтовуючи знаннями з нейронауки, соціології, психології , культурології.

Втім – менше суб’єктивності! І нумо – до щастя! Залізною рукою? Так утопісти, паризькі революціонери і більшовики (і навіть окремі єзуїти – в Перу) намагалися привчити малорозумних гомо сапієнсів до свого трактування ідеї щастя. Цього разу буде інакше. Смію завірити. Автори: лікар, бізнесмен, митець, громадський діяч і вже автор книги “Заможність” (Р.Пурій) та кандидатка філософських наук, письменниця – авторка роману “Три мости”, за який удостоїлася особистої розмови і похвали самого Романа Іваничука, що, зрештою, сподвигло її на подальші творчі дерзання і успіхи – монографія “Феномен секуляризації: наближення до трансцендентного” (більш, ніж очевидно: не для пересічних і мусить же – не для слабохарактерних).

Темою щастя Уляна Лущ упритул наблизилася і наближає нас до трансцендентного. Замріяна, вона сама якнайкраще пасує до розкриття цієї теми. Якраз в парадигмі трансцендентного. І виглядає, наче містичним чином зійшла з полотен мого улюбленого Сандро Боттічеллі… А той знався на жіночій красі… Даруйте сей ліричний відступ. Однак, що правда, то – не гріх. Краса додає щастю смакового виміру. І присмачує життя. Як філіжанка кави, випита з друзями на свіжому повітрі у погожу днину.

Філософські аспекти згаданої книги про щастя фахово оцінили її колеги. Як зазначила докторка філософських наук Марія Братисюк: «Авторська концепція щастя добре корелює з сучасним типом людини: активної, динамічної, творчої та відкритої новаціям. Книга стане корисною для кожного, хто прагне жити щасливо…» Тільки нерозумний був би проти такого прагнення.

Отже, шановний читачу, наріжний камінь для підвалин твого щастя вже сформований. Треба дізнатися як будувати дім. Читай-те! І буде вам – ну звісно!

Власне про Інститут щастя. У Львові. Небуденний цікавий, амбітний проект. Цілком автономна науково-дослідна інституція, покликана подбати, щоб усі спраглі щастя (а чи ж є хтось, хто відчуває пересит від цього блаженного стану?!) й усі, хто не мав змоги його відчути і, може, зневірився, отримали певність: щастя є!

Інститут щастя. Звучить не тільки неочікувано, нестандартно, але й обнадійливо: от нарешті заживемо! Звучить виклично. Принаймні у країні, де ведеться війна і більшість зубожілого населення щоденно в пошуках способів виживання. В основі проекту – оонівський підхід. Принаймні щастя та благополуччя визнані там загальнолюдськими цінностями. Тому його (щастя) можна розглядати, скажімо, як функцію до програм сталого розвитку. Організація Об’єднаних Націй веде рейтинги країн за певними показниками. Вона ж постановила відзначати Міжнародний День Щастя (International Day of Happiness) – 20 березня. До слова, ініціатива святкування Дня щастя належить маленькій державі – Королівству Бутан, що у Південно-Східній Азії. (Населення – близько 300 тисяч осіб. Релігія: буддизм.) Натомість в Україні існує місто Щастя. Чимало населених пунктів мають похідну назву від слова «щастя». Тож, усе логічно. Сприйняття цього блаженного відчуття – щастя – залежить від контрастів. Хто як не українці сьогодні гостріше від інших налаштовані на таке сприйняття? Тобто, навколо війна, обсіли соціальні проблеми, а ти весь – в адреналіні. Щасливий? Учені кажуть – так. На контрасті. Шоправда, головний вітчизняний щасливознавець Роман Пурій (директор Інституту) вважає, що людина (як істота біологічна) воліє шукати щастя радше у зоні комфорту. Хтось би посперечався. І тут логічно назрівають дебати. Зокрема, вже передбачена Міжнародна конференція, яка відбудеться наприкінці листопада ц.р.. Чудова й унікальна нагода упричетнитись.

