Ой Маківко-Маківочко
Яка ти зрадлива
Ни янного-сь чоловіка
з жінков розлучила.
Маківка живе в людських серцях, і в сумних бойківських коломийках. Знає їх безліч 95-річна Анастасія Савчин. Чи сама складає, чи вилущує з пам’яті ті, що чула їх ще замолоду від інших? Принаймні вже кількасот записав з її уст Юрій Шевченко, її онук, який щоліта приїжджає до Головецького на спорожніле батьківське обійстя. Дипломований музика, випускник Київської консерваторії, він виявив у себе ще одне покликання – фольклориста. Очевидно, сама природа цієї незвичайної місцини, що обіймає з усіх боків Маківку, змушує його літніми вечорами брати до рук скрипку – і тоді над Головецьком, по ріці стелиться мелодія бабиних коломийок…
Ой Маківко-Маківочко
Яка ти сумнийка
По тобі ся проливала
Кровця червонийка
Ой Маківко-Маківочко,
Яка ти нещасна
Ни янного-сь чоловіка
З цього світа спасла.
А по тому журба враз спадає разом з голосом скрипки, хвиля тиші огортає слухачів. І в той момент хтось обов’язково додзвонюється на мобільний Юрка – з другого берега потоку, що омиває «Зелену хату», бо власне тут вечорами відбуваються літні концерти:
– Дякую, Юрку! А тебе заграй веселішої! – і Юрко видобуває з бабиної скарбниці:
А я собі заспіваю
То свої то тої
Та би люди не казали
Що я всьо янної…
с. Головецько
РІЧ 