У світі вже існують інститути і навіть міністерства щастя. У більш розвинутих країнах. Хоч і з незначними ресурсами. Ми ж таки володіємо ресурсами. Мабуть, значними все-таки. Бо розкрадають їх давно, масово, схемно-системно, а ресурси все ж не меншають. Але головне – люди. Вони не розівчилися мріяти. І вірити. Власне, нещодавні вибори це підтвердили. Отже, є підстави говорити про нові парадигми розвитку, про планування мрій і щастя. Щастя вартує зусиль!

 

Тож, розуміючи щастя як мінливу, непостійну супутницю життя, черговий культуролог журналу “РІЧ” Володимир Карачинцев, мотивований дофаміном від прочитаної книги, не гаючи часу, зустрівся з авторами проекту…

– Коли розмова заходить про щастя, то найперше маємо на увазі біологію щастя (гормони), психологію щастя (пояснення механізму емоцій) та соціологію щастя (вимірювання середньоарифметичного показника щастя у суспільстві та визначення рейтингу щастя у різних країнах). Тож Інститут щастя, що це? – дивацтво, потреба тощо… Для чого? На які приклади взорувалися? Наскільки філософи вбачають тут свою царину? Яку користь може принести філософ у дослідженні щастя?

У.Л.: У різних культурах щастя розуміють по-різному. Навіть в межах однієї культури існують різні концепції щастя. Тож щастя – контекстуальне поняття: його визначення залежить від світогляду людини (певного розуміння нею світу довкола та свого місця в світі). А формування світогляду – це якраз царина філософії. Крім того, фундаментом нашої концепції щастя є евдемонізм – концепція, яка визначає щастя як змістовне життя, тобто життя, спрямоване до певної мети.

Розмірковування над метою і сенсом життя, самоаналіз та самовдосконалення – це теж царина філософії. Щоб стати щасливою, людині потрібно змінити трактування своїх відчуттів, свого життєвого досвіду та подій, а також змоделювати своє майбутнє і розташувати життєві віхи. Але заклики «живи чи думай по-іншому» – порожні, якщо людина не розуміє, яким це «інше» для неї мало би бути. Саме філософія дає необхідні інструменти це збагнути і втілити. Завдяки філософії людина вчиться пізнавати себе, переосмислювати своє життя та правильно розставляти пріоритети. Філософія потрібна для того, щоб навчити людину мислити, творити нові цінності. Змінивши ціннісну систему координат, людина може подивитися на своє життя по-іншому та відчути задоволеність життям, якої не було раніше.

Р.П.: Спрямованість життя до мети передбачає класифікацію мрій. Коли ти задаєш вектор своєму життю, то маєш визначити, чого хочеш досягти. На різних відрізках життя. Класифікація мрій – один з основних інструментів реалізації свого щастя. Формулюючи свої мрії (різного масштабу), людина пізнає себе, починає усвідомлювати, що для неї справді важливо.

У.Л.: Сучасний західний світогляд визначається тим, що людина шукає щастя і вбачає сенс життя у прагненні до нього. Натомість треба шукати смисли життя, а щастя є приємним «побічним ефектом» цього пошуку. Щастя – це задоволеність своїм життям, яке ти спрямовуєш на пізнання свого потенціалу, його реалізацію та творення нових смислів.

В.К.: Мені подобається ваш акцент на смислотворенні, адже воно є тим важливим моментом концептуального підходу до осмислення суспільних процесів і особистого буття, його аспектів, проявів. Глибинного, ідентитарного характеру. Вважаю, що якраз на смислотворення та пошук сенсу має спрямовуватись освітній процес у школах та вищих навчальних закладах.

У.Л.: Якщо школа вчитиме дітей бути щасливими, то багато проблем соціальної взаємодії та психічних рівноваг, з якими зіштовхується людина у дорослому житті, просто зникнуть.

В.К.: На мою думку, вибудовувати дискурс і оцінювати усі речі та діяння потрібно у двох контекстах: вічність та щастя (або психічного добробуття) людини. Яким чином Ваша концепція щастя вписується у контекст вічності?

У.Л.: Ми розглядаємо щастя як рух впродовж усього життя до найвищої мети, яка охоплює окремі життєві цілі. Визначення такої мети передбачає зв’язок людини з вічністю. У нашій концепції мета життя відображається у мрії життя та мрії, більшій від життя. Ці дві мрії є наймасштабнішими. Людина долає побутово-матеріальний рівень свого буття і виходить на рівень трансцендування – виходу за межі себе та свого одиничного буття. Наприклад, долучається до якоїсь соціально корисної справи.

Р.П.: У нашій книзі ми говоримо про післясмерття. Реалізація мрії життя та мрії, більшої від життя, дозволяє людині залишитися в пам’яті інших поколінь, а отже, долучитися до вічності. На шляху реалізації цих мрій, людина проживає своє щастя.

В.К.: Мабуть, краще сказати “переживає”. “Проживає” звучить надто утилітарно. О’кей. Досі ми говорили про щастя індивіда, а зараз пропоную розглянути щастя на рівні спільноти. Людство прямує до створення глобальної цивілізації. Культури є локальними, а цивілізація – глобальна. Я давно цікавлюся проблемами цивілізації та цивілізаційного розвитку, заснував Інститут дослідження цивілізаційних процесів. Чи має застосування Ваша концепція щастя у контексті глобальної цивілізації, в рамках якої представлені державами спільноти мають прийти до єдиного розуміння подальшого розвитку?

Р.П: У рамках оонівських підходів з 2012 року щастя є критерієм цивілізаційного розвитку. Вимірювання Індексу щасливої планети передбачає аналіз умов життя, політико-економічного стану в окремих країнах та суб’єктивного відчуття громадянами свого щастя. Встановлення рейтингу «щасливих країн» слугує своєрідним поштовхом і водночас орієнтиром для розвитку решти країн. Класифікація мрій, яку ми детально описуємо в нашій концепції щастя, теж має застосування на рівні держави та цивілізації. Мрії індивідуума і державні проекти теж мають свої терміни.

У.Л.: Державу і цивілізацію творять люди. Мрії окремих людей стають цілями і проектами держави і цивілізації. Зрештою, думка про те, що щастя є критерієм суспільного розвитку, зовсім не нова. Ще давньогрецький філософ Арістотель стверджував, що метою держави є щастя її громадян. Наша концепція щастя на фундаменті евдемонізму, передбачає творення нових смислів та орієнтацію діяльності людини на цінності, які вона для себе обирає. Смислотворення та ціннісна орієнтація є необхідними також і для суспільства, і для держави, і нації. Без орієнтації на цінності та смислотворення суспільство деградує. Евдемонічна концепція щастя охоплює також формування національної ідентичності, адже національна ідентичність має в своїй основі національну ідею, яка формується на цінностях, спільних для усіх представників нації, спільного трактування минулого та спільного проектування майбутнього.

В.К.: Демографічний ріст в країнах Африки та все нові й нові міграційні хвилі в Європу призводять до неминучих конфліктів між культурами. Філософія щастя, відтак, отримує цивілізаційний виклик. На фоні перенаселення та пов’язаних з ним труднощів і катастроф, Ваша концепція щастя виглядає доволі ідилічно, як сюжет різдвяної листівки. Яку перспективу філософії щастя Ви вбачаєте загалом та Вашої концепції зокрема?

У.Л.: Евдемонізм – соціально корисна концепція. Адже щастя розглядається як процес реалізації свого потенціалу, передусім, як процес творення чогось для Іншого. Гедонізм – егоїстичний та індивідуалістичний у своїй основі: людина хоче щастя для себе. Іноді за чужий рахунок.
В умовах глобалізації, коли відбувається зустріч різних культур, світоглядів та релігій, дуже важливо навчитися бути щасливими з іншими. До того ж, наша концепція є секулярною, тобто релігійно нейтральною, ґрунтується на загальнолюдських цінностях. В умовах глобалізації секулярний евдемонізм може якраз стати платформою міжкультурного діалогу та інструментом розбудови громадянського суспільства.

Р.П.: У королівстві Бутан уже ввели показник економічного зростання, який називається Валове національне щастя (Gross National Happiness). Звісно, поки що не зовсім об’єктивний, але важливо, що щастя громадян є метою державної політики. Відчуття щастя доволі суб’єктивне, але з огляду на стрімкий розвиток технологій цілком ймовірно, що незабаром цей показник визначатимуть цілком суб’єктивно, а саме – вимірюючи кількість «гормонів щастя» в організмі громадян.

Правда, роботизація та комп’ютеризація виробництва дозволяє виробляти товари та послуги 24/7 без залучення людського ресурсу. Це означає втрату робочих місць і крах податкової, а відтак і пенсійно-страхової системи.

В.К.: Така перспектива, справді, вимальовується. У журналі Esquire за квітень (Сінгапурська версія) вже опубліковані статті, які написав – робот (!).

Р.П.: Тож на державному рівні побудова щасливого – тут це дослівно означає комфортного – майбутнього має бути метою. Одним із основних способів реалізації цієї глобальної мети є запровадження базового соціального доходу, який, з одного боку, забезпечить базову соціально-економічну безпеку та матеріальний комфорт громадян, а з іншого боку, забезпечить джерела для оподаткування в умовах різкого скорочення робочих місць, слугуючи драйвером економічного зростання. На локальному рівні – для розвитку України в контексті глобалізаційних процесів – створення міністерства щастя є актуальним та, за умови правильної реалізації цього проекту, буде ефективним. Міністерство щастя повинно координувати роботу міністерств, зокрема, фінансів, юстиції, освіти та встановлювати правильні фільтри для діяльності держави.

У.Л.: Ці фільтри, тобто цінності, що орієнтують державну політику, мають бути спрямовані на забезпечення рівних можливостей та умов для процвітання людини.

В.К.: Процвітання передбачає сталий розвиток. Натомість ми спостерігаємо непередбачуваність і хаос. Глобально. У рамках теперішнього вектору розвитку цивілізації держава втрачає можливості забезпечувати і гарантувати комфорт. Отже, щастя дедалі більше залежатиме від самих людей, а не від держави. Їм потрібно навчитися планувати своє майбутнє.

Р.П.: Власне, пропонувати до обговорення ці актуальні (глобальні) проблеми та окреслювати напрямки і способи вирішення цих проблем – це завдання нашого інституту. Ми досліджуємо щастя крізь призму соціально-економічного розвитку України і маємо на меті увійти в глобальний інтелектуальний простір зі своїми напрацюваннями, ідеями та рецептами.

У.Л.: Одним із проектів, над якими ми розпочали роботу, є організація конференції «Щастя та цивілізаційний розвиток», проведення якої ми ініціювали на базі кафедри філософії та економіки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Конференція відбудеться 22-23 листопада 2019. Тема є доволі незвичною для українського наукового середовища. Мета: створити український майданчик для міждисциплінарної дискусії про щастя та привернути наукову і суспільну увагу до актуальності проблеми щастя в Україні. Тож запрошуємо до участі!

В.К.: Це круто! І мудро – ставите цілі глобального виміру, й одразу переходите до конкретних заходів. Щастя – це і мета, і діяння, і шлях. Очевидно, що Український інститут дослідження щастя має стратегічний вимір і перспективи. Створюючи цілісну концепцію щастя з прагматичним і базовим онтологічним компонентами, Ви вдало доповнюєте один одного. Створений Вами проект – це продукт цікавого і глибокого інформаційного та смислового рівнів. Він спонукатиме спільноту до осмислення щастя і цивілізаційного розвитку.

Хай щастить!

 

Детальнішу інформацію щодо участі у конференції – за посиланнями:

Конференція ЩАСТЯ та Цивілізаційний Розвиток

Conference Happiness and Civilizational Development